Операція "Відплата". Як Україна допомогла Азербайджану в Карабаху

На початку серпня між збройними силами Азербайджану та Вірменії відбулися нові зіткнення.

Баку звинуватив вірменські "незаконні збройні угруповання", розташовані в районі "розміщення миротворчого контингенту Росії" (читаємо: за спинами росіян) у вбивстві азербайджанського військовослужбовця та спробі захопити стратегічну висоту Киргиз.

Після цього Азербайджан оголосив про початок операції "Відплата" та проведення "демілітаризації" азербайджанських територій, зайнятих вірменськими військами.

Також Баку відзвітував про повернення під свій контроль низки важливих висот на Малому Кавказькому хребті на кшталт Гирхгиза і Сарибаби; та завдання авіаудару по військовій частині ЗС Вірменії в селищі Юхари Оратаг.

Як бачимо, риторичний прийом адептів "військової спецоперації" з Кремля зіграв злий жарт з ними, оскільки тепер термін "демілітаризація" застосовується щодо Росії та її союзників не лише в Україні.

Вірменія, як і Росія, своєю чергою, відповідальність за загострення в Нагірному Карабаху покладають на азербайджанців, заявивши, що саме вони порушили режим припинення вогню застосуванням ударних безпілотників, в результаті якого загинули щонайменше двоє і було поранено 14 військовослужбовців.

Що ж до так званого колективного Заходу – США та ЄС, то вони зазвичай висловили стурбованість і закликають припинити бойові дії в районі Лачинського коридору. Хоча навряд чи підуть далі у реагуванні на ескалацію, оскільки вона сприяє ослабленню позицій Москви у регіоні. Це по-перше. По-друге, Азербайджан та союзна Туреччина явно користуються моментом і готові розвинути успіх 44-денної війни 2020 року.

Шеститижнева війна

У вересні 2020 р. між Азербайджаном та Вірменією розпочався прямий збройний конфлікт, який тривав до листопада.

Армія Азербайджану, чиє реформування тривало роками, зокрема, за підтримки Туреччини, розбила вірменську армію, що готувалась за радянськими методами. До того ж турки надавали союзникам і безпосередню військову підтримку у вигляді безпілотників Bayraktar, які до того чудово показали себе також у Лівії проти росіян та їх проксі.

Росія, в той же час, незважаючи на всі прохання прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, в конфлікт так і не втрутилася, зосередившись на активній дипломатії. Яка все ж таки принесла плоди, і 10 листопада, коли азербайджанці встигли встановити контроль над історичною столицею Нагірного Карабаху – містом Шуша, було укладено тристоронню мирну угоду.

Виграли всі, окрім Вірменії, адже Баку зберіг відвойовані під час 44-денної війни території. Туреччина посилила свій вплив на Кавказі, а Росія ... Ну, Росія вибила собі миротворчу роль, що дозволила їй створити в Карабаху подобу ОРДЛО.

Крім того, Вірменія і Азербайджан зобов'язалися створити два коридори в області, що їх цікавлять, — Лачинський і Зангурський.

Лачинський коридор пов'язує Єреван з Ханкенді (Степанакерт, НКР), розташованим на північ від Шуші.

Занзегурський, за домовленістю, має зв'язати Азербайджан з автономною областю Нахічеванської, що межує з Туреччиною. Другий плюс коридору – він дозволив би Баку експортувати вуглеводні не через Іран, а через Туреччину.

Баку звинувачував Єреван у тому, що той тягне із виконанням свого зобов'язання щодо створення коридору, тоді як Лачинський, який перебуває під наглядом росіян, уже запрацював.

Тому нові сутички були справою часу. Вони й трапилися через рік після підписання тристоронньої угоди – у листопаді 2021 року.

Тоді "ДС" прогнозувала, що Баку знову наважиться на протистояння з Вірменією, коли Росія буде максимально ослаблена.

І якраз у той момент, нагадаємо, росіяни вже тримали на кордоні з Україною сили вторгнення, які за кілька місяців були розбиті. Отже, можна припустити: Баку та Анкара у листопаді 2021 р. зондували ситуацію в НКР.

Час

Баку та Анкара дали Росії ще трохи дозріти. І влітку, коли вже всім були очевидні втрати росіян в Україні, а Москва була максимально ослаблена на військовому, політичному та економічному фронтах, відбувається ця прогнозована нова ескалація.

Політична напруженість почала зростати ще у липні. Що характерно, по-перше, після неоголошеного візиту до Єревану директора ЦРУ Вільяма Бернса, який обговорив з Пашиняном, серед іншого, і ситуацію на Південному Кавказі.

Через три дні до прем'єра Вірменії також раптово особисто нагрянув голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін — мабуть, дізнатися, що американці пропонували Пашиняну.

Але ще до цього візиту Бернса, 15 липня, президент Азербайджану Ільхам Алієв виступив зі звинуваченнями у зв'язку із станом справи до НКР. І не на адресу Вірменії, а на адресу Росії, представники міноборони якої, за його словами, так і не забезпечили вихід вірменських військових із Карбаху до червня поточного року.

Далі. 21 липня азербайджанські військові дозволили собі гальмувати для огляду колону російських миротворців — 1 БТР та 3 "Урали", що рухалися на північ Карабаху. Привід: підозра у несанкціонованому провезенні зброї. Зброю знайшли – п'ять автоматів Калашнікова. Улов так собі. Тут важливим є сам факт принизливого огляду росіян азербайджанцями.

Вже було очевидно, що Баку та Анкара готові перестати зважати на присутність "миротворців" у Карабаху після остаточного розвінчання міфу про "другу армію світу".

Цікаво, що ескалація в Карабаху відбувається паралельно зі спробами Москви підпалити Балкани, допомагаючи Сербії сваритися з Косово. Поки що Кремлю це не вдалося: Олександр Вучич здав назад після недвозначних заяв Європи та миротворців НАТО. Все брязкання зброєю завершилося, не встигнувши початися, а Росії не вдалося, принаймні зараз, ударити в м'яке підчерев'я Європи та відвернути її від війни РФ проти України.

У той же час, Азербайджан, який, до речі, днями підписав разом Туреччиною та Узбекистаном угоду про співпрацю, розпочав реальні бойові дії та сформував реальну загрозу Росії в регіоні, який вона, як і раніше, вважає своєю зоною впливу.

Питання, чи дочекається Єреван допомоги від Росії тепер? Так, "миротворців" РФ уже відправили на лінію розмежування — мабуть, щоб прикривати вірменських військових.

Однак Пашинян два роки тому вже переконався в нездатності та неготовності Росії заступатися за союзників з ОДКБ та прагнення уникати конфліктів із турками. До речі, не дивно, що й члени ОДКБ згодом не виявили бажання допомогти росіянам у війні проти України.

То був 2020 рік. Повномасштабного вторгнення до України ще не було. Не було колосальних втрат у живій силі та техніці.

Тому, з одного боку, Москва не може дозволити Туреччині закріпитися в регіоні, що є воротами вже м'яке підчерев'я РФ – Центральну Азію, з якою Анкара планомірно зміцнює взаємини.

З іншого боку, Росія практично не має сил, щоб відправити їх на допомогу Вірменії для стримування ЗС Азербайджану.

Тож дуже може бути, що Москва не надасть Вірменії навіть такої скромної підтримки, як переговори з Азербайджаном та Туреччиною. Іміджу РФ, нездатної перемогти українців, завдано величезних збитків. Баку та Анкара можуть спробувати "дотиснути" на Кавказі, якщо Кремль все ж таки не запропонує цікаву угоду.