Не лише хороший, але й корисний. Чому Берлін і Париж мають намір і надалі видавати візи росіянам
"Стара Європа" в особі Німеччини, Франції та Австрії зважилася таки зіграти у піддавки з Росією за мотивами сюжету "Прихисти хорошого росіянина"
Перед зустріччю міністрів закордонних справ ЄС у Празі, яка проходить 30-31 серпня, Париж та Берлін передали колегам свою позицію щодо заборони на видачу всім росіянам віз для в'їзду до Євросоюзу: Франція та Німеччина проти заборони.
Як своєрідну втіху Берлін пропонує призупинити угоду про спрощену видачу – не видавати росіянам багаторічні візи. Точніше, це пропонує глава МЗС ФРН Анналена Бербок, чия позиція щодо Росії значно жорсткіша, ніж у канцлера Олафа Шольца.
Вони, начебто, усвідомлюють ризики (хоча точніше сказати — випереджають критику), декларуючи необхідність ретельних перевірок росіян щодо зв'язку з владою РФ.
Водночас, неформальний статус Брюсселя як центру російського та китайського шпигунства, та й історія відверто ворожих актів росіян у європейських столицях змушують сумніватися в ефективності потенційних жорстких перевірок.
Однак такі обіцянки мали прозвучати, оскільки без них позиція Берліна і Парижа аж надто відверто слабка, і без них їм не вдасться досягти бажаного.
А це, по-перше, залучення росіян, які не лише хороші, але й корисні: студенти, науковці, художники та інші спеціалісти. Втім, "хорошими", тобто такими, що не підтримують агресивну політику Путіна, бути необов'язково. Берлін і Париж прямо про це й кажуть: треба зберегти законодавчу базу, яка дозволить "корисним" росіянам в'їжджати до ЄС, і неважливо, чи стикаються вони з політичними переслідуваннями на батьківщині.
По-друге, як заявив міністр закордонних справ Австрії Олександр Шалленберг, не можна за допомогою візової заборони рвати останні контакти з російським громадянським суспільством. До питання, як гер Шалленберг розгледів в Росії громадянське суспільство, ми ще повернемося.
Однак тут очевидна або відверта наївність людей, які так до кінця і не усвідомили, як і навіщо Росія веде війни, або банальний розрахунок — отримати тих же російських фахівців, при цьому не розлютивши російського диктатора. Або це розрахунок навпіл із наївністю.
Тема "хороших росіян" — взагалі серйозний тригер для Європи. Для тієї її частини, яку Дональд Рамсфельд колись назвав "старою Європою", що прагне, попри найбільший і найжорстокіший військовий конфлікт з часів Другої світової, виступати за все хороше і проти всього поганого. Тобто, принаймні публічно захищати цінності навіть тих, хто чхати хотів на ці цінності і часто їх зневажає. І це всупереч збиткам і наслідкам, а головне – всупереч новій реальності, що сформувалася за півроку.
І виходить, що в Західній Європі вважають за краще зараз ігнорувати, можливо, через ту саму наївність, одну просту річ: російський фахівець/студент, якого вони хотіли б бачити у своїх країнах, так чи інакше є носієм культурних та ідеологічних цінностей Росії, що формувалися століттями. Звідси, зокрема, й висока підтримка у російському суспільстві, як мінімум, несприйняття, як максимум – агресії на адресу "інородців" – не лише щодо України, а загалом усіх; і дуже рідко демонстрована готовність до покаяння.
Практично кожен, за рідкісним винятком, на тому чи іншому рівні засвоїв догми, що продукує Кремль. Навіть якщо ця людина є противником війни і хоче, щоб Росія була правовою, демократичною державою, "скрєпочкі", що навішуються на неї останнє століття, присутні. Від цього нікуди не подітися. Принаймні, поки що.
Тому ще один аргумент Парижа та Берліна — не стимулювати візовим баном ефект об'єднання навколо триколора — виглядає притягнутим за вуха. 20 років шаленого ура-патріотизму і концепція "обложеної фортеці", яку просуває Путін, вже давно зацементували цей ефект.
Далі. У своїй аргументації противники заборони віз суперечать самі собі. Зокрема, для підтримки зв'язків із громадянським суспільством роздавати візи громадянам Росії вже давно ні до чого. Просто через те, що представники громадянського суспільства РФ здебільшого вже втекли з країни: хтось на знак протесту проти війни та путінської політики, розуміючи, що їм із цим режимом не по дорозі; хтось захищає власні шкурні інтереси.
Одиниці залишилися, так. Вони у в'язницях, або за крок від них. Причому деякі при цьому як були "бутербродами", тобто по суті личинками Путіна, так і залишилися.
Інші потенційні представники громадянського суспільства боягузливо мовчать і нічого не роблять (не кажучи вже про російських лібералів, які ламаються на слові Крим і продовжують свято вірити у своє моральне право повчати Європу). Тому абсолютно незрозуміло, який зв'язок у Парижі, Берліні чи Відні хочуть налагодити з росіянами.
Тож Париж, Берлін та Відень з тих чи інших причин фактично працюють на "розмиття" конфлікту як такого.
Гайда, всі до нас
Водночас можна спостерігати й інші підозрілі рухи тіла Старої Європи.
Синхронно з оприлюдненням думки Австрії, Німеччини та Франції щодо заборони на видачу віз Олаф Шольц у Празі виступає з дуже жорсткою промовою: він на боці України, обіцяє більше зброї і взагалі констатує, що позиція Берліна щодо Росії змінилася кардинальним чином.
І при цьому він майстерно вплітає у свою заяву заклик прийняти до ЄС Україну, Молдову, Грузію та країни Західних Балкан. Провести, як він висловився, "розділову лінію між вільною Європою та неоімперіалістичною автократією".
І голова німецького уряду, начебто, каже правильні речі. Фактично він опонує тому самому Парижу, який скептично ставився до інтеграції Балканських країн. Можна було б навіть вважати, що адепти багатошвидкісної Європи змінили свою думку і готові вітати усі молоді демократії.
Таке враження може виникнути, якщо забути на мить про політичну кон'юнктуру. А вона така: поки грузинське суспільство на боці України (а українське – на боці грузинів), офіційний Тбілісі намагається розтягуватись у шпагаті, однією ногою перебуваючи в Росії де-факто.
Що у Брюсселі не залишили поза увагою: коли виносили рішення про надання статусу кандидата у члени ЄС на запит Києва, Кишинева та Тбілісі, Грузії його, на жаль, не дали.
І зараз Шольц, вочевидь, намагається зробити певний відкат у вже, здавалося б, затвердженому плані дій. Якщо ж говорити прямо, як це зробив голова управління міжнародної політики президента Польщі Якуб Кумох, то Шольц, судячи з усього, прагне закласти основи для відстрочення вступу України до ЄС, куди Київ і Тбілісі йдуть з різною швидкістю.
Тому дії та позиція насамперед Парижа та Берліна знову викликають запитання. Вони грають у хорошого копа, наче війна вже закінчилася, а Росія капітулювала, Україна повернула свої території та почала відновлюватись. Насправді ж поводяться, як адвокати диявола.
Особливо лицемірно це виглядає після розслідувань про постачання французькими компаніям до Росії обладнання для військової техніки, а Німеччиною – технологій подвійного призначення, які можуть бути використані у військових цілях.
Це враження ще більше посилюється, якщо згадати також про французьку TotalEnergy, "дочка" якої, як і раніше, заправляє російські військові літаки; і додати новий скандал з можливим експортом фірмою, як повідомляє німецька преса, Riol Chemie GmbH в Росію хімікатів, що використовуються для виробництва "Новачка".