Слова без "томагавків". Чому Кремль перекрутив зміст послання Байдена

У прагнення адміністрації Джо Байдена виробити збалансований зовнішньополітичний курс, в першу чергу у відносинах з недемократичними режимами в РФ, Китаї, Ірані, все ж є мінус. Він безпосередньо обумовлений тим, як ці недемократичні режими реагують на прояви здорового глузду в державотворчих процесах.

Байдену насправді не позаздриш. Він отримав у спадок від Дональда Трампа роз'єднану країну (при найактивнішій участі Кремля), і на нього навалилися внутрішні і зовнішні проблеми.

З протидією пандемії у його адміністрації все більш-менш складається, адже кампанія по вакцинації йде повним ходом. І тому Байден, федеральний уряд і Конгрес зараз зайняті відновленням економіки.

Так, в березні Палата представників підтримала запропонований Байденом пакет заходів по відновленню економіки на суму в $1,9 трлн, що зіткнувся з опором республіканців.

На черзі амбітна інфраструктурна програма, оприлюднена президентом 31 березня, обсягом $2,3 трлн. План передбачає інвестиції в інфраструктурні проекти.

Про те, що він має намір зайнятися ремонтом доріг, мостів, оновленням громадського транспорту, Байден дав зрозуміти за тиждень до презентації плану — на своїй великій першої прес-конференції.

Щоб переконати демократів, що мають більшість в обох палата Конгресу, серед яких знайшлися критики проекту, Джо Байден планує переконати особисто, виступивши 28 квітня на спільному засіданні парламенту.

В цілому ж, можна констатувати, що давненько президент-демократ з таким ентузіазмом не займався внутрішніми проблемами.

Таким чином Байден намагається частково "склеїти" розкол в американському суспільстві, заграючи з тією частиною електорату, яка підтримувала егоцентризм Трампа.

Разом з тим Байден проголосив повернення США на міжнародну арену. Ще до початку каденції він взявся рятувати старі союзи і перекроювати концептуальну парадигму Вашингтона, намагаючись в ролі одного з лідерів вільного світу зробити відкат за деякими напрямками заради блага всієї планети.

Одним з таких напрямків є повернення Сполучених Штатів в Паризьку кліматичну угоду, з якої Трамп, який дбає про інтереси представників галузі традиційних енергоресурсів, країну вивів.

В продовження Байден ініціював масштабний кліматичний саміт, взяти участь в якому 22-23 квітня він запросив лідерів 40 держав. Саміт, зі зрозумілих причин, відбудеться онлайн, тому його значення буде трохи нижче і не в повній мірі виправдає очікування адміністрації Джо Байдена.

Кілька спірним є й інше можливе рішення Білого дому, що стосується переформатування зон впливу. Воно стосується виведення військ з Афганістану.

На прес-конференції Байден сказав, що навряд чи уряд встигне завершити цей процес до позначеної ще при Трампа дати 1 травня.

13 квітня The Washington Post з посиланням на свої джерела пише, що тепер дедлайн — 11 вересня. Символічна дата, адже саме в цей день 20 років тому "Аль-Каїда" здійснила масштабний теракт в Штатах.

У той же час, якщо раніше Байден обіцяв залишити в Афганістані 1,5-тисячний контингент для підтримки уряду і з метою не допустити нової хвилі тероризму, то тепер, на думку WP, він вирішив вивести всіх американських військових, обмежившись в майбутньому лише дипломатичною підтримкою Кабула.

У разі якщо інформація газети вірна і Байден дійсно має намір остаточно попрощатися з Афганістаном, то велика ймовірність, що Кабул досить оперативно під своє крило візьмуть Китай, Росія і Іран.

Для планів 46-го президента по відродженню альянсів в Тихоокеанському регіоні в пику Пекіну це може стати в майбутньому серйозною проблемою.

Йдемо далі — в Європу. З нею Байден аналогічно намагається налагодити відносини, нехай окремі її фронтмени і навідріз відмовляються повертатися під американську парасольку, а також підтримують такі кремлівські політичні авантюри, як будівництво "Північного потоку-2".

Під час свого президентства Трамп чітко позначив курс на розрив оборонного співробітництва з Німеччиною. Він анонсував виведення 12 тис. американських військовослужбовців з ФРН, частину з яких вирішив перекинути в Польщу — в допомогу ближчим до нього по духу і поглядам представникам правлячої партії "Право і Справедливість".

Його наступник від цієї ідеї відмовився. Також 13 квітня міністр оборони США Ллойд Остін повідомив, що контингент навіть буде збільшений — ще на 500 осіб.

Це не означає, що Вашингтон рве відносини з консервативною владою Польщі, оскільки та, як і раніше, залишається східним флангом НАТО, якому загрожує Росія.

І загроза ця ще більш актуальна на тлі стягування Росією військ до українського кордону і розгортання додаткових сил на окупованих територіях України.

Обама повернувся в Білий дім?

Байден знову-таки намагається виробити збалансоване рішення.

Тому він провів вже другу з початку каденції телефонну розмову з президентом РФ Володимиром Путіним.

В ході бесіди 13 квітня Байден, згідно з інформацією на сайті Білого дому, заявив про "непохитну підтримку" України і підкреслив, що на будь-які наміри Москви (втручання у вибори, кібератаки) Сполучені Штати дадуть сумірну відповідь.

При цьому залишив Путіну простір для маневру, а саме подальшу співпрацю в сфері контролю над озброєннями.

І якщо Путін, натякає Байден, побажає-таки налагодити відносини, то Вашингтон готовий говорити.

Кремль же недвозначні обіцянки американського президента взагалі не помітив, зробивши акцент лише на те, що Байден хоче закопати сокиру війни за допомогою двосторонньої зустрічі президентів на території третьої країни.

Зараз саме з такою подачею російські ЗМІ розганяють тези про телефонні переговори двох президентів.

Якщо коротко: Байден спершу назвав Путіна "вбивцею", але коли Росія продемонструвала свою військову міць, квапливо запропонував зустрітися і "вирішити".

Хоча на ділі підхід американської адміністрації цілком раціональний. Оскільки Вашингтон і при Трампі, і при Байдені все так же вважає головною загрозою Китай, то на інших фронтах істеблішмент намагається знизити напругу і, відповідно, вартість заявленої Байденом війни ідеологій — "демократії VS автократії".

Звідси і спроби хоча б частково повернути Росію за стіл переговорів. Мова про взаємні поступки не ведеться. Вашингтон, по суті, пропонує Москві обіцянку поліпшення відносин, але після того, як та почне вести себе адекватно.

Тверезі думки американської сторони у Кремлі сприйняли як ознаку слабкості, а не як право сильного спокійно і виважено обговорити поточні проблеми.

У сукупності з наміром Вашингтона вдихнути життя в ядерну угоду з Іраном, небажанням бити остаточно горщики з Берліном і т. п., контакти Джо Байдена з Путіним сприймаються "за поребриком" як спроба повернутися до курсу Барака Обами — максимально уникати ескалації.

Таке сприйняття Росією дій американського президента відкриває можливість для подальшої агресії щодо України.

Автократи начебто Путіна більше поважають силу. Санкції, безумовно, є потужним, болючим для Росії інструментом впливу, проте безпосередньо режим і його "гаманці" навчили жити в таких умовах. Вони себе убезпечили і готові заплатити "високу ціну" заради досягнення власних геополітичних цілей.

До того ж, є ризик, що нові санкції, навпаки, спровокують керівництво РФ на більш запеклий опір, оскільки стануть причиною внутрішньої війни за ресурси.

Без демонстрації як сили, так і готовності її застосувати США, Європа і Україна не змусять Москву пригальмувати.

Для Києва такою демонстрацією стала б виразна оборонна стратегія, реформування армії, забезпечення її військовою технікою, але не заклики до Байдена "зробити більше" для захисту України, або ж до НАТО — надати нарешті Україні ПДЧ, про що наполегливо продовжують говорити представники української влади. Незважаючи на те, що Вашингтон вже чітко сказав: спочатку реформи, потім євроатлантична інтеграція.

Генсек Альянсу Йенс Столтенберг 13 квітня поставив крапку в цьому питанні, коли заявив, що рішення приєднуватися до НАТО приймає сама Україна, але вирішувати, чи готова, будуть всі 30 членів Організації Північноатлантичного договору.

Тому... так, реформи, а не їх імітація. І інтенсивна робота, спрямована на зміцнення двостороннього оборонного співробітництва з європейськими країнами, в тому числі з членами НАТО.

У тому числі і з США, які могли б надати Україні статус ключового союзника поза НАТО, що дещо спрощує процедуру поставок озброєнь за схваленими Держдепом і Конгресом контрактами.

Для адміністрації Байдена, до речі, такий крок як раз і став би тією самою демонстрацією сили.

До тих пір, поки Байден не випустить свої умовні 60 "томагавків", Кремль, який угледів привид Обами в Білому домі, з ним рахуватися не буде. Так що, в деякому роді, зовнішній політиці Байдена не вистачає деяких елементів трамповской агресивної шоу-політики.