Не замість, а разом з НАТО. Як будується Європейська армія
Петро Порошенко дуже вчасно опинився в Брюсселі. Справа, за великим рахунком, не тільки в тому, що Банкова зекономила час і гроші на зустрічі з президентом Ради Європи, а також лідерами Німеччини, Іспанії, Хорватії та деяких інших країн, які АП не потрудилася перерахувати. І не в автоматичному продовження санкцій проти Росії ще на півроку. Справа в загальному контексті процесів, актуализованных дводенним самітом ЄС, що стартував у четвер.
Чимала частина його рішень прямо або опосередковано в кінцевому рахунку торкнеться і України. Центральними питаннями порядку денного стали безпека і оборона.
Що стосується першої, одним з очікуваних підсумків саміту, зафіксованих у проекті підсумкової декларації, стане вимога до компаніям-власникам соцмереж "розробити нові технології та інструменти" для автоматичного видалення контенту, подстрекающего до насильства.
На національному рівні зрушення в цьому напрямку, втім, почалися раніше. Так, Німеччина ще в квітні схвалила законопроект, що передбачає штрафи аж до 50 млн євро на операторів соцмереж, не утруждающих себе зачисткою образливого контенту. А на минулому тижні стартувала спільна британсько-французька кампанія по зачистці соціальних медіа від пропаганди ненависті і тероризму. Президент Франції Еммануель Макрон і прем'єр-міністр Великобританії Тереза Травень тоді ж виступили з ініціативою розробки юридично зобов'язуючих механізмів зачистки подібних сигналів для компаній, що працюють в цьому секторі.
В проекті підсумкової декларації саміту, втім, про матеріальне покарання не йдеться - але про ступінь пріоритету цього пункту можна судити, виходячи з того, що він стоїть першим з шістнадцяти.
Таким чином, зі страшилками про європейські санкції проти Києва з-за заборони російських соціальних мереж можна розпрощатися: євробюрократія розуміє різницю між пропагандою насильства і свободою висловлювання.
З іншого боку, подібні рішення піділлють масла у вогонь загальноєвропейських дискусіях про прийнятні критерії та рамках цензури. І Україна, з усією очевидністю, буде в них залучена. Втім, не можна не відзначити, що в останні два роки вона, зачищаючи медійне поле від агентів російського впливу, задає тренди в питаннях інформаційної безпеки - хоча далеко не завжди успішно.
Другий момент, що стосується європейської безпеки, - перегляд політики прийому біженців, що передбачає зниження та перерозподіл квот, а також облаштування умов для їх розміщення за межами ЄС, Україну безпосередньо не зачіпає. У той же час, цілком можна очікувати, що його наслідком стане втрата інтересу Варшави до ототожнення українських заробітчан і біженців з країн Африки та Близького Сходу в публічних дебатах і перестрілках з Брюсселем. Очевидно, що подібного роду порівняння аж ніяк не сприяли поліпшенню іміджу України.
Перейдемо до оборони. Проект підсумкового документа саміту містить пункт про бажаність якнайшвидшого укладення угоди про Європейську Програму розвитку оборонної промисловості. Ця програма є частиною новоствореного Європейського фонду оборони, функція якої полягає у фінансуванні розробки оборонних технологій і досліджень країнами-членами ЄС. В Крім того, протягом трьох місяців державам-учасникам Союзу пропонується скласти список зобов'язань у сфері безпеки і оборони, щоб включитися в так звану Постійну структуровану кооперацію (Pesco). Ця програма забезпечує можливість запуску спільних проектів у галузі безпеки. Таким чином, Європа зайнялася-таки мобілізацією свого оборонного потенціалу. Це корисне доповнення до прийнятого в листопаді минулого року рішення про створення європейського штабу і спільних сил швидкого реагування, що в перспективі може стати кістяком для армії Євросоюзу.
Проект подібної структури існує не один десяток років. Ще в 1948 році Франція, Великобританія і країни Бенілюксу підписали Брюссельський договір, що визначає умови військового співробітництва цих країн, і спрямований, головним чином, проти можливого відродження військової могутності Німеччини. Пізніше, в 1954 році, на базі цього договору, після приєднання до нього Західної Німеччини та Італії, був утворений Західноєвропейський союз. Втім, ЗЄС так і не став ефективним механізмом взаємодії у сфері європейської оборони і безпеки, залишаючись, по суті, виключно формальною структурою в тіні Північноатлантичного альянсу.
Процес військової інтеграції в ЄС отримав новий імпульс лише після закінчення холодної війни. У 1990-ті роки з'явилася Спільна закордонна політика і політика безпеки ЄС, а пізніше - Європейська політика безпеки і оборони. Одночасно в 1990-ті роки були створені перші спільні збройні формування країн союзу, і до кінця 2010-х він мав 15 "бойових груп ЄС" чисельністю 1500 військовослужбовців кожна. Однак до того часу почався новий період стагнації, обумовлений, не в останню чергу внутрішнім розколом: подібні оборонні ініціативи розглядалися як потенційна альтернатива НАТО, але северовосточная периферія Євросоюзу побоювалася, що без тиску Вашингтона його західне ядро може поступитися її безпекою заради порозуміння з Москвою. У свою чергу, Париж і Берлін до того часу вже відверто тяготились англосаксонським диктатом в Альянсі.
Ситуацію радикально змінили два фактори: російська агресія проти України та прихід до влади в США Дональда Трампа. У цьому розкладі протиставлення ВС ЄС і НАТО втратило сенс. Ультимативну вимогу Вашингтона до європейців більше уваги приділяти власної безпеки привнесло консенсус (хоча поки це швидше перспектива консенсусу), якого так бракувало. І заява Ангели Меркель напередодні саміту - створення європейських збройних сил не підриває Альянс, а доповнює його - тому свідчення. На саміті було прийнято франко-німецький план їх будівництва, представлений у вересні минулого року. Показово, що тоді проти нього категорично виступила Великобританія саме побоювання за перспективи стійкості НАТО. Однак з огляду майбутнього брекзита (це питання також обговорюється на нинішньому саміті), перетворення ЄС у континентальний союз, де Лондону світять "пташині права", категоричність, так би мовити, випарувалася. Натомість франко-німецький союз лише зміцнів: дебютував на саміті президент Еммануель Макрон підіграв Ангелі Меркель, назвавши рішення про поглиблення оборонної інтеграції історичним і заявивши про намір рушити далі. Наскільки стане зрозуміло 13 липня, на паризькій зустрічі міністрів оборони.
До якого б рішення вони прийшли, необхідність створення єдиної європейської армії диктується елементарною логікою і простими підрахунками.
В арміях країн ЄС служить зараз близько 2 млн осіб, на утримання яких щорічно витрачається приблизно 200 млрд євро. І при цьому, ЄС нездатний відправити навіть мінімальний збройний контингент для виконання бойової місії, скаржачись на обмежені можливості і недостатнє фінансування.
Парадокс? Анітрохи. Адже кожна з 28 країн ЄС має свої збройні сили, а це значить: 28 міністерств оборони, 28 генеральних штабів, 28 систем зв'язку, розвідки, підготовки особового складу, закупівлі озброєння, матеріально-технічного забезпечення і логістики. Всі ці системи, а разом з ними і генерали, департаменти, управління дублюються 28 разів. А щоб провести спільну операцію ці системи потрібно продублювати ще й двадцять дев'ятий раз. Про яку ефективність може йти мова?
Друга проблема, яку належить вирішити, стосується функціонування ВПК членів союзу (але не союзної). Кілька днів тому Єврокомісія запропонувала додати на програми розвитку військових технологій за півмільярда євро у 2019 і 2020 рр, а з 2021-го вийти на позначку в півтора мільярда щорічно. Правда, для ефективного використання цих фондів доведеться прийняти ряд непопулярних рішень. Тому що позитивного стимулювання національних ВПК і оборонних відомств до кооперації недостатньо. Воно, безумовно, працює в найдорожчих наукомістких галузях. Перш за все, в авіабудуванні, зокрема, за програмою Future Combat Air System (FCAS, Бойова авіаційна система майбутнього) концерн Airbus почав роботи над новим винищувачем натомість Tornado і Eurofighter Typhoon, також плодів кооперації. Поки що в проекті беруть участь Німеччина і Іспанія. У перспективі, ймовірно, підключиться Франція і - очікувано - ще низка країн.
Але що робити з іншими галузями? Скажімо, національне танкобудування, звісно, тішить національну гордість і дає робочі місця, але розподіл та спеціалізація - при збереженні розумної конкуренції - обходяться дешевше. Те ж стосується і кораблебудування, і менш ресурсномістких галузей ВПК. Однак замахнутися на них, з усією очевидністю не ризикне жоден бажаючий переобрання політик. А між тим, налагодження кооперації може заощадити європейського бюджету сумарно близько ста мільярдів євро щорічно. Але варто чи ця вигода підвищення ризиків черговий фронди євроскептиків - велике питання, не кажучи вже про створення таким чином передумов для появи оборонних суперкорпорацій-монополістів.
Куди б не зайшло реформування, втім, Україну воно, безумовно, торкнеться. З одного боку, питання членства в НАТО у міру розвитку ЗС ЄС може втратити свою гостроту: відкривається перспектива тісної кооперації зі структурами європейської безпеки відкриває не тільки можливість інтеграції в Альянс без зайвого шуму, але і дозволяє повніше реалізувати принцип неподільності європейської безпеки. У той же час, упорядкування оборонного співробітництва в рамках ЄС дає шанси для вставки у відповідні ланцюжки і українських підприємств різної форми власності. Правда, щоб ці можливості реалізувати, доведеться чимало попрацювати і їм самим, і державі - в тому числі, для забезпечення відповідної юридичної бази.
