Не треба ілюзій. Чому Україні не варто сподіватися на адміністрацію Байдена

Вважається, що медовий місяць адміністрації Байдена буде помірно недовгим. В цьому розумінні є раціональна ланка — обстановка як у самих США, так і на планеті досить похмура, вона не має нічого спільного з умовами, в яких приходив до влади Дональд Трамп в 2017 році або продовжував свій термін Барак Обама в 2012-му. Не виглядала, з висоти нинішніх знань, такою безвихідною і криза 2008 року, що дозволила Обамі виграти перші вибори. Разом з тим у Джорджа Буша-молодшого, незважаючи на практично забутий шок 2000-2001 років ("обвал доткомів"), медовий місяць все-таки тривав аж до вересня першого року президентського правління, який круто змінив порядок денний.

Не до вас

Як відомо, сорок шостий президент з місця в карʼєр, ледве вступивши на посаду, почав скасовувати укази Трампа, які той так і не спромігся за чотири роки провести законами, оскільки не був пристосований до компромісів. Це регуляторні акти на кліматичну, міграційну і систему охорони здоровʼя тематику (в третьому випадку і справді досить сумнівні). По суті, Байден виконує свою програму, взявшись за те, що і насправді можна зробити швидко.

У той же день до присяги були приведені нові сенатори, двоє з яких — демократи зі штату Джорджія, що дозволяє Демпартії контролювати і верхню палату — Сенат (50 на 50 місць при вирішальному в таких випадках голосі головуючого віцепрезидента). Це якоюсь мірою гарантує швидке проходження призначень членів кабінету (тобто адміністрації) Джо Байдена. При цьому треба розуміти, що швидких змін на краще чекати не доводиться — і особливо українцям з їх уже багаторічною інформаційною та іншою, трохи схожою на надцінну ідею, залученістю в американську політику.

Основних причин, за якими нам не варто плекати ілюзій щодо зовнішньополітичного курсу Джо Байдена і його адміністрації, — три.

По-перше, з першої промови нового президента видно, що, незважаючи на всі запевнення в бажанні досягти національної єдності і обʼєднання, він міцно стоїть на політичній платформі американських лівих лібералів (які, справедливості заради, відзначимо, від європейських лівих лібералів досить далекі не тільки географічно). Як в такому випадку його кабінет має намір підходити до питання розсмоктування того абсцесу, який проявився в політичному житті США 6 січня, — невідомо.

Демократи, дещо більшою мірою, ніж республіканці, будучи повʼязані з безперервністю функціонування федеральної бюрократії, схильні заговорювати проблеми. Тим часом, незважаючи на обезголовлення руху правих ультра і розгорнуті проти нього репресії, очевидно, що подальше впровадження лівого порядку денного у внутрішній політиці при нинішніх електоральних розкладах погіршить стан мовчазного розколу. А потім воно проявиться в повному масштабі на проміжних виборах 2022 року — адже досить рідко партія чинного президента перемагає цей рубіж, для цього потрібні справжній економічний бум і чарівна харизма.

В Україні, слід сказати, глибина американських протиріч в питаннях, що викликали кризу, зустрічає мало розуміння — як не дивно, ми являємо собою сьогодні більш монолітне суспільство. Торг навколо расової тематики стане частиною пакетних угод, ймовірно, які залучають і зовнішньополітичний, український напрямок, при цьому ніяких реальних важелів вплинути на цю ситуацію на свою користь у Києва немає.

Звідси і неявне очікування підвищеного рівня лояльності до оновленого Вашингтону, лояльність в українському суспільстві швидко виштовхує чинного главу держави в некомфортний для нього змагальний сегмент, позбавляючи традиційного виборця, який вірить у "зовнішнє управління", біолокацію і мережевий маркетинг.

В даний момент невідомо (не Маркаровою ж єдиною), як Печерський пагорб буде змивати з себе пляму глибокого залучення до виборчої кампанії на стороні одного, до того ж того, що програв, претендента — якимись ритуальними репресіями проти Дубінського або Деркача, дрібних сошок транснаціонального антиамериканського конгломерату, Київ не відбояриться.

Не для вас

По-друге, абсолютно ясно, що новий рік буде важким в економічному сенсі — для більшості країн, як розвинених, так і країн, що розвиваються — адже те, що можна назвати економічними законами, діє саме так, незважаючи на бравурні психотерапевтичні заяви тих чи інших урядовців.

Перший рік — шок, другий — рецесія.

Якщо взяти тільки сучасну українську історію — азіатська (в нашому регіоні — російська) фінансова криза 1998 року відклала вихід української економіки з системної депресії 90-х як мінімум на рік. Шок глобальної кредитно-іпотечної кризи 2007 року прийшов в нашу країну на кілька місяців пізніше і вибухнув рекордним провалом в -15% тільки в 2009 році, що не залишило тодішньому уряду ніяких шансів утриматися при владі. Щодо мʼякого провалу 2014 року, який і без нападу Росії був неминучий в силу явної стагнації 2012-2013 років, викликаної тиском клептократії та боргу, вилився в майже 10% падіння в 2015 році і важке відновлення 2016 року.

Фінансова сфера в Україні — і фондовий ринок в США — багато в чому, і досить давно відірвані від процесів в реальному секторі, тому всі ці показники американських бірж, як і одержувані Україною масштабні кредити (їх частина — бурхлива торгівля облігаціями зовнішньої позики) необхідно сприймати зі скепсисом. Оптимізм полягає в тому, що і "нуль" в даному випадку — непоганий результат, тим більше що це всього лише друга глобальна криза, викликана притому вже не злиттям і взаємозалежністю в транснаціональних фінансах, а біологічною загрозою, що вдарила по логістиці і процесам розподілу робочої сили.

Цю кризу, виходячи з порівняно вдалого досвіду подолання минулого, активно заливають грошима, що, з одного боку, правильно, а з іншого боку несерйозними представляються запевнення в тому, що такі заходи не викличуть інфляції (вони вже її підстьобують).

Для забезпечення здорового економічного зростання США доведеться збалансувати свої відносини з Китаєм, ЄС (і окремої від нього тепер Великобританією), а також повернутися до порядку денному трансокеанських партнерств, який в минулому році став так бадьоро перехоплювати Китай.

Справа, в даному випадку, звичайно, не в тому, що Байдену буде шкода двох-трьох (правда, не шістнадцяти) мільярдів для України, та ще не в прямій допомозі, а в кредитних гарантіях, якщо ми згадаємо про практику президентства Обами. А в тому, що слід готуватися до непростого періоду як в цілому, так і по відношенню до посилення вимог до України в обмін на фінансову підтримку, які б заяви не робилися і ритуальні дії не робилися членами нової адміністрації.

Планка цих вимог виросте, і мова не тільки про забезпечення функціонування правосуддя і придушення кримінального лобізму в Україні, а й про солідарність з Америкою. Чи існує для цього рівня діалогу в Україні сьогодні якийсь серйозний співрозмовник, навіть в принципі, — сказати важко.

Не про вас

По-третє, шлях до відновлення системної політики санкцій щодо Росії аж ніяк не буде простим. Ми вже чули заяви про наміри продовжити договір СНО-3 між США і Росією, дія якого закінчується в лютому. Знову, як бачимо, береться якась давня тема (договір підписували Обама і Медведєв у 2010 році в Празі) заради "продовження діалогу", відверто безглуздого, бо Москві неможливо довіряти ні в одному питанні і давно.

Більш того, саме гонка озброєнь виснажує її бюджет, а в силу повальної корупції ніяк не покращує стану збройних сил — скоріше навпаки. Проте якийсь час цей договір будуть тягати на напівзотлілому прапорі "відносин" і переконувати, що за нього можна щось виміняти, і не відпустити, може бути, Росію таким чином під протекторат Китаю — при тому що китайцям РФ абсолютно не потрібна. Без будь-якого протекторату вона і так по одному руху брови Сі Цзінпіня виконує все, що від неї вимагає Пекін.

У цю ж скарбничку — ідеї про особисті, а не тотальні санкції, які ми вже проходили раніше. Як правило, ці ідеї генеруються середовищем вигодонабувачів від російських, у різній формі, інвестицій в США (зокрема, відомий скандальний випадок з Кентуккі, звідки обрані Мітч Макконелл і Ренд Пол). Так, нерідко це досить болючі удари, але на політичну ситуацію в Росії вони впливають мало. Постраждалі олігархи і чиновники отримують від Путіна компенсацію в натуральній формі — кріпаками, яких їм дозволяється оббирати (у випадку з Дерипаскою і Вексельбергом, це, наприклад, комунальні поставки енергоносіїв, держзамовлення на автомобільну техніку, пряме рубльове і валютне рефінансування і так далі).

Політичну ситуацію в Росії змінюють тільки ефекти загальнодержавного значення — так, той самий Путін був приведений до влади кризою 1998 року, коли недавно деномінований рубль обвалився в пʼять разів, а "новий середній клас" в Москві полетів вниз головою з офісних будівель або оселився на смітниках. Путін, у свою чергу, замінив себе Медведєвим, підставляючи зіцпрезидента під кризу 2008 року, для того, щоб той ніколи не зміг заробити власний рейтинг (а спад був залитий величезною кількістю резервних доларів). Такими ж оздоровчими для світовідчуття росіян є розміщення військових баз країн Заходу на їхніх кордонах, інфраструктурні кризи, торговельні санкції і схожі дії.

Здавалося б, невдалий досвід спроб переконати московсько-геленджиківське кримінально-терористичне угрупування в період президентства Обами мав би підготувати адміністрацію, що вступила в права, до ефективних дій. Але, за старою американською звичкою, пройде кілька місяців або рік як в спробах відновити євроатлантичну солідарність, так і в закликах до здорового глузду, перш ніж американці по-справжньому озвіріють і почнуть робити те, що повинно (нагадаємо, Обама завершив своє президентство феєричним Варшавським самітом НАТО). Проблема, втім, і в тому, що важко побачити в нинішній українській адміністрації політиків, справді готових до нового циклу посилення протистояння з Росією — в 2010 році, як ми памʼятаємо, саме по численним "проханням українських слухачів" США зняли з порядку питання інтеграції України в НАТО на як мінімум пʼятирічку.

Тому до нового етапу американо-українських відносин Києву і всьому українському суспільству варто підходити без будь-яких безпідставних фантазій — США не мають наміру виконувати за Україну її домашню роботу, яка ось вже багато років залишається недописаною.