Нова космічна гонка. Коли російський робот Федір заговорить по-китайськи
У світі за межами російсько-української війни і стала знову звичної середньостроковій нестабільності десяті роки ХХІ ст. проходять, як не дивно, не тільки в спробах самозахисту золотого мільярда від мракобесной периферії, але і в умовах знову розгорнулася космічної гонки і, як її частини, місячної гонки. Інформаційна, торгова, транспортна й фінансова революції підштовхнули спочатку інтерес, а потім і оснащеність освоєння орбіти і ближнього космосу — ця галузь перетворюється в специфічний, ризикований, але все ж ринок. Однак, незважаючи на всі подвиги Ілона Маска, Джефа Безоса і Річарда Бренсона, головними гравцями на цьому ринку залишаються держави, які керуються не тільки економічними і військово-політичними інтересами, але і престижем, знову визначаються, зокрема, по космічному вазі.
Китайський ривок
Основними суперниками — притому що конкуренція тут часто умовна, оскільки більшість проектів здійснюється в кооперації, — є США і Китай. Але за минулі десять років в цю гонку вклинився і ряд інших держав. Що стосується Росії, то, незважаючи на величезні витрачаються нею бюджетні кошти, Москва починає вибувати з цього дивізіону в силу відсталості своєї соціальної структури і деградації виробництва.
Якщо про загальну американської (державної і приватних) космічної програми, її успіхах і невдачах багато відомо і до неї варто повернутися в розрізі місячного проекту, то системних знань про китайських масштабах до недавнього часу було небагато.
5 листопада 2007 р. космічний апарат "Чан'е-1" успішно вийшов на орбіту навколо Місяця. Це подія, якщо тимчасово залишити за дужками перші приватні запуски, сьогодні вважається точкою відліку нової гонки. Зазначимо, що в цей час американці входили в глобальну кризу і різали бюджети (а РФ захлиналася в нафтових грошах), тому в якійсь мірі обидві країни проморгали китайців. Ті ж, як виявилося, підійшли до справи досить грунтовно.
Космічна програма КНР стартувала 13 років після виходу людини в космос і має багато в чому радянські і американські коріння (Цянь Сюэсэнь, батько китайської космонавтики, отримав освіту і працював у США). Але перший тайконавт стартував лише у 2003-м. Тим не менш КНР стає провідною космічною державою, однією з трьох (поряд з СРСР/Росією та США), що освоїли пілотовані польоти. При цьому сильна сторона китайської космічної індустрії не в новизні.
По-перше, Пекін став володарем лінійки власних ракет-носіїв різного призначення. Тому КНР швидко завойовує ринок послуг з виведення іноземних супутників на навколоземну орбіту. У числі клієнтів - Канада, Білорусь (що відмовилася від послуг багатостраждального "Роскосмосу"), Пакистан, Венесуела, Болівія, Нігерія, Аргентина, Ізраїль, Саудівська Аравія і навіть Європейське космічне агентство (ЄКА). У 2018-му, зробивши 39 пусків, Китай вперше випередив США (31 пуск) і Росію (17). Також в КНР ведеться відпрацювання стартів з морської платформи (бездарно втраченої Україною і США).
У Пекіні і Сіані працюють два центри управління польотами. Крім того, на території країни розташовуються два наземних пункту спостереження: в Кашгаре і в Цзямусы. Є такі пункти і за межами Китаю — в Аргентині, Австралії, Намібії, Кірібаті. Створена третя в світі флотилія з семи кораблів космічного стеження з унікальним технічним обладнанням. Китай має вже другий у світі по чисельності орбітальної угрупованням, що включає близько 200 апаратів громадянського, наукового і військового призначення (у США — близько тисячі, в Росії залишилося менш 150).
Китайські інженери тепер попереду у сфері автоматичних стикування в космосі і створення стикувального обладнання світового рівня. Ведеться вдосконалення орбітальної станції типу "Тяньгун" ("Небесний палац"). Завершені випробування унікального 10-метрового космічного маніпулятора, який дозволить здійснювати переміщення вантажів і ремонт обшивки кораблів і станції, не залишаючи модулів космічного дому. В умовах невагомості випробувана технологія 3D-друку, завдяки якій на борту можна виготовляти необхідні в космосі інструменти та матеріали, що дозволить економити на запуски дорогих носіїв. Створюється свій багаторазовий носій, повітряно-космічний літак.
Але не мирним космосом єдиним. Серйозні успіхи в мілітаризації навколоземного простору. Зокрема, ведеться розробка противоспутникового лазерного, надвисокочастотного і пучкового зброї, у тому числі ракет класу "космос–земля". Американські фахівці вважають, що КНР у разі необхідності вже здатна знищити до 500 американських військових апаратів і створити перешкоди в роботі супутників на космічних орбітах. Профільна орбітальне угруповання складається з 16 апаратів типу "Яогань" і "Шицзянь", яку доповнюють шість супутників дистанційного зондування Землі типу "Гаофэнь".
Завершується побудова глобальної національної системи супутникової навігації Beidou Navigation Satellite System (BNSS), яка буде складатися з 35 апаратів типу "Бэйдоу-3". Це забезпечує незалежність дій видів і родів НВАК, ефективність застосування ракетної зброї на далеких ТВД. Китайська BNSS незабаром зможе приєднатися до клубу "глобальних навігаторів" — американської "Навстар" (GPS) і європейської "Галілео" — і як би не поглинути у підсумку російський ГЛОНАСС, на що можуть натякати недавні системні домовленості.
Варто особливо відзначити введення в експлуатацію нового супутника зв'язку "Моцзы", що використовує технологію квантової кодування, що дозволяє забезпечити високу секретність і надійність захисту переданої інформації. У цьому напрямку Китай обійшов навіть своїх давніх конкурентів, таких як США і Японія.
Проте в найбільш актуальному сьогодні змаганні за Місяць Пекін як зіткнувся з важкоатлетами, так і з конкурентами другого і третього ряду, але від того не менш зубастими.
Повернення на Місяць
Ще недавно здавалося, що в грудні 1972 р. "Аполлон-17" поставив крапку в пілотованої місячної програми NASA, а 1976-му з Місяця повернувся і останній радянський місячний робот — "Луна-24". Але в 1990 р. орбіту Місяця відвідала японська автоматична станція Hiten. Третя держава в історії вступила в елітний "місячний клуб". Правда, після цього (але, звичайно, не внаслідок) Японія надовго впала в економічну стагнацію.
В 1990-е до Місяця відправлялося кілька американських місій, чиїм успіхом стало виявлення покладів кометного льоду на дні кратерів у місячних полюсів. Особливо значні запаси цього цінного ресурсу знаходяться на південному полюсі Місяця. В 2000-е США, Японія, Китай і Індія відправили на місячні орбіти свої зонди. Індія приєдналася до місячним клубу в 2008-му, незабаром після Китаю, відправивши свій перший міжпланетний апарат "Чандраян-1".
Сьогодні Китай планомірно займається дослідженням Місяця, ставлячи все більш складні інженерні завдання і успішно виконуючи їх. Китайські місячні роботи завойовують супутник Землі в чотири фази: орбітальні місії, посадочні місії з місяцеходами, доставка зразків місячного грунту на Землю, дослідницькі автоматичні станції в районі південного полюса. Далі китайці націлені змінити роботів тайконавтами: за планами це має статися вже до початку 2030-х. Причому Пекін згоден зробити свою базу біля південного полюса Місяця міжнародним проектом.
Розгортається на Місяці і регіональний конкурент Китаю — Індія. Правда, її посадковий апарат "Вікрам" минулої осені розбився, забравши з собою і перший індійський луноход "Прагьян", і наукові прилади інших країн. На тому ж багатому кометным льодом південному полюсі, куди прагнуть усі. Та ж доля чекала і приватний ізраїльський апарат Beresheet, створений компанією SpaceIL за підтримки ізраїльського уряду. У квітні 2019-го він успішно вийшов на орбіту Місяця, але розбився при спробі здійснити м'яку посадку.
Приватних апаратів у Місяця скоро будуть сотні. Тому занервували і великі корпорації. Так, глава Blue Origin Джефф Безос представив концепт важкого посадкового апарата для доставки вантажів і людей на поверхню Місяця. NASA тим часом остаточно змінило підхід до освоєння космосу і тепер має намір віддати транспортно-логістичні питання приватним підрядникам. Як би не лаяли президента Трампа, тут він зміг задати тон. У 2017-му він оприлюднив Нову космічну директиву, в якій планується повернення США на Місяць (чим прискорив і інші програми, зокрема Ілона Маска). Так що, на відміну від суто державної програми "Аполлон", в рамках проекту "Артеміда", як називається нова місячна програма, NASA має діяти у тісній співпраці з комерційними партнерами.
У агентства залишився доробок у вигляді пілотованого корабля "Оріон". Спочатку він повинен був стати частиною програми Constellation Джорджа Буша-молодшого, але її скасував Обама в 2010-м. Проте NASA продовжило його розробку і випробування. У 2014 р. спусковий апарат "Оріона" пройшов випробування в космосі (місія EFT-1), зробивши два витки навколо Землі значно вище орбіти МКС. В якості носія виступить нові ракети Space Launch System (SLS), яка зможе виводити пілотований корабель і один з модулів майбутньої навколомісячній станції одним пуском. Перший пуск очікується вже в 2020 р.
Станція буде називатися Gateway, а її будівництво планується почати в 2022-му з рухово-енергетичного модуля, створеного компанією Maxar. До неї планується пристикувати двоступінчастий посадочний корабель, в якому на поверхню Місяця будуть відправлятися дослідні місії.
Китайці, в свою чергу, працюють над надважкою носієм "Великий похід-9". Випробувальний пуск призначений на 2028 р. Вантажопідйомність у нової китайської ракети буде значна — 140 т на низьку навколоземну орбіту, 44 т до Місяця. Це можна порівняти з легендарним "Сатурн V" і новою ракетою NASA SLS. Такий козир дозволить китайцям нарівні з США запускати пілотовані місії до Місяця і доставляти модулі для бази на її поверхні.
Схильна співпрацювати у великих проектах Японія на Gateway буде створювати свій модуль. Також свій внесок зроблять Канада (рука-маніпулятор Canadarm 3) і ЄС (кілька модулів плюс службовий модуль корабля "Оріон"). Включилася, незважаючи на бюджетні обмеження, в місячну гонку і Україна, поки що успішно працює у європейських і американських орбітальних проектах. У листопаді минулого року, на 16-му міжнародному авіаційно-космічній виставці в Дубаї КБ "Південне" показав публіці проект стрибаючого космічного апарату для дослідження місячної поверхні і доставки на Місяць корисного вантажу масою до 150 кг з можливістю триразового перельоту з науковим обладнанням. У перспективі це відкриває нові можливості для науково-дослідної діяльності і пошуку корисних копалин на Місяці.
Федір і "Федерація"
Що ж стосується Росії, то її космічна програма в цілому (у наступному році США мають намір відмовитися від використання російських носіїв, так, мабуть, і двигунів, формально залишивши можливість співпраці ще на два роки) і місячна галузь зокрема опинилися у специфічній ситуації. Програма з вивчення Місяця була складена Інститутом космічних досліджень РАН (ІКД РАН) в 2014 р. В федеральної космічної програми на 2016-2025 рр .. було передбачено створення не менше п'яти автоматичних апаратів для дослідження Місяця і доставки зразків місячного грунту на Землю. На даний момент запуск першого з них — важкої посадкової станції "Луна-25", яка повинна досліджувати район південного полюса Місяця, — так і не відбувся. Він кілька разів переносився і зараз намічений на 2021 р.
Також у програмі зазначено "розгортання робіт, пов'язаних з ракетою-носієм важкого класу для виведення важких автоматичних космічних апаратів, пілотованих кораблів і орбітальних модулів на траєкторії польоту до Місяця, обльоту Місяця і місячних орбіт". Передбачено не менше трьох пусків нового транспортного пілотованого корабля для його льотної відпрацювання. Але за минулі роки не з'явилося ні того, ні іншого.
У травні глава "Роскосмосу" Дмитро Рогозін заявляв, що перший політ транспортного пілотованого корабля "Федерація" запланований на 2022-й, а вже на 2028-й (щоб ніби як не відстати від китайців) — перший запуск корабля на полярну навколомісячну орбіту. Однак, схоже, робот Федір так і залишиться вершиною російських космічних технологій: справа в тому, що в цьому ж виступі згадується ідея використовувати антропоморфних (людиноподібних) роботів на поверхні Місяця, керованих операторами на відстані. Правда, де повинні знаходитися ці оператори, не зовсім ясно.
Між тим перші пілотовані пуски новітнього американського корабля Starliner і корабля Crew Dragon з американськими астронавтами на борту заплановані на першу половину 2020 р. (іншими словами, динаміка сьогодні прискорилася надзвичайно). Після цього США планують відмовитися від польотів на російських "Союзах", але не будуть відмовлятися від співробітництва в цілому.
У відповідь на цю інформацію акаунт робота Федора в Twitter (який, за чутками, веде сам Рогозін після ліквідації своїх сторінок в соціальних мережах в ході попереднього корупційного скандалу) розкритикував зовнішній вигляд американської космічної ракети Boeing Starliner: "Бідна ракета. Хто ж тебе такого страшного зробив? Не можу повірити, що це Boeing..." Цей твіт був поширений дочірньою фірмою "Роскосмосу", "Главкосмос пускові послуги", а потім рознесли по мережі бот-виданнями проживає у французькому Антіб Костянтина Рикова, зробив стан на пропаганді режиму Путіна.
Але з чим же пов'язана така небанальна істерика? А вся справа в тому, що, піддавшись запевненням голови "Роскосмосу", Володимир Путін особисто і публічно обіцяв до кінця поточного року надіслати до Місяця і Марса космічні апарати, а потім виявилося, що відправляти нічого. Замість обіцяних запусків — чергове розкрадання на космодромі "Східний" і скандали з російської та іноземної нерухомістю керівництва "Роскосмосу" Рогозіна та його заступника-гаманця Юрія Урличича. Тому тепер уся російська космічна програма, не кажучи вже про місячну (або про співпрацю з американцями), набуває рис горезвісного сферичного коня у вакуумі. Схоже, поки американці, китайці, індуси, ізраїльтяни і японці змагаються — часто в кооперації — за освоєння орбіти, Місяця і навіть Марса, радиоуправляемому роботу Федору незабаром доведеться проситися на іноземний корабель. Причому зайцем.
