Війни йдуть на дно. До чого можуть призвести підриви підводних комунікацій

В Брюсселі днями відбулася міністерська зустріч через загрозу посилення енергетичної кризи в Європі.

Привід – загадкові витоки газу на обох нитках "Північного потоку" — "Північний потік-1" та "Північний потік -2", яким передували вибухи.

Згідно з офіційними повідомленнями данських та шведських відомств, хронологія і географія були наступні:

26 вересня станції моніторингу Швеції та Данії зафіксували два вельми потужних вибухи (магнітуда одного з них – 2,3) на глибині 70 м біля острова Борнгольм (Данія). Перший вибух стався приблизно о другій ночі, другий – о сьомій вечора. Вдень та ввечері 26 вересня було зафіксовано два витоки газу з трубопроводів.

27 вересня було зафіксовано третій витік газу.

28 вересня Шведська берегова охорона повідомила вже про четвертий витік – на ПП-2.

Берегова охорона також зазначила, що цей четвертий витік на ПП-2 виявлено у безпосередній близькості до великої діри в трубопроводі ПП-1 – за 1,8 км. Від витоку в ПП-2 до найближчого витоку в данських водах — 4,6 км. Тобто всі чотири витоки, а отже і вибухи, відбулися на дуже невеликій території.

Російська диверсія?

Інциденти на ПП-1 та ПП-2, про які чомусь мовчить "Газпром", поки росЗМІ винуватцями називають європейців, відбулися на тлі загальної ескалації російсько-української війни, спричиненої оголошенням "часткової мобілізації", проведенням фейкових референдумів на тимчасово окупованих Росією територіях та черговими погрозами Володимира Путіна застосувати ядерну зброю у разі продовження звільнення цих територій Збройними Силами України.

100-відсоткових доказів причетності росіян до можливих вибухів на трубопроводах, роботу яких з початком нового вторгнення поставлено на паузу, ще нема. Наразі відповідні органи Данії, Швеції та інших країн проводять розслідування.

Проте представники розвідувальної спільноти Європи, зокрема з Німеччини, вже висувають через ЗМІ обережні припущення щодо того, що це були диверсії російських спецслужб. Окремі політики, як-от міністр екології Іспанії Тереза Рібера після візиту до Брюсселю, є більш прямолінійними у своїх оцінках. Відповідальність за інциденти Рібера покладає на Росію, зазначаючи невипадковість одночасно трьох витоків. Вона припускає, що Путін "грає на провокаціях".

Окрім того, CNN з посиланням на джерела в спецслужбах ЄС повідомив про те, що 26 і 27 вересня було зафіксовано присутність російських кораблів поруч з ПП. Минулого тижня в цьому районі бачили й підводні човни ВМФ РФ.

Варто зауважити, що "крутилися" кораблі ВМФ РФ біля трубопроводів і раніше.

Як писав минулого року в статті для "Дзеркала тижня" президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар, вже наприкінці будівництва ПП-2 в зоні проведення робіт 10-30 квітня було помічено російських спецпризначенців – з 313-го Окремого загону спеціального призначення по боротьбі з підводними диверсійними силами Балтійського флоту; 342-го аварійно-рятувального загону Балтійського флоту і військової частини № 45707. Остання, зазначає Гончар, є однією з найбільш засекречених частин. Її поле діяльності – спеціальні підводні операції: прослуховування кабелів зв’язку, встановлення обладнання, диверсії.

Тож…Чи вищезгадані витоки газу – це диверсія Росії? Більш ніж імовірно. І цілей, яких Москва хотіла досягнути, може бути декілька: тиск на ЄС через посилення енергетичної кризи; спроба вибити санкційне послаблення, оскільки для ремонтних робіти потрібне підсанкційне обладнання; активізація гібридної війни проти Європи і натяк на готовність до ескалації і створення нових криз в ЄС – як енергетичної, так і екологічної, адже деякі інциденти трапилися біля острова Борнгольм, в акваторії якого після Другої Світової було затоплено значні арсенали бойових хімічних речовин.

Нові виклики

Знов таки — наразі розслідування тривають. Свої висновки шведи, данці і ЄС озвучать пізніше.

Але. Причетна до інцидентів Росія, або ні, варто завважити, що вони вже є свідчення початку нового етапу в протистоянні і конфліктах між країнами. Тим більше, якщо згадати, що про загрозу з боку російських субмарин в Північній Атлантиці та Балтійському морі НАТО попереджала неодноразово кілька років тому.

Зараз вже мова йде про активізацію підводних воєн у найближчому майбутньому – чи то окремих операцій/диверсій, чи то масштабних атак. І необхідні для нього засоби у країн є. Якщо брати ту ж Росію, що веде підозрілу діяльність в Північному та Балтійському морях, та у Північній Атлантиці загалом, то в розпорядженні ВМФ РФ є, наприклад, підводні апарати АС-12, відомі як "Лошарик", які доставляються на місце атомними підводними човнами БС-64. Хоча треба зважати і стан російської техніки загалом. Наприклад, ці "лошарики" опинилися в інформпросторі 1 липня 2019 р. через пожежу на носії — БС-64, внаслідок чого загинули 14 моряків.

Тим не менш, поруч із такими інцидентами будуть і успішні приклади застосування субмарин типу АС-12 чи 18-270 "Бестер". Тому потенціал у такого протистояння дуже високий, адже попри попередження експертів, того ж Михайла Гончара, більшість країн НАТО поставилися зі скепсисом до можливості того, що Росія вирішить поцілити підводні об’єкти.

І проблема тут не в тому, що Москва, ймовірно, вирішила зі тією чи іншою метою влаштувати диверсії на своїх трубопроводах. Проблема ширша, серйозніша, і знов актуальна, оскільки на дні морів та океанів знаходяться не тільки російські трубопроводи.

Морське дно давно стало вже глобальним шосе для усіх різновидів комунікацій: газо- і нафтопроводи, оптоволоконні кабелі, електричні кабелі.

Біля того ж Борнгольму знаходиться, наприклад, газогін Baltic Pipe, яким Норвегія постачатиме газ до Польщі, і який, що важливо, було урочисто запущено 27 вересня.

Щодо оптоволоконних кабелів — цих цифрових артерій сучасного світу, то трафік на дні морів давно вже є не менш інтесивним, аніж в Нью-Йорку в час пік.

Наводити всі кабелі, всі мережі, що з'єднують всі частини світу між собою — не має сенсу. Тільки перелік таких кабелів матиме обсяг статті. Тож наведемо лише кілька прикладів.

Якщо брати Балтійське море, зокрема Борнгольм, де відбулися витоки газу на ПП-1 та ПП-2, то, там є така розгалужена мережа як Baltica. Цей оптоволоконний кабель йде не з точки "А" до точки "Б", а поєднує одразу три маршрути: Гедсер (Данія), Борнгольм, Істад (Швеція) і Колобжег (Польща). Проте цей кабель заплановано вивести з експлуатації саме в 2022 р. Хоча не можна виключати, що він ще буде якийсь час працювати.

Ще одна мережа кабелів — це BCS, що поєднує Швецію, Литву, Латвію, Фінляндію, а саме: East – Лієпая (Латвія)-Швянтої (Литва); East-West – Сандвікен (Швеція)-Швянтої (Литва); North – Ганко, Гаральдсгольм, Гельсінкі, Котка, Марієгамн, (Фінляндія)-Ставснес(Швеція). Закінчення експлуатації перших двох заплановано на поточний рік., третього – на 2023 р.

C-Lion1 — це перший кабель зв'язку між Фінляндією та Центральною Європою (Ганко-Гельсінкі-Росток), зокрема з Німеччиною. До завершення його прокладання у 2016 р. Центральна Европа з'єднувалася з Фінляндією через Швецію та Данію. Має пропускну здатність у 144 Тб/с.

Danica North - поєднує Барсебек (Швеція), де до речі розташовано АЕС, і Туборг (Данія).

І кабелі та мережі кабелів є ж не тільки в Балтійському морі. Наприклад, ARIANE-2 пов'язує французький Марсель і грецьку Ханью (острів Кріт), проходячи повз Сицилію. Чи, приміром, BSFOCS (Чорноморська волоконно-оптична кабельна система) — болгарська Варна, Одеса та Новоросійськ (РФ).

Далі. Окрім локальних кабелів, на кшталт наведених вище, є й набагато потужніші і довші мережі — трансокеанські. А в Атлантичному океані, зазначимо, їх більше, аніж в Тихому, через особливості погодних явищ. Це і приватний Amitié (США, Велика Британія, Франція), що належить Facebook, AquaComms, Vodafone та Microsoft Infrastructure; і AC-1 (Atlantic Crossing 1) — телекомунікаційна кабельна система, що з'єднує США, Велику Британію, Нідерланди та Німеччину; AC-2 — США і Велика Британія; і Apollo — приватна мережа, власниками якої є Vodafone та Alcatel, що має північний (США-Британія) та південний (США-Франція) маршрути; і Marea - теж приватна кабельна система (Microsoft, Facebook,Telxius), яка поєднує США та Іспанію.

Ще є така колосальна система як AAE-1 довжиною 25 тис. км, яка поєднує Південно-Східну Азію і Європу: Гонконг, В'єтнам, Камбоджу, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, М'янму, Індію. Оман, ОАЕ, Катар, Ємен, Джибуті, Саудівська Аравія, Єгипет, Греція, Італія та Франція.

Або трошки "менша" — 20 тис. км — AAG (Asia-America Gateway). Ця система зв'язує Південно-Східну Азію зі Сполученими Штатами через через Гуам і Гаваї. Через Гуам Японію та Австралію з'єднує AJC довжиною 12,7 тис. км.

Дуже багато оптоволоконних кабелів є вздовж узбережжя Африки — вони або, як AAE-1, поєднують Азію та Європу, або ж безпосередньо зв'язують країни Африки з Європою: система SAT-3/WASC (Південна Африка, Ангола, Габон, Камерун, Нігерія, Бенін, Гана, Кот-д'Івуар, Сенегал, Іспанія, Португалія), що є частиною системи SAT-3/WASC/SAFE (SAFE — Південна Африка-Азія); WACS (West Africa Cable System) — кабель компанії Alcatel довжиною 14,5 тис. км між ПАР та Британією; ACE (Africa Coast to Europe) — Іспанія, Франція і Африка (Екваторіальна Гвінея, Гамбія, Гвінея, Ліберія, Мавританія, Сан-Томе і Прінсіпі, С'єрра-Леоне, Малі, Нігер). А Atlantis-2 вже з'єднує Африку і Південну Америку і це перший такий трансатлантичний телекомунікаційний кабель.

Африканські кабелі – це, до речі, додаткове джерело гібридного впливу для Росії на Африку, окремі країни якої вона втягує в альянс. Кремль завжди може влаштувати диверсію і завдяки вже доволі потужній пропагандистській сітці в Африці звинуватити в цьому "колонізаторів" — європейців. 

І це лише один із засобів, які можуть бути використанні під час підводних воєн. Загалом блокування та ушкодження морських – надводних та підводних маршрутів/комунікацій – є вкрай ефективним засобом ведення війни. Ми це бачили на прикладі блокування українських портів росіянами.

І якщо для тієї ситуації за посередництва Анкари та ООН вдалося знайти сяке-таке політичне рішення, то в разі подальшої ескалації протистоянні між Росією та Європою, чи Китаєм та США, взагалі між будь-ким, саме таємність підводних операцій є перевагою для того, хто їх проводить. Ця сторона зможе, не розкриваючись, впливати на супротивників чи конкурентів, зокрема і через дестабілізацію та створення кризових ситуацій, наприклад, шляхом знищення електричних кабелів чи трансокеанських інтернет-комунікацій. Тож за лічені хвилини мільйони людей і тисячі підприємств можуть залишитися без світла чи зв'язку. Звісно, ці системи дуже розгалужені, до того ж посилений розвиток супутникового інтернету створює певний резерв стійкості. Проте недостатній, аби запобігти каскадним відключенням. Перебої з поставками вуглеводнів не матимуть такого раптового ефекту, але потреба передчасного забору резервів із сховищ відкриває перспективу енергетичного голоду в зимовий період — принаймні на той час, поки не буде нагалагоджено стабільні постачання скрапленого газу морем. Проблема в тому, що флот спеціалізованих суден обмежений, і збільшення попиту неминуче призведе до збільшення ціни таких перевезень. Не кажучи вже про те, що термін виконання контрактів може розтягнутись на багато місяців.

Це серйозні виклики для міжнародної системи безпеки, що вже було майже знищено розв’язаною Росією повномасштабною війною з Україною. А тому вони потребують від НАТО та її союзників і партнерів посилення заходів безпеки, моніторингу, патрулів і протидії потенційним підводним диверсійним операціям.