Нова зовнішня політика США. Помпео розкрив, чим Трамп займеться в свій другий термін

Державний секретар США Майк Помпео на тлі загострення конфлікту в Нагірному Карабаху прибув до Греції, в місто Салоніки, яке було і ще залишається одним з епіцентрів іншого конфлікту — між греками і греками. Одні греки підтримали рішення Афін помиритися з Північної Македонією, інші були проти і вийшли на вулиці.

Причому грецька влада в особі вже колишнього прем'єр-міністра Алексіса Ціпраса, який різко змінив курс з прокремлівського на провашингтонський, звинувачувала Росію у втручанні в переговорний процес зі Скоп'є. Воно виражалося, зокрема, в підігріванні багатотисячних протестів у Салоніках у 2018 і 2019 рр., в яких брали активну участь праворадикали, наприклад, неонацисти з "Золотого світанку", які підтримали анексію Криму Росією і називали Революцію гідності "сіоністською змовою".

Втручання росіян укладенню угоди між Грецією і Північної Македонією не завадило. Але посприяло охолодженню відносин Москви з Афінами, які все більше тяжіють до співпраці з США, зокрема,і в питанні поставок американського СПГ у грецький Александруполі, де також може з'явитися американська військова база.

Помпео ж прибув до Салонік, щоб цементувати альянс між США і Грецією, який заглиблюється. І в інтерв'ю ANA ( "Афінському інформагентству"), також опублікованому на сайті Держдепу, прямо пов'язав прогрес у переговорах з Північною Македонією з розвитком співпраці — диверсифікацією поставок енергоресурсів у Грецію, відмовою від російських і збільшенням американських інвестицій у різні проекти в Греції в цілому і в Салоніках зокрема.

Успіх у переговорах між Афінами і Скоп'є, за його словами, "може зробити життя мешканців Салонік краще" і, "якщо люди в цьому регіоні вчинять правильно", то інвестицій та скрапленого газу з США буде більше.

Диверсифікації посприяє і греко-ізраїльсько-кіпріотський проект газопроводу EastMed, будівництво якого користується величезною підтримкою Вашингтона.

Помпео, по суті, особисто займається цим питанням. Він був присутній на церемонії підписання міжурядової угоди в Тель-Авіві на початку поточного року.

Проблема в тому, що даний проект цікавий і іншому регіональному гравцеві — Туреччині, яка також є членом НАТО. Між Туреччиною і Грецією зараз розгорівся неабиякий конфлікт за родовища поблизу берегів Кіпру, що можна розглядати як шантаж Туреччиною учасників проекту EastMed.

Помпео ж, коментуючи поточну ситуацію, дав журналістам досить обтічну відповідь, яка полягала в тому, що Вашингтон сподівається: сторони досягнуть компромісу.

По правді кажучи, більшого він сказати і не міг. Обидві країни, Греція і Туреччина, для Штатів — цінні союзники. Кожен по-своєму.

Але між ними є щось спільне: вони ідеально підходять США в якості держав, яким Вашингтон може делегувати повноваження по забезпеченню безпеки в регіоні.

Туреччині — в Середземномор'ї, на Близькому Сході і Закавказзі, звідки Анкара цілком успішно видавлює росіян.

Греції ж — на Західних Балканах. На що держсекретар прямим текстом вказав, відповідаючи на питання журналіста ANA про те, чи може Греція, будучи членом НАТО і ЄС, зіграти важливу роль у забезпеченні безпеки в регіоні.

"Не тільки могла б, а й повинна. Повинна стати ключовим партнером США і Європи на Західних Балканах", — відповів Помпео.

Союз коаліцій і гуру Трамп

Сама по собі концепція делегування повноважень не є новаторством в американській зовнішній політиці. Її намагався реалізувати свого часу і Джордж Буш-молодший, але вже на початку президентства йому дуже шкодили теракти 11 вересня 2001 р. Намагався і Барак Обама. Він просунувся в цьому напрямку далі попередника, зумівши налагодити такий-сякий діалог між Ізраїлем і арабськими монархіями.

Але успіх на цьому терені, як не дивно, прийшов саме до Трампу, який, наприклад, зміг завершити розпочате Обамою і оформити вищезгаданий близькосхідний альянс.

Обраний адміністрацією Трампа формат — не окремі держави, з якими Штати делегували повноваження, а союзи або коаліції.

Не зайвим буде згадати, що Вашингтон напередодні став ініціатором створення коаліції країн проти будівництва російського газопроводу "Північний потік-2" в Євросоюз. Ще одна така коаліція з подачі США буде створена для стримування Китаю і його політико-економічної експансії.

Про відповідні плани Вашингтона Майк Помпео заявляв ще в кінці липня 2020 р. під час візиту в Лондон, де він зустрічався з прем'єр-міністром Великобританії Борисом Джонсоном.

В іншому своєму інтерв'ю, яке глава Держдепу дав перед від'їздом до Греції, підтвердив: США створюють міжнародну коаліцію для стримування Китаю. Спілкування з Марком Левіним, відомим консерватором, ведучим ток-шоу Life, Liberty&Levin, яке виходить на каналі Fox, по суті, — одна суцільна передвиборча тепла ванна, куди разом з Помпео заодно занурили і Дональда Трампа.

Але все ж воно знакове. І навіть дуже.

Помпео прямо називає КНР "найбільшою зовнішньою загрозою для США в середньостроковій і довгостроковій перспективі". Нинішня адміністрація, з його слів, на відміну від адміністрації Обами, це прекрасно розуміє і буде з загрозою боротися. Як? За допомогою коаліції, учасників якої держсекретар не перераховував.

"Зараз ми почали будувати глобальну коаліцію, щоб відтіснити (Китай). На це підуть роки", — повідомив він. І ясно натякнув, що США змогли переконати якісь держави в тому, що Китай становить загрозу для країн Африки, Південної Азії та Південної Америки. Помпео навіть вказав на слабке місце Китаю, по якому, судячи з усього, Вашингтон буде бити. Принаймні, постарається. Адже це слабке місце — енергоресурси Близького Сходу.

З одного боку, арабські монархії входять до складу однієї з американських коаліцій. З іншого, мова все ж йде про чималі прибутки від продажу нафти Пекіну. І від реалізації інших проектів, наприклад, будівництва саудитами для Китаю НПЗ у пакистанському порту Гвадар.

До оголошення результатів виборів президента США Ер-Ріяд ніяких глобальних рішень по Китаю приймати не буде. З тієї простої причини, що якщо Трамп поступиться Овальним кабінетом Джо Байдену, роль Штатів на міжнародній арені знову може зазнати суттєвих змін.

Але в будь-якому випадку зовнішню політику Дональда Трампа слід визнати, що відбулася.

Її суть і формат знову-таки Помпео позначив в інтерв'ю Левіну, коли, кажучи про антикитайську коаліцію, зазначив, що "однодумці" об'єднуються, щоб "приєднатися до Трампа і Америки" в забезпеченні безпеки в усьому світі.

Тобто Трамп, прихильник ізоляціонізму США, не претендує на статус світового жандарма, але бажає бути в деякому роді почесним світовим жандармом — патріархом, гуру, наставником, до якого союзники звертаються за порадою, підтримкою і за вказівками якого забезпечують той самий мир у "підзвітних" їм регіонах.

Зовнішня політика 45-го президента США ідеологічно схожа з зовнішньою політикою Володимира Путіна. Але методи і цілі інші. Подібність же полягає в тому, що вони обидва намагаються створити дешеві імперії.

Кремль будує свою руками "іхтамнетов" в Україні, Білорусі, на Близькому Сході, в країнах Магрибу та Африці.

Трамп реалізує зовсім іншу концепцію, яка в принципі дуже навіть відповідає американській повсякденній ідеології — концепцію делегування і корпоративізму.

І Майк Помпео своїм інтерв'ю гранично чітко дав зрозуміти, чим президент США займається зараз, під кінець каденції, і чим, можливоі, буде займатися протягом всього другого терміну, якщо здобуде перемогу на виборах.

Йдеться про повномасштабну перебудову американської системи впливу. У деякому роді її можна вважати переосмисленням досвіду Британської співдружності. Трамп прагне відмовитися від системи контролю і одноосібної відповідальності на користь системи відповідальності "ешелонованої" і створення своєї Американської співдружності, що складається з кластерів американоцентричних держав. Для них він бажає бути американським "символом єднання".