Німці і "Донбас". Від Марлен Дітріх до нового українського кіно
В радянських фільмах про Велику Вітчизняну (тоді вона у нас була ще окремої війною) німців часто зображували карикатурними, часом навіть відверто дурними персонажами. Кажуть, саме звідти і пішло вираження "кіно і німці" як синонім якоїсь нісенітниці на екрані. Правду сказати, і німці-то росіян у своїх поствоєнних фільмах часто зображували недалекими. Сьогодні і Німеччина, і пострадянські країни продовжують знімати фільми про війну. І якщо в Росії на чолі кута - культ "великої перемоги", то в Німеччині звертають увагу і на інші конфлікти. Наприклад, війну на сході України.
У німецького кінематографа давні традиції. У Німеччині діє одна з найстаріших кіностудій Європи - "Бабельсберг", збудована ще на початку минулого століття неподалік від Берліна. Саме тут у 1921-му режисер Фрідріх Вільгельм Мурнау зняв німий фільм жахів "Носферату. Симфонія жаху". В основу картини лягла "Дракула" Брема Стокера, але вдова письменника відмовилася давати дозвіл на екранізацію, так що режисерові довелося змінити імена головних героїв і трохи відкоригувати сюжет.
Успіх картини був оглушливим. Двадцяті роки минулого століття взагалі були золотим часом для німецького кіно. Картини того часу піднімали теми, які актуальні і нині: право жінок на аборт, гомосексуальні відносини. Тоді ж на екранах почала блищати Марлен Дітріх - "Блакитний ангел", знятий Джозефом фон Штернбергом, приніс актрисі світову славу. У країні щорічно знімали кілька десятків фільмів, багато з яких стали знаковими для світового кінематографа. А потім до влади прийшов Адольф Гітлер. Безліч кінематографістів, включаючи Дітріх, емігрували з країни, а "Бабельсберг" стала центром виробництва "правильної кінопродукції" - тут монтувала "Тріумф волі" Лені Ріфеншталь. Після закінчення війни на "Бабельсберге" створили кіностудію DEFA. Як і в часи нацистської Німеччини, в НДР "Бабельсберг" в основному використовували для зйомок пропагандистських картин. Новий виток в історії німецького кіно розпочався в кінці 1960-х, коли DEFA стала знімати цикл картин про індіанців. Картина "Чингачгук - Великий Змій" з Гойко Мітічем у головній ролі стала тоді культової не тільки в НДР, але і в Радянському Союзі. До речі, за сценарієм фільму "Сімнадцять миттєвостей весни" саме в Бабельсберге проживав Штірліц - тут проходила умовна межа між Західним Берліном і НДР.
У ФРН з виробництвом кінокартин ситуація була гірше - після закінчення війни левову частку кінопрокату становила американська продукція, виробництво німецьких стрічок фінансово не підтримувалося. У 1951-го в Берліні засновують Берлінський кінофестиваль - і до сьогодні "Берлінале" залишається одним з найбільш авторитетних кінофорумів світу. Однак самого німецького кіно в ті роки практично не було. Один з авторитетних британських журналів про кіно Sight and Sound якось назвав Німеччину тих років "кінематографічної пустелею". Але в 1960-х почалася нова хвиля розвитку. Хоча ще довго в центрі багатьох картин визнаних кіномайстрів ФРН були нацизм і Друга світова. У 1979-му стрічка "Бляшаний барабан" Фолькера Шлендорфа про хлопчика, який в роки зародження націонал-соціалізму вирішив більше не рости, здобула "Оскар" і "Золоту пальмову гілку" в Каннах. "Підводний човен" Вольфганга Петерсена, що вийшла на екрани в 1981-му і розповідає про бойовий похід у часи Другої світової, отримала шість номінацій на "Оскар". Та й одна з найвідоміших стрічок Віма Вендерса "Небо над Берліном" теж про трагедію міста, розрізаного війною на частини.
Після об'єднання Німеччини в кінематографі настав період затишшя. Держава припинила фінансувати студію "Бабельсберг", в 1991-му DEFA закрили. Однак майно компанії викупив один з концернів, студії повернули довоєнний назва UFA (Universum Film AG), а "Бабельсберг" знову стала одним із світових центрів кіно. Так, тут знято один з найдорожчих європейських фільмів "Ворог біля воріт" (бюджет - $68 млн). Картину про Сталінградську битву вимагали заборонити до показу в Росії - мовляв, все перековеркали. Сьогодні "Бабельсберг" - одна з найприбутковіших кіностудій країни. Роман Поланскі зняв тут фільм "Піаніст", Квентін Тарантіно - "Безславних виродків", Вага Андерсон - "Готель "Гранд Будапешт", а Пол Грінграсс - частина картини "Ультиматум Борна".
Але не "Бабельсбергом" єдиним: в регіоні працюють близько 2 тис. підприємств кінематографічної галузі, в 2016-му їх сукупний річний оборот склав близько 900 млн євро. У країні діють кілька великих кіностудій, майже третина фільмів, які виходять у прокат, зняті німецькими кінематографістами або в копродукції з іншими країнами. Виробництво в країні підтримується на двох рівнях - державному і федеральному. Оскільки німецьким кінострічкам доводиться конкурувати з голлівудськими блокбастерами, за останні кілька років підтримку значно збільшили: щорічно з різних фондів на кіно виділяють понад 300 млн євро.
У країні діють близько 5 тис. кінотеатрів, а кінопрокатники збирають за рік близько 1 млрд євро. Причому деякі німецькі картини по популярності не поступаються лідерам світового прокату.
Українці побачити німецьке кіно можуть в рамках щорічного фестивалю "Нове німецьке кіно" - цього року він проходить в Україні вже в 24-й раз. Примітно, що в програму фестивалю увійшов фільм "Вулкан", знятий спільно Україною і Німеччиною. Картина Романа Бондарчука розповідає про перекладача ОБСЄ Лукасу, який волею долі опиняється в маленькому містечку на півдні Херсонщини.
Для українських кінематографістів участь у виробництві фільму німецьких кінокомпаній і дистриб'юторів означає не стільки фінансову допомогу при зйомках, скільки сприяння в просуванні картини на міжнародному ринку. Той же "Вулкан", який в український прокат вийде тільки в лютому, вже встиг отримати кілька головних нагород на міжнародних фестивалях. Два роки тому на "Оскар" від України висували фільм Бондарчука "Українські шерифи", який Україна знімала спільно з Німеччиною та Латвією. А в наступному році завоювати цю нагороду для України спробує картина Сергія Лозниці "Донбас", створена, в тому числі, в копродукції з Німеччиною.