Неоднозначна спадщина. Як Меркель прощалася з Німеччиною у світлі смолоскипів

8 грудня офіційно завершується 16-річна епоха Ангели Меркель на чолі уряду Німеччини та самої країни і, в принципі, як лідера всього Європейського союзу.

Але співвітчизники готуватись до цього дня почали заздалегідь. Увечері в четвер на площі перед будівлею Міністерства оборони ФРН Бундесвер виявив найвищу шану канцлерін — провів церемонію Der Große Zapfenstreich ("Велика вечірня зоря").

Так німецькі збройні сили прощаються з федеральними канцлерами, президентами та міністрами оборони. Також цієї честі 1992 р. удостоївся міністр закордонних справ Ганс-Дітріх Геншер за колосальний внесок у справу об'єднання Німеччини та Європи.

Церемонія ця по-фаустовськи похмура, частково трагічна, але неймовірно урочиста, як і присутні на заході люди, які сиділи на спеціальній платформі під будівлею відомства, за спиною в Ангели Меркель. Вона ж була в самому центрі уваги — між двома сотнями гостей з-поміж політиків і чиновників і солдатами Бундесверу в прусській уніформі та зі смолоскипами в руках.

Меркель перекрили кран

На площі вчора було таїнство, що викликає асоціацію з давньонімецькою культурою, — з прощанням одноплемінників зі своїм вождем.

Хоча насправді, нехай у Große Zapfenstreich і є відсилання до тих часів, коли германці боролися з римлянами, ця церемонія не така давня.

Але не вчора з'явилася. Перші згадки відносяться до 1596 р. А зародилася традиція в лавах німецьких найманих "бойових машин" Середньовіччя — ландскнехтів, найчастіше озброєних дворучними мечами.

По суті це був "сигнал" про відбій: увечері, коли найманці мали повертатися в табір і розходитися по своїх наметах, офіцер з барабанщиком або волинником заявлялися в їдальню і проходили повз бочки з випивкою. При цьому офіцер бив ціпком по кранах бочок, тим самим вводячи нічний мораторій на розпивання міцних напоїв.

Звідси і назва – Zapfenstreich: Zapfen – пробка, затичка, кран бочки; streich — удар.

Традиція, що кажуть, "зайшла". І була насичена церемоніалом та символізмом у нинішньому вигляді на початку XIX століття. З легкої руки короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III під час Визвольної війни 1813 р. були введені гарні маніпуляції зі зброєю, безмовна молитва та співання військових пісень.

Король запозичив традицію молитися перед сном у російської імператорської армії. У 1835 р. на церемонії з'явилися смолоскипи, а 1838 р. ще більшої урочистості їй надав композитор-реформатор Вільгельм Віпрехт, чиєю роботою німці похвалилися перед царем Миколою I у Берліні, куди той прибув із візитом.

Що вкрай символічно — як запозичення традиції з молитвою, так і Zapfenstreich на честь Миколи I. Сьогодні йде Меркель, а на її місце приходить канцлер—есдек Олаф Шольц, який ще більше тяжіє до кооперації з Росією.

Спадщина першої канцлерин

Від виду вчорашньої церемонії на думку спадають слова Карла Густава Маннергейма, сказані в 1932 р. під час заходу з нагоди 300-річчя "героїчної загибелі" шведського короля Густава II Адольфа: "Великі мужі духу і справи, які колись вершили долі народів і самовіддано йшли на жертви заради високих цілей, сяють незгасними смолоскипами серед темряви, крізь яку пролягає довгий шлях духовного зростання та досконалості".

Чи засяє Ангела Меркель, як Густав II Адольф, який загинув у бою при Лютцені в Німеччині? Нині управління державою не вимагає героїчної самопожертви на полі бою, а почестями обсипають тих, хто приніс максимальну користь країні та захищав її інтереси.

Чи принесла Меркель максимальну користь Німеччині? Питання спірне. Особливо якщо врахувати, що її партія вперше за десятиліття опинилася за бортом коаліції.

Чи захищала вона інтереси Німеччини? О так. Тут навіть жодних сумнівів не має виникати. Захищала, принаймні, оскільки це розуміла.

На щастя чи нещастя для Меркель, інших лідерів і взагалі людства загалом, захист інтересів своєї держави — процес неймовірно хибний та складний. Усім не догодиш — ні співгромадянам, ні іншим державам, бо найчастіше найвище благо для одних є найгіршим злом для інших.

Тож лідерам доводиться балансувати. Часом у них не виходить. Як у Меркель. Але вона точно ставила в основу інтереси своєї держави і діяла per fas et nefas. Як і інші правителі.

Звідси ноги зростають у неоднорідної російської політики Німеччини.

Стокгольмський синдром

З одного боку, Меркель після інтервенції Росії в Україну доклала максимум зусиль, щоб хоч трохи приструнити свого візаві, який, як і сама канцлерин, свій шлях на вершину розпочав у НДР.

Уряд Меркель надавав Україні всебічну підтримку — політичну, дипломатичну, фінансову. На військову так і не наважилося. Зіграла свою роль звичка приділяти надто велику увагу почуттям та сподіванням Кремля.

З іншого боку, події 2014 р. — прямий наслідок не лише помилок, допущених українською владою, яка не побажала вирватися з трясовини "російського світу", а й європейських партнерів, які боялися поставити під загрозу свої непогані стосунки з багатими ресурсами та брудними грошима східною деспотією. До речі, те саме ми сьогодні можемо спостерігати і у відносинах між ЄС та Китаєм.

Якби тоді, на Бухарестському саміті НАТО у 2008 р., Німеччина та Франція — ця солодка парочка перетворювачів Європи та умиротворювачів Росії — не виступили проти вступу України та Грузії до Альянсу та ЄС, обидві ці країни могли б уникнути глобальних та кривавих потрясінь .

Того ж року, нагадаємо, Москва, задоволена позицією Берліна та Парижа, вторглася до Грузії та окупувала її території. Світ потурбувався. І що толку? Навіть після цього були спроби покращити стосунки з Москвою. Деякі навіть кнопочки "перезавантаження" до столиці Росії привозили.

А потім – 2014 р. Росія захоплює Крим та розв'язує війну на Донбасі. Так, цю агресію Росії Європа вже не проковтнула та почала діяти, намагаючись перешкодити їй. Знов-таки була маса помилок, навіть зрадницьких дій з боку вже побіжних поплічників Януковича і особисто цього його. Але ніщо так не спонукає Росію до злочинних дій, як потурання з боку сусідів.

За ці помилки продовжують розплачуватися і Україна, і Європа, зокрема Німеччина.

Але при цьому Меркель все ж таки вирішила продовжити йти шляхом вибудовування нездорових відносин з Росією, то підгодовуючи її пряником у вигляді підтримки "Північного потоку-2", то караючи батогом за агресію щодо України та хакерські атаки росіян на органи влади ФРН.

Путін, як завжди з єхидцею усміхаючись, одразу починає шантажувати Європу газом, щоб завершити вже процес посилення її енергозалежності від Росії.

Місія закінчена

До чого призводять такі ігри, добре відомі з історії. У 1930-х роках Берлін також спокусився ресурсами більш відсталої Росії, маючи намір за її рахунок поправити власне становище та зміцнити весь у Європі після ганьби під час Першої світової війни.

Броманс не привів ні до чого доброго. Європа в результаті була введена в кровопролитний за всю історію військовий конфлікт, тому що демократичні режими, маючи свої гешефти, боялися занадто голосно обуритися, а автократичні в цей час готувалися до реваншу.

Напевно, ми не можемо сказати, що нинішня Realpolitik Берліна, сформована Меркель, обов'язково обернеться глобальним зіткненням з Росією. Але й стверджувати протилежне теж не варто, оскільки Меркель йде з посади, коли її партія максимально слабка, а країну залишає під опікою, насамперед, есдеків, які створили, в принципі, не дуже життєздатну коаліцію.

Проте тягти цю лямку вічно Ангела Меркель також не може. Спадщина її неоднозначна. Є й успіхи, є провали. Безсумнівно й те, що Меркель спромоглася не лише зберегти для Німеччини статус лідера Європи, а й значно посилити її вплив.

І тепер під християнський гімн Großer Gott, wir loben Dich, та композиції Für mich soll's rote Rosen та Du hast den Farbfilm vergessen, які можна розцінювати як заклики до Західної та Східної Німеччини бути єдиними та не допустити розколу та авторитаризму, Меркель віддаляється спокій, який, як не крути, заслужила.