Ностальгія за Малоросії. Навіщо Захарченко подався в служіння некромантам
Братні, але досі нескінченно далекі через наявність митних бар'єрів і замкнених кордонів Донецька і Луганська "народні республіки" покажуть зарозумілим європейцям приклад справжньої державної інтеграції - без бюрократичних зволікань, розтягнутих на десятиліття поетапних планів злиття ринків та іншої белиберды. Не будь озвучив цю світлу думку глава ДНР Олександр Захарченко расистом, він цілком міг би повторити слідом за Мартіном Лютером Кінгом "I have a dream". Якби знав англійську, звичайно. Але на жаль, його лінгвістичні пізнання обмежені лише донецьким региолектом.
Що, слід визнати, ніяк не перешкоджає його визионерству - якому, прямо скажемо, позаздрять Рей Курцвейл з Илоном Маском. Тому що об'єднання оних суверенних держав, у поданні Захарченко, хоч і не стане наслідком його особистої унії Захарченко з луганським колегою Ігорем Теслярським (таку по ряду причин навряд чи схвалив би патріарх Кирило), але покладе початок переформатування всього українського державного проекту. Замість якого повинна бути створена нова перехідна держава. Федеративна, зрозуміло. Зі столицею в Донецьку, прапором Богдана Хмельницького і без згадки про Україну в назві - про це Захарченко розповів на "установчих зборах" нового квазідержави.
За три роки життя ЛНР і ДНР було багато спроб їх об'єднання, але обидва "суверена" їх благополучно зливали, користуючись зв'язками в різних вежах Кремля. Цілком ймовірно, що на цей раз станеться те ж саме, тим більше що в Луганську вже заявили, що ні в чому подібному брати участь їх не запрошували. В той же час не можна виключати і можливості, що Теслярської просто прогнуть зважаючи на зміни ситуації, тим більше що крім ураженого самолюбства, грибів і эфэсбэшных (менш імовірно - эсбэушных) ліквідаторів йому мало що загрожує.
Виступ Захарченко свідчить про те, що Кремль, традиційно використовує його як говорить голови, робить нову спробу закрити за непотрібністю проект "Новоросія". Тепер нова вивіска для ОРДЛО - "Малоросія" - дозволяє Москві вирішити відразу кілька завдань - як поточних, так і перспективних.
По-перше, в медійній площині виступ Захарченко - це білий шум, що забиває ефір, в якому виявилося занадто багато "малайзійського боїнга". Таким чином, тема розслідування трагедії МН-17, нових доказів причетності до неї вищого керівництва РФ, міжнародного трибуналу та участі Росії в конфлікті на сході України як такого в лічені години виводиться з інформаційного мейнстріму. Причому відразу на всьому кириличному просторі.
По-друге, в площині міжнародної, це пробна куля - обкатка заготовки відповіді на ініціативи Турчинова щодо переформатування АТО, "план Макрона" і особливо "план Порошенка", що відправився в презентаційне турне по закордонах. Більш того, це категоричне "ні!" Мінським формату як такого під соусом зміни статусу неконтрольованих владою України територій. Тут варто відзначити, що Росія лише творчо осмислила пострадянський досвід обнулення ставок шляхом зміни назв і/або перегляду строків президентства, витоки якого неважко знайти ще в єльцинських іграх з проектом Союзного держави Росії та Білорусі. З іншого боку, сценарій хороший тим, що фрондерство команди Теслярського і навіть (сумнівний, але чим чорт не жартує) "міждержавний" донецько-луганський конфлікт буде демонструвати неспроможність "Мінська".
У той же час на тлі повного краху надій Кремля на поліпшення відносин з США після зустрічі Путіна з Трампом - і поки ще аморфного, але потенційно вкрай неприємного для амбіцій Росії американо-французького "дуету" - блокування будь-яких ініціатив по Україні виглядає цілком логічним кроком: це лінія оборони, на якій Кремль може спробувати відновити торг. Причому в якості її елемента Москва затягує стару пісню про "велику угоду" без участі України.
Формальне вказівка на це є в самій назві "перехідного держави": "Малоросією" оголошується вся територія України, за винятком Криму. Явну конотацію з її підлеглим становищем у рамках Російської імперії посилює заяву про намір повернутися до настільки ж підлеглому зовнішньополітичного курсу Віктора Януковича - орієнтація на союз з Росією, позаблоковий статус, підвішена євроінтеграція. Це явна ставка на ескалацію конфлікту в політичній площині, посилена анонсованим Захарченко трибуналом над "державними злочинцями, привели країну до розпаду і громадянської війни" (до яких, крім Януковича та його кліки, віднесено і нинішнє керівництво країни).
Після таких ескапад будь-яке спілкування з керівництвом ОРДЛО виглядає порожньою тратою часу, Москва ж залишається як би ні при чому, оскільки в рамках Мінська виступає в команді "замирителей". При цьому мається на увазі, що заявка на зміну формату знімає з керівників ОРДЛО клейма сепаратистів: адже тепер вони борються не за відділення від існуючої держави, а за його переробку. До речі, в контексті розслідування загибелі МН17 це може виявитися корисним для оновлення казки про внутрішньому конфлікті, яка дозволяє вивести з-під удару російське керівництво, згодувавши міжнародному правосуддю тих безпосередніх виконавців, кому вдасться вціліти. Щоправда, при цьому залишається питання про двох армійських корпусах ЗС РФ, розміщених у ОРДЛО, хоч би частково і сформованих з місцевих колабораціоністів.
По-третє, "державотворчий форум" ДНР чудово лягає в канву фактично старту передвиборчої кампанії в Росії. До президентських виборів залишилося вісім місяців. Кремлівським політтехнологам доводиться вирішувати непросту задачу забезпечення явки в умовах, коли фаворит відомий заздалегідь, а його суперникам відводяться ролі технічних кандидатів різного ступеня. Україна - одна з ключових тем, і демонстрація нового підходу до захисту інтересів "русского мира" на Донбасі додасть життя давно вихолощеною і оцепеневшей внутрішній політиці РФ. Причому навіть проста підміна поняття "Україна" на "Малоросію" в ефірі федеральних каналів здатна створити ілюзію якихось позитивних змін. Це, до речі, вже бувало - згадаймо, як "Новоросія" спочатку витіснила Донецьку та Луганську області, а потім знову їм поступилася.
На більше Кремль навряд чи наважиться - принаймні, до того, як Путін (або, з меншою часткою ймовірності, його ставленик) підтвердить черговий мандат на правління. Тоді, звичайно, можна погратися і визнання "Малоросії" в межах ЛДНР з абхазького сценарію. Але навряд чи навіть Москва ризикне за аналогією з доктриною одного Китаю відмовитися визнавати Україну - хоча сам запуск малоросійського проекту це, здавалося б, має на увазі.
Втім, те, як легко включили задню передачу в ДНР, вказує, що далі інформаційних маніпуляцій справа не зайде. Проте слова "голови народної ради республіки" Дениса Пушилина про те, що "питання потребує обговорення і детального опрацювання", аж ніяк не є сигналом до скоропостижному сливу.
Ідеологічне завдання-мінімум Захарченко виконав: мислевірус вкинутий. Тези про неспроможність української держави і трибуналі над Порошенко безумовно буде підхоплений тролями на усіх доступних медійних майданчиках, і в міру наближення наших виборів його будуть розкручувати все сильніше. Не в останню чергу - з метою зниження явки і розмивання електоральних уподобань. Враховуючи, що в Україні зараз просто немає достатньо вагомого проросійського кандидата, це рішення лежить на поверхні.
Важко оцінити ступінь правдивості твердження представників ДНР, що в "установчих зборах", проголосила створення Малоросії, брали участь представники 19 регіонів України - так само як і ступінь їх авторитету в зазначених регіонах. Але не можна заперечувати того факту, що прихильників "русского мира" у нас вистачає, а значить, спроба повторення схеми з захопленнями місцевих органів влади за зразком 2013-2014 рр. не виключається і непереконливі результати виборів цілком можуть стати до них передумовою, принаймні гіпотетично.
В той же час не можна не звернути увагу на кілька символічних моментів. Перше, що кидається в очі, - "Малоросія" виглядає спробою виправити помилку, пов'язану поверненням в сучасний політичний побут "Новоросії". Хоча обидва поняття мають чітку історико-географічну прив'язку, з побутової точки зору перше набагато повніше: в ХІХ-ХХ ст. воно належало до всієї підросійській Україні. У повному, до речі, згідно з імперським міфом про триєдність Русі. Так що це чергове свідчення того очевидного факту, що в Москві продовжують дивитися на нас з апетитом.
Другий момент: досі вкидання в наш навколополітичний дискурс цього терміна - і пов'язаного з ним "малороса" - рідко викликало ідіосинкразію. Можна припустити, що невисока досі імунна реакція суспільства спонукала кремлівських "некромантов" повернути ці слова в ужиток. І, нарешті, головне: за великим рахунком всі інтеграційні проекти Москви будуються навколо лише одного посилу - убогого "назад, у минуле!". Вона систематично робить ставку на деградацію. Просто тому, що нічого, орієнтованого на майбутнє, вона запропонувати не може.
