Зрада по-американськи. Чому всі незадоволені Трампом після зустрічі в Гельсінкі
Перша повноцінна зустріч президентів США і Росії, що відбулася у Гельсінкі 16 липня. Дональд Трамп і Володимир Путін говорили багато і фактично ні про що. На перший погляд. Господар Овального кабінету взагалі не виправдав надій ні американського істеблішменту, ні європейського, ні української. Зараз його персону чіхвостят вздовж і впоперек. Тільки от питання: а чи всі акценти розставлені, всі ходи прораховані і, головне, врахований фактор поведінки самого Трампа? Чому на підсумковому брифінгу він мовчав про Україну, надаючи можливість давати оцінки з цього питання Путіну? Чому Трамп критикував американські спецслужби, попередників і робив акцент на діалозі з Росією?
Давайте зізнаємося, що ми суб'єктивні оцінки події - просто тому, що кут зору визначається місцем сидіння. Ми користуємося примітивної градацією "чорне" і "біле" у формі "зрадоперемоги". Проте, як і всюди, в даному випадку, якщо придивитися, можна розгледіти сірі тони. Наприклад, що гельсінський саміт... пардон, зустріч, як уточнив напередодні посол США в Росії Джон Хантсман (немає комюніке, госужина тощо). Так от, все це дійство насамперед адресоване саме внутрішньої американської аудиторії - в першу чергу, нинішнім і потенційним прихильникам. І в рамках фактичного старту виборчої кампанії-2020. А вони, прихильники, солідарні з Трампом у нападках на опонентів і в критиці розслідування втручання росіян на вибори, вважаючи його підступами дья... демократів. За відповідями 45-го на запитання преси про втручання у вибори було видно, що ця тема Трампу не просто набридла, а викликає роздратування, гнів і бажання помститися кожному, хто продукує такі тези. Звідси і схожість в риториці президентів під час брифінгу.
Путін під час прес-конференції, а також в інтерв'ю Fox News кілька разів кинув камінь у город США, говорячи про внутрішньополітичну боротьбу як причини нинішнього рівня відносин між країнами. Тональність Трампа, його заяви до брифінгу і під час нього дають підстави припустити, що під час бесіди з Путіним або він сам неодноразово критикував демократів, як би виправдовуючись, або погодився з такою постановкою питання, озвученої господарем Кремля. Пам'ятається, напередодні висловлювалися побоювання, що Трамп попадеться в мережі Путіна і вибовкає секрети заради досягнення партнерських відносин. Тикання під демократичні ребра на видачу секрету, звичайно, не схоже, але все ж...
А так обидва лідери зберегли суворий вигляд. Бо як радіти, судячи з усього, було нічому. Але, з іншого боку, для американського електорату ця суворість була дуже до лиця Трампу, який таким чином показав, що продовжує працювати в іпостасі жорсткого, сильного й безкомпромісного лідера, вирішального проблеми як може. Принаймні, він не говорить, що у нас проблема, після скрушно зітхає і їде грати в гольф. А дійсно намагається чогось десь провернути. І якщо для вирішення проблеми Трампу доведеться зустрічатися з мерзотниками і жертвувати реноме, нехай навіть і не лише своїм, він це буде робити.
Це одна грань його передвиборного образу. Друга - добре знайомі українцям створіння-попередники. Перед зустріччю з Путіним нинішній господар Овального кабінету декілька раз вмочив Барака Обаму, заявивши, мовляв, при мені Крим не анексували б, це все він. Ну і до купи відповідальність за погіршення відносин з Росією в цілому Трамп звалив на попередню адміністрацію, а йому доводиться розгрібати (див. вище).
І тут важливо підкреслити, що спостережуваний нині шквал критики на його адресу не варто все ж сприймати як общеамериканскую реакцію. Ні, вона такою насправді не є. Безумовно, рейтинг у Трампа "втомиться" після зустрічі, в тому числі з-за зауважень, висловлених з Капітолійського пагорба. Його критикують і республіканці, і демократи.
Так, сенатор-республіканець Роберт Коркер з гіркотою констатував, що через Трампа "ми як країна стали схожі на хлопчика для биття. Ще один сенатор з тієї ж партії Джон Маккейн, предостерегавший президента від зустрічі з Путіним, назвав брифінг в Гельсінкі "одним з найбільш ганебних виступів американського президента на моїй пам'яті". "Збиток, заподіяний простодушністю, самозакоханістю, псевдоравенством, співчуттям до диктаторів президента Трампа, важко оцінити", - додав він.
Згоден з ним однопартієць Джефф Флейк, охрестив виступ президента "ганебним". На думку ж впливового сенатора-демократа Чака Шумеру, "за всю історію нашої країни американці не бачили такої підтримки супротивника США з боку американського президента". Його колегу Адама Шиффа покоробило від критики Трампа на адресу спецслужб і Мюллера.
Яка частина з цього відповідає дійсності, ми, будучи поза американського соціально-політичного контексту, за великим рахунком, не знаємо. Так, можна говорити про те, що Трамп впустив престиж держави, тому що зустрівся з Путіним. Для багатьох так воно, напевно, і є. З іншого боку, він у Гельсінкі підкреслив, що готовий ризикувати заради миру. Тобто посил такий: "Я готовий вести переговори хоч з чортом, аби вирішити проблеми. А якщо рис не зрозуміє, що треба домовлятися, що ж, я, принаймні, спробував".
За фактом Трампа багато хто недооцінює не в останню чергу через його амплуа, його недосвідченість у державних справах. У Києві, на Капітолійському пагорбі Вашингтона, в країнах Балтії хотіли б тотальної і наскільки можливо тривалої ізоляції Путіна особисто і Росії в цілому. І це логічне і справедливе бажання. У той же час Трамп переконує, що має намір вирішити конфлікт. До того ж, врахуймо, що невідомо, про що вони розмовляли наодинці ті дві години замість запланованих 90 хв.
Нинішній лідер демократичного світу говорить мовою парадоксів, і часом його підхід до політики... А саме прагнення обрушити стелю і подивитися, що з цього вийде, хто вилізе з-під уламків, щоб запропонувати їм свої послуги, перегукується з поведінкою Кремля на світовій арені. Тільки різниця в тому, що Трамп, як і його середньостатистичний виборець - по-своєму лукавий, але щирий і простакуватий... ну, скажімо, ковбой. Не вилизаний до блиску герой, а швидше персонаж Клінта Іствуда з "Хорошого, Поганого і Злого". Ба, в обох навіть пращури є.
І що примітно, цю свою щирість він ретранслює і переносить у сферу міжнародних відносин з звичними для неї лицемірством, багатовекторністю і многомыслием. Він підходить до неї з точки зору звичайного здорового глузду і прагматизму. Наприклад, на саміті НАТО він, по суті, сказав наступне: "Ангела, ви хочете ховатися під нашим парасолькою. Ви в своєму розумі? Ми вливаємо кошти в ваш захист, а ви зекономлені відправляєте в Москву по трубопроводу. Де тут логіка? Хотів би я знати (так-так, це переінакшена цитата про "Де цей сервер" Демпартії)". І Трамп щиро намагається зрозуміти цю логіку.
Хоча інша справа, що логіка буває неочевидною, або їх може бути декілька, або в певних обставинах геть відсутні. Всі ці міжнародні відносини перенасичені відтінками, і Трамп намагається все спростити. Однак не виходить, і все стає лише складніше. Дуже походить на спробу впихнути свій цеглинка у фундамент загальносвітової дипломатії, де для нього немає відповідного отвору.
У будь-якому випадку представники американського істеблішменту не проковтнули зустріч в Гельсінкі. Проте електорат Трампа, навпаки, швидше більше згуртується навколо нього по зазначеним вище причин. І це республіканцям вже доведеться проковтнути, оскільки їм просто нема кого зараз висувати замість Трампа на пост президента через два роки. Він у них - самий шикарний слон. Це факт.
Що до демократів, то у них на даний момент явний дефіцит кадрів, які могли б поборотися з Трампом за крісло президента. Конкурент поки не викристалізувався. Немає фронтмена, який підніме стяг, відданий Бараком Обамою і загублений Хілларі Клінтон. Є відомі особи, звичайно. З точки зору політичної активності, медійної популярності, впливовості, більш-менш перспективно виглядають Адам Шифф або Чак Шумер. Але їм далеко навіть не до висунення кандидатом, а хоча б до формулювання такої ідеї. І щоб заздалегідь забезпечити яке-ніяке перевага для кандидата від "ослів", демократи сьогодні можуть лише сильно вмочити Трампа в скандали. Чим голосніше вони будуть говорити про катастрофу, тим краще будуть стартові позиції їх кандидата. Трамп буде ще більше дратуватися.
Тільки ось, президент США не може, на відміну від президента РФ, повторити слідом за Людовіком XIV "держава - це я". Хоча Трамп цього, напевно, дуже хотів би згадаймо його слова про Кім Чен Ине і про те, як він хотів би, щоб американці його слухали. Необов'язково у формі політико-державного монотеїзму, але, приміром, генотеизма. Теж зійде. Проте зробити цього Трамп не може: держава - це не він. У держави є свої інтереси, з якими його інтереси іноді сильно розходяться. Так, Трамп - великий, можливо, найбільший гвинтик, але все ж гвинтик у складному механізмі стримувань і противаг.
І тому імпічменту не буде. Про що неодноразово говорили опоненти, і в світлі зустрічі на що фактично натякав "шокований" і "обурений" виступом Трампа екс-директор ЦРУ Джон Бреннан. "Виступ Дональда Трампа на прес-конференції в Гельсінкі виходить за межі поняття "особливо тяжких злочинів і проступків, - пише в Twitter Бреннан. - Це не що інше, як зрада. Мало того, що коментарі Трампа имбецильны, він повністю в кишені Путіна". Имбецильны-неимбецильны, зрада-непредательство, однак Трампа не приберуть з посади внаслідок якраз безальтернативності на сьогоднішній день його фігури для Республіканської партії. Йому дозволять досидіти до кінця терміну і, ймовірно, навіть переобратися. В силу того, що виборчий процес і партійна система в США - великий бізнес, який значною мірою самодостатнім, тому як, просто кажучи, орієнтується на внутрішній американський ринок, хоч і з деякими бонусами ззовні. І в розрізі зовнішньої політики протистояння Вашингтона з Москвою - адитивний компонент внутрішньої політики.
Щодо бодання з Кремлем. Атмосфера під час брифінгу показала, що у Трампа з Путіним більше суперечностей і розбіжностей, ніж точок дотику, про яких просторікував російський правитель. "Ганебний" брифінг - це далеко не кінець і навіть не ендшпіль. Враховуючи політичну рухливість і медійну еластичність Трампа. І якщо сьогодні він виглядає, за висловом Арнольда Шварценеггера, "маленької мокрою локшиною", то завтра він цілком може стати твердою, як камінь, макарониной і почати пресувати Путіна і Росію. Якщо це буде необхідно для виборчої кампанії. А партнерів і далі буде кидати в холодний піт. І може бути, Трамп не такий уже й далекий від істини, нарікаючи, що навіть якщо б росіяни віддали йому Москву, опоненти звинувачували його у зраді, тому що не забрав і Петербург в додачу.
