Незакінчена п'єса для механічної асфіксії. Коли перейменують Вашингтон

Якщо ви вважаєте, що події в США дуже далеко від України, то ви неправі. Американські розборки вже докотилися і до нас.

Два кольори, дві дискурсу

Приміром, харківська поліція проводить перевірку стосовно громадської організації "Фрайкор", вивісила розтяжку з написом "White lives matter", що пародіює або оспарює гасло "Black Lives Matter", що стало назвою міжнародного правозахисного руху. Поліція перевіряє заяву якоїсь "40-річної жінки", що повідомила про "некоректне гасло" і намагається побачити у ньому, чи вже побачила якийсь расистський підтекст.

Але якщо цей підтекст знайде, то расистським треба визнати і оригінальний "Black Lives Matter", а також однойменну організацію. Однак ніхто не звинувачує її в расизмі! З цього, не входячи зараз в обговорення самого "Фрайкора", бо мова не про нього, а саме про вивішеному його активістами гаслі, можна зробити два висновки.

Перше: США залишаються фабрикою світових смислів, які розходяться по світу, досягаючи, в тому числі, України. Тут їх розглядають, прикладають до своєї ситуації, інший раз і полемізують з ними, а 40-річні жінки і поліцейські чини жваво вникають в цю полеміку, негайно кваліфікуючи її за статтями КК.

Друге: расизм в наш час не хороший і не поганий, а нейтральний, як молоток, і питання в тому, як цей молоток застосовують. Расизм в руках білого - погано. Расизм у руках чорного - правозахисна діяльність. Адже якщо "White lives matter" - расистський гасло, то і "Black Lives Matter" - теж. Або, як варіант, обидва гасла правозахисні. А якщо біле гасло - расистське, а чорне при цьому - правозахисне, це в чистому вигляді чорний расизм і попрання прав білого населення. І спробуйте довести, що це не так, і що нерівне ставлення до людей за расовою ознакою не є расизм.

Тут виникає ключове питання про те, хто саме визначає, які расизмы "хороші", а які "погані". З цим обов'язково треба розібратися. Так, і ось позиція "Фрайкора", викладена їм у своєму "Телеграм-каналі", вона нам знадобиться: "В Україні найбільшу цінність може мати тільки життя громадян України. Тому сьогодні нашим гаслом є "White lives matter". На противагу будь-яким спробам лівих протягнути в Україні незрозумілі і деструктивні ідеї".

Тобто до расового конфлікту пристібається дискурс "ліві-праві". Так само, як, власне, і в США - все йде звідти, там розташований центр генерації цих ідей. Ось і давайте розбиратися, що там, у Штатах, відбувається. Хто там расист, де там ліві і як це відгукується в Україні.

Битовуха при виконанні

У місті Міннеаполісі, 25 травня, в ході поліцейського затримання загинув темношкірий чоловік Джордж Флойд.

Чому він був "темношкірий"? Працював у бітумної печі? Засмаг на березі Міссісіпі? Ах, він був негр? Ну ось так і треба писати. Чому раптом це "образа"? Приписувати слову "негр" образливі конотації - чистий расизм, і вже неважливо який, білий або чорний. А в культурах, в яких ці конотації історично були відсутні, - ще й безглуздість. Знову-таки, вказує на локацію світової фабрики смислів.

Добре, припустимо, що слово в англійській мові "негр" в силу історичних причин стало схожим на слово "жид" у російській (а під його тиском і в українській), яке спочатку нікого не ображало, а лише констатувало приналежність до певної групи. Пам'ятаєте, у Пушкіна: "будь - жид- та це не біда". В ряді мов це слово і сьогодні не табуировано. Тоді ладно, нехай Флойд "чорний". Білі, жовті-чорні. Але я вважаю, що говорити "афроамериканець" про людину, що в Африці не народжений і ніколи не жив, - ганебне расистське замовчування.

Отже, чорний Джордж Флойд загинув при затриманні, тому що білий поліцейський Дерек Шовин задушив його коліном, притиснувши до землі і заподіявши механічну асфіксію. Чи Шовин хотів убити Флойда, він лише хотів змусити її страждати. Але перестарався і отримав труп і купу проблем на додачу, включаючи тюремний термін, який, з урахуванням великого резонансу цієї історії, йому зроблять по повній. Дружина Шовина вже подала на розлучення, а троє його колег, які приїхали з ним на виклик (два жовтих, один білий) затримані за підозрою в пособництві вбивства.

Флойд, безумовно, не заслуговував смерті, хоча не раз до цього порушив закон, жалував наркотики і не гребував насильства, включаючи збройний грабіж. Так, кілька років тому, в групі нападників він увірвався в приватний будинок, де приставив пістолет до живота вагітної білої жінки. Це помітив сусід, який і викликав поліцію. Оскільки ніхто в результаті не загинув, а Флойд активно співпрацював зі слідством, йому впаяли всього лише 5 років.

Вийшовши з в'язниці, Флойд вирішив почати нове життя і став охоронцем в нічному клубі. У клубі Флойд познайомився з Шовином, який підробляв там у вільний від роботи час поліції. Між ними виник затяжний конфлікт, оскільки Флойд був, як повідомила власниця клубу, "вкрай агресивний до деяких категорій відвідувачів", а Шовин був "заляканий чорними". Іншими словами, Флойд був чорним расистом, і нова робота дала йому можливість розвернутися по повній. А Шовину, якого Флойд теж пресував, це не подобалося. І коли Шовина в складі наряду з чотирьох поліцейських викликали в магазин, у зв'язку з спробою Флойда купити за приблизно (але не факт) фальшивим чеком пачку сигарет, він пізнав старого знайомого і затримав його максимально жорстко. Можливо, Шовин зробив це, побоюючись опору Флойда. А можливо, і бажаючи помститися йому за расистські приниження. Як би те ні було, Флойд помер від задухи: Шовину з його коліном, очевидно, "допоміг" спосіб життя затриманого.

Будь Флойд білим, всім було б начхати на його смерть. Але загибель чорного від рук білого представника влади викликала масові протести проти поліцейського свавілля і расизму (білого, природно), які швидко перекинулися з Міннеаполіса на інші міста США. Тут протести розділилися на декілька потоків, за інтересами.

По-перше, почалися мітинги проти поліцейського насильства, яке, на думку мітингувальників, стало надмірним. Американська поліція (та й не тільки американська) цим грішить, і час від часу, після чергової Vradiyevki, це викликає вибух. Він як раз і назрів, до того ж всі проблеми американського суспільства підігріті карантином, так що мітинги почалися по всій країні. Історія з Флойдом спрацювала як детонатор.

Почавшись мирно, мітинги практично відразу стали полем бою. Причиною стало інша течія - мародерська і погромна, що дало поліції формальне право місити всіх підряд. Але є нюанс. Якщо на мітингах протесту проти свавілля поліції расовий склад їх учасників приблизно відповідає расовому складу населення США, де чорних 13%, то серед погромників чорні, судячи з відео, якого зараз багато в Мережі, явно переважають.

Що стосується вбитого Флойда, то з нього зробили ікону: урочисті похорони в позолоченій труні, купленоій за рахунок міста, безліч спогадів "яким він хлопцем був", викладених в Мережу, і рідний брат, Филониз Флойд, який виступив у Конгресі з закликом прийняти зміни, "які зроблять правоохоронні органи рішенням, а не проблемою". Филониз також заявив, що якщо смерть його брата змінить світ на краще, то тоді він помер так, як жив (а він, до речі, жив?). "Саме на вас лежить відповідальність, щоб його смерть була не марною", - сказав Филониз, завершуючи виступ перед шанобливо-скорботними конгресменами.

Негроманты

Далі почалося найцікавіше: боротьба з расизмом, але, звичайно, тільки білим. А також з соціальною нерівністю - але, знову ж таки, не за системне підвищення зарплат і захист прав найманих працівників, а за шариковський соціалізм (просто взяти все і поділити), чомуь він якось відразу став перетинатися з мародерством. Мародери, в свою чергу, охоче брали участь у мітингах протесту проти поліцейського свавілля: поки поліція відволікалася на ідеалістів, які борються за законні права громадян, можна було без перешкод зайнятися пограбуваннями. Загалом, провести чітку межу між різними протестами стало неможливо. Все змішалося, а над цим бурхливим котлом виникла, як пар, цілком певна ідеологія чорного расизму, видаваного за боротьбу за расове рівноправ'я.

В рамках цієї ідеології в США, а потім і в ЄС, загострилася війна з історією і з пам'ятниками. Почалася вона набагато раніше. Приміром, у 2017 був схожий сценарій: спочатку суддя виправдав поліцейського, який застрелив чорного підозрюваного у наркоторгівлі (будь він білим - ніхто б і вухом не повів), а там у два рахунки добралися і до пам'ятників конфедератам, поставлених колись заради примирення і об'єднання країни, розірваної громадянською війною. Втім, пам'ятники конфедератам зносили і раніше. Але три роки тому на захист пам'ятників виступило чимало громадян США, на яких згодом все і звалили, обізвавши расистами. І до знесення пам'ятників Колумбу справа усе ж не доходила. А зараз все йде в одні ворота - тобто, протести на захист пам'яток історії задавили, і до Колумба таки добралися. Причому, що цікаво, зовсім не індіанці, які його не люблять в силу цілком очевидних причин.

І якщо Колумбу дісталося за відкриття Америки в Річмонді і Бостоні, то, по іншу сторону Атлантики, в Лондоні відхопив пам'ятник Черчиллю - за расизм прототипу, у Брістолі - Едварду Колстону, меценату, розбагатілому на работоргівлю, в Единбурзі - Генрі Дандасу, заморозившему в 1792 році законопроект про скасування рабства, і його синові Роберту - цього просто за батька, у Брюсселі та Антверпені - Леопольдові II. Повсюдно стали зносити і вцілілі пам'ятки конфедератам - але це була вже чисто американське розвага.

Пам'ятник Джорджу Вашингтону, правда, поки якимось дивом тримається, хоча й він володів рабами (як, до речі, і інші батьки-засновники, включаючи Томаса Джефферсона і Бенджаміна Франкліна). Втім, це, цілком можливо, тимчасово - і хто знає, чи не з'явиться у столиці США нове ім'я. Тренд визначився, і, більше того, став світовим. Він міг би навіть докотитися до України, і навіть відповідний пам'ятник є! Кому? А хто запровадив кріпосне право "на Україні"? От же, Катерина II, і пам'ятник їй так вдало стоїть в Одесі! Але жодні ліві активісти, борці проти рабства та інші захисники прав і свобод навіть не хрюкнули жодного разу, мовляв, треба б знести стару, раз вже у всьому світі пішла така п'янка, не можна нам відставати від загальних тенденцій. І жодної 40-річної жінки не знайшлося, щоб вказати на це.

А що ж так? А просто рознарядку на Катерину не виписали. Вона, бачте, торгувала виключно білими рабами - а це борцями з рабством не вважається негожим. Борці з рабством цікавляться тільки чорними рабами. Кроять історію, оперуючи негромантической магією.

Безстанова боротьба

Навіть однократні, але синхронні протести по обидві сторони Атлантики не могли виникнути спонтанно. Їм обов'язково потрібен координуючий центр. І не треба дивитися в бік Москви, цим хлопцям вигідна смута на Заході, але не вони тут головні організатори та вигодонабувачі. Москва примостилася скраю, розраховуючи розгойдати човен трохи сильніше - а раптом черпне бортом? Але все під контролем, а щоб було зрозуміліше, хто тут головний, наведу ще один приклад.

У 2008 році туристка з Росії відвідала Міжнародний музей рабства в Ліверпулі. "Ми розбрелися по поверхах, як раптом почулася важка музика і в холі першого поверху з'явилися співробітники музею. Вони оголосили про пам'ятну дату. (була річниця заборони рабства у Великобританії. - авт.). А потім музейні працівниці несподівано закликали нас всіх схилити коліна і попросити вибачення у жителів Африки, викрадених в Європу і США, і у їх нащадків. Попросили дуже наполегливо. Якщо вірно пам'ятаю, навіть запропонували повторити якусь клятву".

Це вже не підступи Москви. Це спроба повісити чорне рабство на всю білу расу. Просто кажучи, звичайний расизм, тільки чорний. І, до речі, антиісторичний. Аргументів тут на середньої товщини книгу, так що назву лише основні.

Навіть у південних штатах США, у самий розпал рабства, 90% вільного населення (і білого і чорного, до речі) ніколи не володіло рабами. Це було дороге задоволення.

Рабство ніколи не було тільки чорним навіть у США. Інакше звідки б, приміром, там узявся закон, забороняючий спаровувати дорогих рабів-негрів з дешевими рабинями-ирландками, з метою отримання метисів, що поступалися в витривалість неграм, яких недобросовісні продавці впарювали покупцям як чистокровних?

На початку ланцюжка постачання негрів-рабів завжди були негри-рабовласники. У самій Африці рабовласництво було в порядку речей, а відловлених пігмеїв взагалі розводили на м'ясо, і білі були тут ні при чому. Наліт білого загону на село з метою захоплення рабів якщо й був, то як рідкісний виняток. Невигідно це було ні з якого боку. Вигідніше домовитися з місцевими і просто купити.

Треба продовжувати доводити, що версія "білої провини за чорне рабство", навіть якщо відкинути безліч інших аргументів, фальшивка?

Рабство як інститут виникає у силу економічної необхідності і з цієї ж причини сходить нанівець. Північ і Південь воювали не за рабовласництва південців, а чорних солдатів в армії Півдня було більше, ніж в армії Півночі. Доля рабів, невикуплених з Африки білими, була б, мабуть, гіршою, ніж у тих, кого купили, і кому пощастило не померти при транспортуванні. На тему про те, що рабство - не завжди однозначне зло, варто згадати "Загадка Прометея" Лайоша Мештерхази, це ще й хороша література. Мештерхази, хто не в курсі, був не расистом, а переконаним комуністом, з пристойним стажем в антихортистскому підпіллі. І у Фазіля Іскандера теж є хороша розповідь про раба, рабовласника і економічні реалії - і, до речі, як і у Мештерхази, без всяких негрів.

Від скидання пам'яток історія не зміниться. А предки більшості білих, що живуть у наш час, непричетні до рабства, ймовірність зустріти нащадка рабовласників серед чорних набагато вище. Словом, білим на Заході, а за компанію з ними нам впарюють фуфло, вимагаючи приниженого покаяння невідомо за що. І роблять це на рівні високої політики. Навіщо?

Переваг тут видно кілька. Більшості населення прищеплюється комплекс провини перед "колишніми рабами", і одночасно - загнана під спід ненависть до злочинців і гопників, впевнено пізнаваних за расовою ознакою. Граючи цими двома кнопками, можна збивати будь-які соціальні протести, або, принаймні, сильно знижувати їх напруження, канализируя в необхідному напрямку, що зараз і відбувається. Не варто надавати значення видимим масштабами заворушень, сильно, до речі, роздувати за допомогою правильного кута зйомки. Поки ЗМІ та соцмережі, армія, основні підприємства та банки залишаються під контролем, протестувальники можуть громити магазини, випускаючи пару, а заодно виявляючи потенційних лідерів, яких вилучать якщо не в ході протестів, то після. Вони нічим не загрожують державі як системі. А для захоплення чогось системного у них не вистачить ні можливостей, ні знань.

Коли ж комплекс провини втомиться працювати, можна на час прибрати тиск, дозволивши ненависті вийти з-під спуда і проявити себе, а потім вилучивши чергових лідерів протесту, знову нав'язати покаяння і за старі, і вже за нові гріхи. Так люмпенізована чорна громада стає інструментом соціальної селекції і білих і небілих, дозволяючи виділити тих, хто схильний до бунту і спротиву владі.

Знесення пам'ятників і стигматизація минулого - теж важлива частина цих заходів. І в американській, і в європейській, словом, у всій західній історії дуже багато пасіонарності - людей, які не боялися повставати проти гноблення, зухвалих відкриттів і успішної боротьби за свої права. Така історія незручна, оскільки здатна народжувати нових пасіонаріїв, а значить, потрібно зробити її ганебною, замінивши потім набором ідеологічно вивірених штампів.

Нарешті, маніпулювання чорним маргинесом і комплексом провини білих дозволяє розкласти будь-який рух до повного импотентного ідіотизму. Справжніх лівих, які намагаються боротися за права найманих працівників (і ширше, права людини в принципі) і справедливо вбачають у люмпенської "чорної сотні" соціальних паразитів і расистів, відсічуть від масової підтримки, заповнюючи вакуум "вузькопрофільними" борцями за права окремих соціальних і расових груп. Потім, шляхом простої підміни понять, "лівим дискурсом" буде оголошена підтримка чорного криміналу як "пригнобленої меншини". Це, в свою чергу, відштовхне від всього "лівого" думаючих людей, залишивши в їх рядах тільки вузьколобих маргіналів, які мислять на рівні "все взяти і поділити" легко маніпульованим. При нагоді їм навіть дозволять трохи покерувати, щоб виборець, побачивши відчинені двері в пекло, не помилився.

Щось подібне зараз відбувається в Сіетлі, де анархісти і антифа захопили один з міських районів, вигнали звідти поліцейських, забарикадувалися і організували "вільний від тиранії простір". Спочатку борці за рівність намагалися почати роздачу безкоштовної їжі всім бездомним, але, як це завжди буває там, де ніхто не працює, вона швидко закінчилася. Тепер вони курсують по захопленому району і вимагають гроші у тих, що залишилися там бізнесменів на розвиток проекту "свободи". На вході в "народну республіку" розташовуються барикади, збудовані людьми, що знущались над "стіною Трампа". Журналістам туди вхід суворо заборонений, і взагалі всіх неблагонадійних жорстко відсіюють.

На захопленій території заборонили куріння, планується також і заборона невеганской їжі, а веганскую їжу роздають безкоштовно, коли вона є, оголошуючи народним надбанням. Але їжі не вистачає, і її запаси крадуть, чому ночами їй потрібна озброєна охорона. Весь цей бред швидко закінчиться, як тільки закінчаться гроші у місцевих бізнесменів, а з ними і підвезення їжі з зневажуваних США - воістину, соціалістична класика жанру. Кращого щеплення від лівих поглядів важко навіть уявити.

Але повернемося до "антирабской" атаці на білу культуру. До тим самим скинутим пам'ятників. Що в залишку?

В залишку насильницька варваризація більшості населення, його відсікання від культури і підміна цієї культури зручними для влади новоробами. Роз'єднання суспільства, і з цією метою розпалювання расистських настроїв - як білих, так і чорних. Встановлення жорстокої диктатури, що включає, без всяких гіпербол, поняття уявні злочини. Ну і навздогін - розкладання будь-яких лівих рухів, але це вже краєм, оскільки вони без того перебувають сьогодні в маразмі і ідейному глухому куті, і не здатні запропонувати нічого, крім чергової КНДР. Але тут треба тримати вухо гостро - варто послабити натиск, і на лівому полі цілком здатне прорости щось осудне.

Все перераховане реалізується під виглядом боротьби з расизмом, неполіткоректністю, мовою ненависті і всім тим, що Кіплінг мав на увазі під "тягарем білої людини". П'єса не закінчена, дія продовжується.