Нахабна Realpolitik. Про що мріє Кулеба

Київ бере курс на більш жорстку, автономну зовнішню політику. Глава української дипломатії Дмитро Кулеба це гранично чітко дав зрозуміти у своєму великому інтерв'ю "Інтерфакс-Україна".

Головне завдання, за словами міністра закордонних справ, — змусити світ ставитися до України як до рівної, а не як до "другого номеру".

В тому числі в дипломатичних відносинах. Як досить прямолінійно зазначив Кулеба, іноземні посли користуються "розкішшю, якої позбавлені українські посли в їх країнах", де їм доводиться пройти "33 рівня", щоб зустрітися з міністром закордонних справ.

Причини цього він бачить не тільки або не стільки в стосунках цих самих країн, скільки і добровільне свого роду приниження, відображене в партнерозалежності.

Іншими словами, Кулеба нарікає на те, що офіційний Київ роками озирався на своїх друзів і партнерів, віддаючи їм зовнішньополітичну ініціативу.

Пора б цю тенденцію в корені змінити, що спорадично Україна демонструвала. Як у випадку з припиненням авіасполучення з Білоруссю, що згадав глава МЗС.

Топ-дипломат України пропонує переформатувати зовнішню політику. З одного боку, наблизивши її максимально до Realpolitik, з іншого — не рвати відносини з партнерами, а лише більш жорстко відстоювати власні інтереси; гнути свою лінію, наприклад, в питанні інтеграції в НАТО, незважаючи на те, що окремі країни — члени Альянсу не в захваті від такого завзяття.

Висновки зроблені?

Це інтерв'ю, перш за все, слід розцінювати як намір українського дипломатичного корпусу демонтувати імідж України як країни, залежної від рішень інших учасників політичних процесів; як країни, чиєю думкою можна знехтувати.

Замість цього можливо, за умови, що та ж Банкова не буде заважати цьому своєю непослідовністю, створення образу держави, що випускає власний геополітичний продукт, який не поступається за якістю "конкурентам" в цій сфері.

Так, лідери відстоюють в першу чергу інтереси власної держави. Часто навіть і свої власні. Причому не тільки в корумпованих пострадянських або латиноамериканських, але і в дещо менш, але все ж корумпованих європейських.

Однак живемо ми не в окремих всесвітах, пов'язаних між собою мостом Ейнштейн-Розена. Світ в інформаційну епоху став неймовірно маленьким, і з цим не ефемерні, а цілком реальні і численні.

Рішення, що приймаються одними, впливають на інших. Часом негативним чином.

Взяти хоча б Угорщину. З нею в України і без того непрості відносини, оскільки правий уряд Віктора Орбана, користуючись саме горезвісною політичною нібито неспроможністю Києва, може конвертувати зовнішньополітичні успіхи у внутрішньополітичні — грати на ксенофобії, націоналізмі і імперіалізмі електорату. Тому і дозволяє собі "штовхати" нібито слабшого сусіда, втручаючись в його мовну політику.

Так, часом Будапешт отримує жорстку відповідь з Києва, але одразу ж прикривається своїм членством в ЄС або НАТО.

Тільки от не такий вже і надійний це щит.

По-перше, Брюссель, м'яко кажучи, незадоволений політикою Орбана щодо мігрантів, ЗМІ, НУО.

По-друге, інтересам ЄС прямо суперечать і навіть загрожують його загравання з російським і китайським режимами, які, як відомо, є противниками НАТО.

Позиції Орбана куди менш міцні, ніж намагається демонструвати Будапешт.

З ним можна і потрібно говорити, коли виникає така необхідність, досить жорстко, оскільки в окремих ситуаціях дії нинішнього угорського уряду негативно впливають на інтереси України. Як у випадку з контрактом на поставку газу в обхід України, укладеними Будапештом з "Газпромом".

Тим самим Угорщина Орбана розширює газовий фронт російської інтервенції в Європу, безпосередньо наносячи удар по енергонезалежності ЄС. Як, до речі, і Німеччина підтримкою "Північного потоку-2".

Тільки з Німеччиною ситуація дещо складніша, тому що, незважаючи на підтримаю СП-2, Берлін також стоїть на чолі європейського опору російської агресії, в тому числі, надаючи Україні чималу підтримку.

І все ж, коли коса знаходить на камінь, тобто коли власні інтереси стикаються з інтересами партнера, Берлін відмахується від претензій Києва, продовжуючи стверджувати, що СП-2 — це комерційний проект, і крапка.

Українська сторона неодноразово і при обох адміністраціях критикувала Німеччину за добровільну здачу в полон газовим махінаторів Росії, але знову-таки різниця в політичній вазі грає свою роль.

Зараз же настає момент, коли все можна переграти. Ми спостерігаємо початок глобальних трансформацій міжнародного порядку.

Це видно на прикладі нових оборонних і безпекових угод англосаксів, одне з яких — AUKUS — викликало бурю обурення у Франції; на прикладі Вашингтонської декларації; на прикладі раптового рішення США дати ЄС більше автономії в забезпеченні європейської оборони.

Світ змінюється, створюються нові альянси і міждержавні структури, які в перспективі можуть прийти на зміну поточним, які втрачають актуальність.

ЄС зараз буксує. У тому числі через бажання "Старої Європи", продиктованого масою різних причин, пригальмувати розширення Євросоюзу і спершу перепрошити його під себе.

Але це означає, що європейська і євроатлантична інтеграція можуть виявитися недосяжними проектами. Проте, цінності, закладені в саму ідею ЄС, як і раніше є маяком, до якого слід рухатися. Просто необхідно врахувати нинішні і майбутні складності в Союзі, займаючись реформами і посиленням української державності.