Номерна образа. Як Придністров'я готують до ролі шаблону для ОРДЛО

Незадовго до новорічних свят так зване міністерство закордонних справ Придністров'я заявило про призупинення участі в роботі пунктів реєстрації транспортних засобів. Ці пункти, що створені на неконтрольованій території Придністровського регіону відповідно до домовленостей між Тирасполем та Кишиневом, видають нейтральні номери, які дозволяють місцевим автовласникам виїжджати за межі Молдови. Отримання нейтральних номерів стало особливо актуальним після того, як Україна з 1 вересня цього року заборонила в'їзд на свою територію автомобілів з номерами, що містять невизнану символіку Придністров'я.

Формальним приводом для демаршу Тирасполя стало затримання молдавськими митниками партії нейтральних номерних знаків, яку везли разом із номерами із придністровською символікою. Молдова пояснила свої дії тим, що ввезення таких номерів не відповідає національному законодавству та міжнародним зобов'язанням.

Зовні – один із численних інцидентів, які іноді виникають між Кишиневом і Тирасполем, на який можна було б не звертати уваги. Якби не підозріла активність на придністровському напрямку з боку Москви.

Спочатку по телеграм-каналам російський пропагандист Семен Пегов поширив новину, що почастішали польоти українських безпілотників поблизу Придністров'я, а українські артилеристи тренуються вести вогонь по цілях на території регіону. Незабаром "Московський комсомолець" та інші російські листки з посиланням на Пегова повідомили, що деякі спецназівці НАТО спробували прорватися до Придністров'я.

Можна було б списати це на наслідки відвідування російським пропагандистом тираспольського коньячного заводу, якби не спільне тло: нарощування угруповання російських військ поблизу українського кордону, істерики в російських медіа та войовничі заяви Володимира Путіна.

У ці ж дні глава Тираспольської адміністрації Вадим Красносельський робив свій перший після "переобрання" візит до Москви. Потрібно віддати належне – у великому інтерв'ю російському РІА "Новости" він зумів уникнути нападок як на адресу України, так і на адресу США, зосередившись на критиці дій Кишинева. Це і не дивно – Придністров'я після останніх "виборів" вже остаточно перетворилося на бізнес-проєкт місцевого холдингу "Шериф", а останній зацікавлений у тому, щоб товари, як і раніше, без особливих проблем надходили до регіону через українсько-молдовський кордон.

Найцікавіше почалося вже після того, як Красносельський повернувся із Москви. Глава Тираспольської адміністрації звернувся до президента Молдови Маї Санду з листом, у якому, зокрема, заявив: "Не обмежуючись обговоренням окремих політичних, соціально-економічних та гуманітарних проблем, ми можемо, а значить, і маємо зробити наступний найважливіший крок – сісти за стіл переговорів та розпочати обговорення всеосяжного врегулювання конфлікту".

Подібна заява голови Тираспольської адміністрації звучить щонайменше дивно, враховуючи, що всі попередні роки Красносельський говорив лише про необхідність розлучення з Молдовою, а на переговорах придністровська сторона погоджувалась обговорювати лише соціальні та економічні питання. Більше того, Красносельський попросив роз'яснити, про який особливий статус для Придністров'я йдеться і навіть згадав, що в основі врегулювання мають лежати "життєздатні моделі".

Чим пояснити таку різку зміну риторики?

Справді, останнім часом переговорний процес із врегулювання конфлікту перебуває у стагнації. Багато в чому — через пандемію COVID-19. Проте є інші причини. Ще на початку листопада подав у відставку віцепрем'єр із реінтеграції Владислав Кульмінський. З того часу ця посада залишається вакантною. Віцепрем'єр з реінтеграції є політичним представником Кишинева на переговорах, тоді як політичним представником Тирасполя є так званий "міністр закордонних справ".

Запланована на жовтень зустріч у Стокгольмі у форматі "5+2" (Молдова та Придністров'я – сторони переговорів, Україна, Росія та ОБСЄ – посередники та гаранти, США та ЄС – спостерігачі) не відбулася.

Тому зовні все виглядає як свідоме "заморожування" Кишинева переговорного процесу. Та і сама Санду, і міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску зробили заяви про необхідність виведення російських військ із Придністров'я, однак очевидно, що придністровська проблематика – не серед пріоритетів нового керівництва країни.

Це не може не викликати занепокоєння в Тирасполі, оскільки є проблеми, які потребують вирішення, — наприклад, ті самі нейтральні номери. Обговорювати їх поки що нема з ким. І головне — Придністровський регіон та його керівництво має хоч якусь зовнішню суб'єктність лише в умовах переговорів.

Ключове ж питання – навіщо це Кремлю? І ось тут є як мінімум три варіанти відповідей. І всі вони не дуже приємні для України.

Перша – в умовах напруженості із Заходом та загрози вторгнення в Україну Росії було б непогано продемонструвати перевагу прямих переговорів. А у придністровському врегулюванні такими сторонами є Молдова та Придністров'я. Москва бажає, щоб Україна розпочала прямі переговори з ОРДЛО. Якщо у Молдові можуть, то чому не можуть в Україні? Якщо Захід – за мир, то Захід підтримає діалог. І не важливо, що у Молдові ось уже 30 років як нічого не вирішилось. Головне – процес іде і не стріляють.

Друга – Росія справді втомилася утримувати Придністров'я і хоче його позбутися. Природно, на своїх умовах, тобто дуже широкий особливий статус регіону і збереження російської військової присутності під виглядом миротворців. Звичайно, це не зовсім на користь придністровської верхівки. Її більше влаштувало б status quo: невизнаний статус під час імітації переговорів, збереження російської підтримки – у тому числі безкоштовного російського газу та продовження роботи різних схем. Але навряд чи Москва братиме до уваги інтереси господаря "Шерифа" Гушана або того ж Красносельського, якщо на кону – питання стратегічного порядку.

Ну і, нарешті, третя, найменш ймовірна. Росія готується визнати Придністров'я (ймовірно, разом із ОРДЛО), так само як вона визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії. Потрібний формальний привід – відмова Кишинева від переговорів, провокація на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону або на адміністративній лінії між Придністров'ям та Молдовою.

Мая Санду не збирається зустрічатися із Красносельським. Це не лише принципова позиція президента Молдови щодо неприпустимості її зустрічей із невизнаним главою невизнаної держави. Важливим є і попередній досвід, який показав непродуктивність таких контактів. Попередник Санду Ігор Додон сім разів зустрічався з Красносельським, всіляко демонстрував свою лояльність Кремлю, але результат залишився нульовим.

Буквально днями група невідомих у масках Сальвадора Далі мітингувала біля стін українського посольства у Кишиневі, протестуючи проти "втягування Молдови" в українсько-російський конфлікт та виступаючи за "мир на Дністрі". Напевно, щоб вуха російських замовників не були надто вже видно, одним із гасел акції був "В ЄС без України".

Схоже, що кишинівському керівництву не вдасться довго тримати переговорний процес у замороженому стані. Росія вже підтримала ініціативу Краносельського. І якщо Кишинів виявить незговірливість, то не виключено, що Москва вдасться до різних видів шантажу, включаючи газовий.