Нова-стара блокада кордону. Чи зможе Дональд Туск приборкати польських перевізників

Ба більше: акції польських підприємців, що тривають вже понад місяць, призвели до чергової трагедії – смерті вже третього українського водія, який був вимушений тривалий час очікувати можливості перетнути кордон нашої країни. А позитивні тенденції, які здавалося б, намітились з розблокуванням (за допомогою місцевої польської влади, що важливо) одного з пунктів пропуску можуть бути в найближчі дні повністю знівельовані. Адже місцевий суд став на бік польських перевізників, а не війта ґміни Дорогуськ Войцеха Сави, який не дозволив проведення ними нової акції протесту на пункті пропуску до українського Ягодина. Акції в цьому місці відновились у понеділок 18 грудня, отже один з найбільших пуктів пропуску знову скоротить інтенсивність обробки вантажівок з 1500 на добу (як це було після 11 грудня – з моменту оприлюднення рішення влади Дорогуська) до 2 на годину, тобто кількох десятків за день. На інших же пунктах пропуску ("Рава-Руська — Гребене", "Краківець — Корчова", "Шегині — Медика") акції польських перевізників не припинялись, не зважаючи на те, що українська влада пішла на задоволення однієї з їхніх вимог та організувала окрему смугу для перетину кордону в бік Польщі порожніми фурами на пункті пропуску "Краківець-Корчова".

Ситуацію ж на кордонах України з іншими країнами ЄС (окрім Румунії) теж важко назвати стабільною, і гарантувати, що словацькі та угорські перевізники не почнуть наслідувати своїх польських колег (маючи при цьому цілковиту підтримку з боку путінофілів на чолі своїх урядів), не береться ніхто.

І ось на цьому тлі українці починають отримувати з Польщі не новини про активні дії нового, часто іменованого "проєвропейським" і навіть "проукраїнським", уряду з деблокування прикордонних пунктів пропуску. А повідомлення, здавалося б, зовсім протилежного характеру. Зокрема новий польський міністр сільського господарства Чеслав Сєкерський від ліберальної проєвропейської коаліції Дональда Туска пообіцяв "зробити все", щоб зберегти ембарго на українське зерно, введене попереднім урядом консерваторів з "Права і справедливості" і засуджене структурами Європейського Союзу. А заступник Сєкерського Міхал Колодзейчак взагалі заявив, що потрібно закрити польський ринок для агропродукції з України на 20 років після її вступу до ЄС. Так само як Німеччина з метою захисту інтересів своїх працівників "заморозила" на 8 років ринок праці для громадян Польщі, коли та тільки вступила до Євросоюзу. І варто зауважити, що такі наміри урядовців мають широку підтримку з боку профільних польських підприємців: нещодавно об’єднання польських виробників цукрового буряка, як вже повідомляла ДС, звернулось до міністра сільського господарства Секерського з проханням заборонити (за прикладом Словаччини та Угорщини) імпорт до цієї країни українського цукру. Адже, на їхню думку, після тимчасового призупинення дії квот на імпорт української сільськогосподарської продукції у Євросоюзі, ввезення українського цукру зросло у десятки разів, внаслідок чого, "останніми місяцями у Польщі та інших сусідніх з Україною державах спостерігалося суттєве зниження цін на цукор, що ставить польську індустрію у менш конкурентне становище, порівняно з країнами Західної Європи".

Не виключена поява подібних звернень і з боку інших асоціацій польських агровиробників, які, очевидно, будуть принаймні з увагою розглянуті польськими урядовцями. Адже вищезгаданий глава польського МінАПК Сєкерський вважає, що хороша якість ґрунту та нижча вартість робочої сили в Україні, покращення сільгоспінфраструктури та інтенсифікація виробництва сировини призведе до збільшення надходження української агропродукції до Європи. І тому в інтерв’ю Gazeta Pomorska він заявив, що ЄС занадто відкрився для України, а використання спрощених, преференційних квот на нашу агропродовольчу продукцію є небезпечним для чутливих галузей сільського господарства. "Ми можемо підтримувати розвиток України, але в інший спосіб, і ми не повинні використовувати таку підтримку, яка шкодить польському та європейському сільському господарству", — константував польський міністр.

Здавалося б, ця позиція суперечить словам Дональда Туска, який виступаючи в Сеймі перед голосуванням за затвердження складу його уряду, заявив, що його країна вимагатиме повної мобілізації Заходу для допомоги Україні, оскільки лише об'єднана допомога дозволить нам перемогти у війні. Тоді ж він заявив, що більше не може "слухати політиків, які кажуть, що втомилися від ситуації в Україні", і порівняв напад росії на Україну із "нападом на всіх нас". Проте в цій же промові Туск додав, що, хоча допомога Польщі Україні має вирішальне значення, поляки водночас "мають зберігати наполегливість, коли йдеться, зокрема, про інтереси польських фермерів". Таким чином, сподіватись, що першими ж своїми указами новим польський уряд врегулює всі проблеми у відносинах з Україною, та ще й на її користь, не доводиться. Адже Дональд Туск навряд чи буде "підставлятись" під обвинувачення в здачі національних інтересів з перших днів прем’єрства, що може призвести до негативних результатів партій, які входять до очолюваної ним коаліції на місцевих виборах наступного року. Або і до розвалу самої коаліції, бо до однієї з її складових – альянсу "Третій шлях" – входить Польська селянська партія, що явно негативно сприйме будь-які дії премʼєра, які можуть зашкодити місцевим агровиробникам.

Україні варто усвідомити, що жоден із цих варіантів не піде їй на користь, тому офіційному Києву в жодному разі не можна тиснути на Туска, вимагаючи негайної реалізації всіх позитивних намірів щодо нашої країни, які він озвучив. Радше треба готуватись до тривалого переговорного процесу щодо врегулювання проблем, які постали у наших двосторонніх відносинах. І фігура нового польського прем’єра, який, нагадаємо, не так давно був Головою Європейської ради, може посприяти тому, що по-перше, ці питання будуть вирішені на основі взаємних, а не односторонніх, як того вимагають польські протестувальники-перевізники поступок, і по-друге, їх вирішення закладе основу для подібних процесів у переговорах України з іншими країнами-членами ЄС на шляху до інтеграції в цю організацію. Останній варіант стане ближчим, якщо структури Євросоюзу будуть залучені вже до найближчих українсько-польських переговорів, присвячених врегулюванню кризи на кордоні та проблеми з поставками нашої агропродукції до Польщі та ЄС загалом. Брюссель має також бути зацікавленийв участі у таких переговорах, адже це допоможе євроструктурам випрацювати механізм протидії подібним кризам, які ще будуть виникати в ході його розширення.

Однак лише забезпечивши собі "дах" у вигляді підтримки Брюсселя, Києву важко буде переконати Варшаву щодо необхідності піти на серйозні поступки. Для кращого результату варто пошукати союзників у самій Польщі. І такими можуть стати польські економічні кола, зацікавлені у розвитку відносин з Україною. Особливо ті з них, хто нещодавно відкрито виступив проти блокування польсько-українського кордону і навіть висунув уряду вимогу вирішити цю проблему.

Іншим союзником може стати польське громадянське суспільство, яке підтримує Україну у її боротьбі з російською агресією. Адже і в самій Польщі неодноразово наголошували, що блокування кордону призводить до затримки надходження до нас військово-технічної та гуманітарної допомоги, що однозначно грає на руку кремлю. Не кажучи вже про появу в соцмережах фотографій відправленої до України техніки, зроблених протестувальниками і здатними полегшити роботу російських розвідувальних структур.

Але цим питанням вже варто зайнятись українським спецслужбам і досить ретельно. Адже навіть якщо припустити, що російського сліду не було на початку протестів перевізників, хоч серед їх організаторів і проявилась пропутінська польська партія "Конфедерація свободи і незалежності", то надалі російські спецслужби просто не могли не втрутитись з метою "розкручування" акцій та збільшення їх негативних наслідків для України. Не таке у них виховання, щоб проігнорувати можливість встромити пальця в рану України чи Польщі (чи будь-якої іншої "недружньої" країни) і покопирсатись там. Отже могли і "наслідити", і ці російські "вуха" цілком можуть стати в нагоді не лише правлячій польській коаліції, але і вже опозиційній партії "Право і справедливість" — конкуренту "Конфедерації" на правому фланзі політичного ландшафту III-ї Речі Посполитої.

Ну а українцям варто з розумінням ставитись і до вимог польських підприємців, які свого часу, в ході вступу їхньої країни до ЄС, теж були вимушені погодитись на квоти щодо поставок своєї продукції в інші європейські країни, і на можливі поступки полякам (а згодом – і іншим європейцям), які можуть на певний час знизити прибутки вже наших підприємців. Як показав досвід тієї ж Польщі, від вступу до Євросоюзу країна набагато більше виграє, ніж втрачає. Тим більше, що навряд чи вимоги до нас будуть дуже вже непомірними. Ну а тим, кому вони такими будуть здаватися, варто вивчити македонський досвід євроінтеграції: колишня югославська республіка, щоб подолати спротив на цьому шляху з боку Греції, була вимушена свого часу змінити державний прапор, який сусідам здався занадто схожим на стяг Олександра Македонського двохтисячолітньої давнини, а нещодавно – і назву своєї країни.