Ніс до носа. Про що свідчить відставка Нуланд і до чого тут вибори

Праймеріз у 15 штатах США у супервівторок відбулися і поставили крапку в питанні щодо конкурентів експрезидента Дональда Трампа і діючого господаря Овального кабінету Джо Байдена.

Втім у Байдена конкурентів де-факто і не було. У Трампа – майже не було. Єдина, хто намагався боротися з ним за прихильність республіканців, — це колишня губернаторка Північної Кароліни, експредставниця США в ООН Ніккі Гейлі. Але за підсумками вчорашніх праймеріз Трамп отримав перемогу в 14 з 15 штатів, і загалом вже 995 голосів виборників з 1215, необхідних для отримання номінації у кандидати від Республіканської партії.

Гейлі посіла друге місце з 89 делегатами і заявила про вихід з перегонів. Що було, в принципі, очікувано, зважаючи на соціологічні заміри. Тож Дональд Трамп, як бачимо, вже є 100-відсотковим фаворитом на висунення партією єдиним кандидатом на пост президента.

Щодо Байдена, то він – безумовний і безальтернативний кандидат демократів, якого підтримали 1497 делегатів з необхідних 1968.

Отже віднині боротьба розгортається вже безпосередньо між ним та Дональдом Трампом.

Боротьба за голоси

Варто завважити, що супервівторок також продемонстрував наявність в обох кандидатів певних електоральних проблем.

У Трампа, попри чималу підтримку, все ж є проблеми з молодими і поміркованими консерваторами, які не бачать його новим-старим президентом США. Показовим є, наприклад, опитування в Північній Кароліні, де лише 21% виборців Гейлі готові підтримати будь-якого кандидата від Республіканської партії.

Байдену ж поки не вдається залучити виборців-демократів, які вагаються. У Мічигані таких, для прикладу, близько 12%; у Північній Кароліні – теж 12%, у Міннесоті – взагалі в районі 20%.

Відповідно, якщо команда Байдена і Демпартія загалом прагнуть завадити трампівському реваншу, їм доводиться дещо міняти передвиборчу стратегію – стати більш переконливими, пластичними і водночас рішучими, запропонувати виборцям більш ефектні і промовисті рішення. Тобто довести серйозність намірів в контексті реалізації ключових політичних векторів.

Кадрові зміни

Схоже, що такою демонстрацією, зокрема, можуть бути останні кадрові зміни в адміністрації, що відбулися на тлі супервівторка.

Власне, найгучніша і така, яку Кремль вже розганяє як свідчення провалу "антиросійського курсу" США – це відставка Вікторії Нуланд з посади заступниці держсекретаря з політичних питань, якій її шеф Ентоні Блінкен присвятив вельми теплу прощальну заяву, згадавши 30-літню роботу Нуланд у дипломатичному секторі, її досвід, навички і вміння. Чим, до речі, змусив замислитися, чи не було це прощання не просто з колегою, а з Нуланд як активною учасницею політичного життя США.

Плюс окрім неї, з посади спецпредставника президента з кліматичних питань йде колишній шеф Нуланд – Джон Керрі, ексдержсекретар США в адміністрації Барака Обами. Себто ще один представник, так би мовити, "старої гвардії".

Про відставку Керрі має повідомити сьогодні — в середу, 6 березня, але, ймовірно пізніше через різницю в часі між Києвом та Вашингтоном. Тому повернімося до Вікторії Нуланд, адже ще кілька місяців питань щодо її кар’єри у Держдепі не виникало. Вона більшу частину 2023 р. також виконувала обов’язки першої заступниці держсекретаря (другого за рангом дипломата в Держдепі) після виходу на пенсію Венді Шерман. Очікувалося, що Нуланд буде офіційно призначено на цю посаду, але Блінкен раптом запропонував іншу кандидатуру, затверджену Сенатом 6 лютого – Курта Кемпбелла, знаного спеціаліста з Азії і, зокрема, Китаю; і стійкого прихильника зміцнення союзів в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Посаду ж Вікторії Нуланд – заступниці з політичних питань (третій за рангом дипломат) – за даними низки американських ЗМІ, зокрема CNN, може посісти представниця США в НАТО Джуліана Сміт.

Це євроатлантистка з великим досвідом взаємодії безпосередньо з Альянсом і союзниками, яка була співавторкой Стратегічної концепції НАТО 2010 в той період, коли Вашингтон намагався "перевантажити" відносини з Росією попри її вторгнення до Сакартвело.

Зазначимо, що Джуліана Сміт чудово обізнана з історією взаємин НАТО та РФ, ставлення Росії до Заходу, в тому числі Владіміра Путіна і трансформації російського диктатора з прихильника зближення із Заходом на його жорсткого опонента, коли Росія за рахунок дорогої нафти стала почуватися більш упевненою.

Звісно, з моменту розробки концепції НАТО минуло багато часу, а найважливіше – змінилася кон’юнктура. Змінилося геть усе. Тому зараз Сміт не належить до табору адептів зближення НАТО і Росії, хоча і чітко декларує, що на ювілейному саміті Альянсу цього літа Україна не отримає запрошення до Організації. Однак, на жаль, таку позицію важко назвати сюрпризом. Задачі перед нею, як потенційною наступницею Нуланд, — дещо інші, хоча звісно також відповідають інтересам України, адже ми теж зацікавлені у сильній НАТО.

Про що свідчать кадрові перестановки?

Ну, по-перше, згадаймо Курта Кемпбелла. Враховуючи його досвід і знання, очевидно, що його минулорічним призначенням Байден надіслав перший сигнал виборцям.

Зокрема, він підкреслив незмінність курсу щодо політики стримування Китаю шляхом посилення союзів з Японією, Південною Кореєю, Австралією, Новою Зеландією, тощо. І чим ближчі будуть вибори, тим частіше Байден акцентуватиме на цьому увагу у прагненні "підхопити" голоси поміркованих республіканців. Власне, після виходу Ніккі Гейлі з перегонів він одразу ж закликав її виборців до співпраці.

Тепер Джуліана Сміт. Це ймовірний сигнал про пріоритетність для США Північноатлантичного Альянсу і безпеки всіх його учасників. Він вкрай актуальний через спорадичні агресивні атаки Трампа на НАТО. Таким чином Байден намагатиметься запевнити вже тих демократів, хто вагається, в тому, що він є сильним президентом.