Зеленський і США. Як догодити Трампу, не образивши Байдена
Зовнішньополітичний напрямок - не просто одне із списку слабких місць у команди Зеленського. Це питання національної безпеки, дати слабину в якому може дуже дорого коштувати країні. "ДС" завершує цикл з трьох публікацій, у якому пропонує замислитися, якою має бути зовнішня політика нової адміністрації з ключових векторів - США, Росія і ЄС.
Поки крісло посла США в Києві пустує, відповідальність за український вектор американської політики поряд зі спецпредставником Держдепартаменту Куртом Волкером останнім часом, причому дуже енергійно, взяв на себе особистий юрист Дональда Трампа і колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані. Його меседжі від імені президента новому главі української держави гранично чіткі і зводяться загалом до одного: у відносинах Вашингтона та Києва намітився криза. І він має чималий потенціал для розростання.
Саакашвілі замість Сороса
Джуліані нарікає на присутність небажаних фігур в оточенні Зеленського. До таких адвокат, зокрема, відносить "корумпованого олігарха Ігоря Коломойського, його юриста Андрія Богдана, призначеного, всупереч порадам Волкера, головою президентської адміністрації, а також "ворога Трампа" - нардепа Сергія Лещенка, слившего "комірну книгу" регіоналів", з якої почався шлях у в'язницю політтехнолога Пола Манафорта, голови виборчого штабу нинішнього президента США. Список цей далеко не вичерпний і, по всій видимості, ще буде доповнюватися в міру ситуативної необхідності. Причому ця необхідність у міру наближення президентських виборів 2020 р. напевно буде зростати. Реванш за "підставу" 2016-го, включаючи сприяння розкрутці "російського досьє", для команди президента - питання не тільки помсти, але і розрахунку: технологію, яка половину каденції отруювала життя адміністрації Трампа, важко не визнати ефективною.
Враховуючи видиме відсутність сильних конкурентів в рядах республіканців, Трамп може розраховувати на підтримку топів партії, що, в свою чергу, забезпечить йому і як мінімум мовчазна згода з подібними методами. Тим більше, що двоє з трьох фаворитів Демпартії - Джо Байден, віце-президент в адміністрації Барака Обами, і Джон Керрі, обамівський ж держсекретар, - в українських справах вже, що називається, загрузли при діяльній участі генпрокурора Юрія Луценка, який люб'язно надав команді Трампа компромат на обох. Першим "шиють" перевищення посадових повноважень: мовляв, тиснув на президента Петра Порошенка, щоб той зняв генпрокурора Шокіна, який розслідував діяльність газової компанії Миколи Злочевського Burisma, в раді директорів якої складався Байден-молодший, Хантер. Другий підгодовував свого прийомного сина Крістофера Хайнца через іншого члена ради компанії - Девону Арчера (засудженого в 2016 р. в США за шахрайство з цінними паперами).
Щоправда, згодом Луценка заявив, що до Байдену-синові питань немає і нехай, мовляв, американське правосуддя сама розбирається, чи платив він податки з зарплати, що ж до Хайнца - то спадкоємець пищепромовской імперії навряд чи сильно розбагатів би на українських схемах. Втім, це зовсім неважливо в даній ситуації. Важливо те, що Луценко може генерувати контент, корисний для команди Трампа. Власне, тому Джуліані і висловлює стурбованість долею: настільки важливі розслідування, зрозуміло, повинні продовжуватися аж до виборів, а краще ефектно завершитися напередодні.
Загалом, від того, що Україна знову виявляється фактором внутрішньої політики США, український генпрокурор безумовно виграє: маючи вашингтонську "дах", він цілком може кидати виклик президенту Зеленському і його оточенню. Питання, однак, в тому, як довго він буде залишатися недоторканним, враховуючи, з одного боку, роздратування, яке він викликає в оточення нового президента, а з іншого - зростаюче напруження між Білим домом і Банкової.
У цьому сенсі дуже показовою була поїздка Джуліані в Париж, де екс-мер Великого яблука побачився з головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницким і головним рабином Києва і України Моше Асманом. Що до другого, з однаковим успіхом можна припустити, що мова йде або про посередництво у спілкуванні з Коломойським, або про промацуванні його слабкостей. Що до першого - очевидно, у противагу "невірним" антикоррупционерам під парасолькою демократів і тепер вже екс-посла Марі Йованович у Трампа намагаються обзавестися антикоррупционерами "правильними". До речі, цікава деталь: в український медіапростір знову вкидається теза про глобальну змову Сороса. Як випливає з великого інтерв'ю, яке Джуліані там же, у Парижі, дав "Цензор.НЕМАЄ", наступника Порошенко оточили "лояльні Соросу люди", причому це відноситься як до Коломойського, так і до вже відкликаним співробітникам посольства США - Марі Йованович і її першому заступнику Джорджу Кенту. Ця ланцюжок, мовляв, обслуговувала інтереси демократів, забезпечуючи штаб Хілларі Клінтон компроматом на оточення Трампа, нарытым українським НАБУ. Що стало серйозною підмогою в розслідуванні спецпрокурора Роберта Мюллера.
Враховуючи особисту ворожнечу Трампа з Соросом і схильність 45-го президента США до ототожнення приватних інтересів з державними, на американському напрямі Зеленського чекають чималі труднощі. І нинішнє спілкування з МВФ - їх провісник. Якщо раніше відповідальна за комунікацію з ним Олександр Данилюк чи не за замовчуванням приймав всі вимоги фонду, то наскільки таке погодження буде вважатися прийнятним тепер - велике питання. У будь-якому випадку, розкрутка теми дефолту виглядає як черговий виклик Білому дому.
Другим викликом може виявитися повернення громадянства Михеилу Саакашвілі. Точніше, не він сам, а подієва ланцюжок, яку воно викликає - аж до демонстрації досконалої безпорадності Луценка в кріслі генпрокурора: адже він обіцяв Саакашвілі кримінальне переслідування. І його нездатність в черговий раз виконати обіцянку може дати хороший медійний фон для кампанії по звільненню генпрокурорского кабінету. Втім, враховуючи те, що при Порошенко огражданенный Саакашвілі "мочив" Коломойського, і те, з яким боєм останній проштовхував свою креатуру на пост глави АП, такий сценарій теж цілком імовірний: конфлікт Володимира Олександровича з Ігорем Валерійовичем представляється неминучим, і цю неминучість цілком можна використовувати як привід для потепління відносин з адміністрацією Трампа. Але справа в тому, що Вашингтону цього мало.
Газ і Байден
Чого, крім голів Байдена і, ймовірно, Керрі, хочуть в Білому домі від України? Приміром, газових контрактів. Згадаймо, хто з високопоставлених представників американського уряду приїхав на інавгурацію. Вірно, міністр енергетики Рік Перрі, переговоривший і з Зеленським, і з Данилюком. Зокрема, про диверсифікацію поставок енергоресурсів в Україну. Джуліані назвав Перрі "хорошим вибором" в якості глави американської делегації, оскільки саме в сфері енергетики у США з Україною "найбільше співпраці". "І це той напрямок, за яким ми можемо дати Україні щось набагато більше, ніж просто енергію. Ми можемо допомогти вам бути більш незалежними від Росії. І у Перрі в цьому плані дуже великий досвід. Він зробив це в Польщі і, думаю, хотів би зробити те ж саме і в Україні", - підкреслив адвокат Трампа.
Відразу після візиту в Київ - 23 травня - міністр енергетики провів закриту зустріч з президентом США в Білому домі. Свій рапорт, фігурально висловлюючись, на стіл Трампу поклав і Волкер, а з ним крім Перрі посол США в ЄС Гордон Сондланд і глава сенатського підкомітету по Європі і регіонального співробітництва у сфері безпеки Рон Джонсон. Очевидно, що Білий дім і Трампа в крайньому ступені цікавить, яким буде діалог з Києвом при новому президенті. Однак не можна не помітити явного зниження статусу України в американській зовнішній політиці. Питання не тільки в тому, що ні віце-президент Майк Пенс, ні держсекретар Майк Помпео не прилетіли на інавгурацію Зеленського, але і в тому, що Вашингтон зволікає з призначенням нового посла в Київ. Не визначена навіть кандидатура тимчасового повіреного у справах США в Україні.
Якщо Україна для зовнішньої політики сша є пріоритетним напрямком, то дипмісії негоже бути обезголовленої настільки довго. Навіть з урахуванням, що Йованович "пішли" з внутрішніх причин. Так, як повідомляла ще 18 травня газета "Дзеркало тижня" з посиланням на свої джерела в американській столиці, стати тимчасовим повіреним до виборів президента в сша у 2020 р. Держдеп пропонував стати екс-послу в Києві Вільяму Тейлору. Але, судячи з усього, призначення поки що пробуксовує, як і з послом. І хоча Джуліані запевняв, що посла призначать протягом декількох тижнів, слід розуміти, що "кілька тижнів" - дуже навіть пластичне визначення термінів. Тим більше що кандидатуру посла повинен затвердити Сенат, у якого, як і у Ради, теж є літні канікули.
Стратегія в обмін на стратегію
У сукупності це свідчить про фактичну відсутність сьогодні у Трампа який-ніякої української стратегії. Яке, на жаль, накладається на відсутність американської стратегії в Зеленського. З його боку лише прозвучали загальні та очікувані фрази, адресовані Вашингтону, про необхідність посилення санкційного тиску на Росію. І це все. Шостого президентові України доведеться зайнятися створенням своєї, а не "позиченої", команди, яка забезпечила б йому велику свободу дій, але це точно обіцяє конфлікти як з екс-власником Приватбанку, так і з іншими "донорами". Поки, однак, можливості Зеленського дуже обмежені, і з його боку було б логічним кроком піти на конкретні переговори з Вашингтоном заради допомоги в ослабленні хватки Коломойського. Однак Зеленський на це не вирішується. У підсумку американський питання на Банковій фактично курує колишній власник Приватбанку. І вирішує, природно, до своєї вигоди. Інтерес Коломойського насправді більш-менш зрозумілий: повернути все назад і залишити його в спокої.
Як результат, Україна в контексті американської порядку денного досі перебуває в підвішеному стані, поки Зеленський та його оточення імітують перебудову нинішньої державної структури. Ігноруючи при цьому інші важливі питання зовнішньої політики України, яка невіддільна від внутрішньої. Не в останню чергу з тієї причини, що не можуть зважитися вирішити ці питання.
Новий глава держави, по суті пустив справи на самоплив, коли у Вашингтоні чекають конкретики. Порошенко чітко озвучував потреби (і притому був готовий обговорювати ціни): ті ж "Джавелины", фінансову та іншу військову допомогу, геополітичну та стратегічну підтримку, а також отримання статусу союзника США поза НАТО до тих пір, поки Київ не став би союзником вже в Альянсі.
Нині ж в Білому домі не мають уявлення про "запити" Зеленського, причому епопея з призначенням міністра закордонних справ і кадрова чехарда в кураторстві міжнародних питань аж ніяк не додають ясності. Відповідно, немає і розуміння, про що і з ким говорити в Києві. Адже всього до Байдену з Йованович не зведеш.
Поки, втім, Вашингтон робити якихось різких рухів, які можуть нашкодити і Києву, і США, не буде. Але так чи інакше зараз Штати підштовхують Зеленського до вибору сторони. І обраний президентом нестійкий нейтралітет теж розцінюється як вибір, не влаштовує адміністрацію Трампа. Посил такий: "Так, ти не заважаєш, але і не допомагаєш. Так не піде". І в перспективі мовчання Зеленського загрожує подальшим серйозним ослабленням відносин з головним союзником у протистоянні з Росією.
Україна стала фактором внутрішньої політики США, але це привід швидше для побоювань, ніж для гордості. У той же час незрозуміло, як "у Зеленського" збираються виплутуватися з республікансько-демократичних розборок - хоча ризики від такого положення більш ніж очевидні.
Читайте також:
