Плюс зомбіфікація всієї країни. Як Гаїті залишилася без президента

Утім, все більше людей не вірять і в глобуси, вважаючи Землю плоскою, а спілкування жителів двох сторін плоскої Землі через просвердлені в ній дірки пояснює багато чого, включаючи і близькість Гаїті до наших реалій.

Байден, введи нам!

Минулої п'ятниці тимчасова влада в Гаїті в особі міністра з питань проведення виборів Матіаса П'єра попросила США ввести в країну війська "для захисту ключових об'єктів". Після короткої паузи американці ввічливо відмовилися. Цікаво, чи не звернеться тепер гаїтянська влада з таким же проханням до Путіна? Це був би цікавий поворот.

Утім, навіть те, хто зараз в Гаїті влада, — не зовсім зрозуміло. На думку США, до проведення виборів країну повинен очолити відставлений експрем'єр Клод Джозеф, але який не встиг здати справи, оскільки голова Верховного суду, який замінює президента згідно з конституцією, тільки що помер від коронавірусу. Але у верхньої палати парламенту, Сенату, інша думка — третина сенаторів, 10 з 30, вже призначила тимчасовим президентом свого голову Джозефа Ламберта. Інші дві третини не обрані з 2019 р. Ще один кандидат на владу — вже призначений, але який не встиг вступити на посаду, прем'єр-міністр Аріель Генрі.

Як все повинно бути строго за гаїтянським законом — зрозуміти важко, оскільки багато разів правлена на коліні конституція сповнена дірок і нестиковок. За фактом же владу візьме той, кого підтримають озброєні люди, а вони ще не розібралися в ситуації.

А почалося все з того, що в ніч з 6 на 7 липня в Порт-о-Пренсі застрелили президента Гаїті, 53-річного Жовенеля Моїза, і країна осиротіла.

Убили, значить, Моїза-то нашого

Спочатку було повідомлено, що Моїз не постраждав, а нападники були зловлені і перебиті. Потім виявилося, що Моїз мертвий, нападники в бігах, але перша леді Мартіна Моїз начебто не постраждала. Потім повідомили, що і Мартіна померла від отриманих поранень. Потім, що перша леді поза небезпекою. Що в принципі вірно, якщо вона мертва, але такій фразі зазвичай надають іншого значення. Потім вона виступила із заявою.

Єдине пояснення всієї цієї чехарди — гаїтянська традиція виготовлення зомбі. Можливо, справа була так: спочатку вбивству Моїза взагалі не надали значення, пославши гінця за черговим жерцем вуду. Але той виявив у президентській парі занадто багато дірок від куль великого калібру, і придатних зомбі виготовити не зміг. Потім, піднатужившись, жрець все-таки підняв дружину президента. А Моїза підняти, на жаль, не зміг, і голова Верховного суду теж, як на гріх, встиг протухнути.

Незважаючи на запевнення влади Гаїті (не зовсім зрозуміло, якої саме) про те, що їм поки вдається тримати ситуацію під контролем, сусідня Домініканська Республіка — відносно благополучна країна, що поділяє з Республікою Гаїті однойменний з нею острів, — маючи досвід життя з таким сусідом, вже закрила кордон і посилила контроль у прилеглих до неї районах, побоюючись напливу нелегальних мігрантів.

Президент на шляху до успіху

Моїз здобув перемогу на виборах в 2015 р., але його противники довго заперечували їх підсумки. В 2016-му в країні провели повторне голосування, і Моїз начебто переміг, правда, при явці в 21%. Вступивши на посаду президента в лютому 2021 р., він пережив в 2018-му замах — загинули троє охоронців, але сам президент уцілів. Незадовго до цього, в січні 2018-го, Дональд Трамп, який був на той час президентом США, виступаючи на закритому засіданні, присвяченому проблемі нелегалів, назвав словом shithole кілька країн, з яких в США масово ломляться іммігранти. До списку увійшли Гаїті, Сальвадор і кілька неназваних "африканських країн". У Гаїті це викликало вибух патріотичного обурення і публікацій в місцевій, а також емігрантській пресі під заголовками "Ми не лайно", "Самі ви в США лайно", "Якщо ми і лайно, то в цьому винні США" і, нарешті,"Фактично без Гаїті Сполучені Штати були б лайном". Усі заголовки — справжні, раптом що. Ось, до речі, і цитата з однієї такої статті:

"Гаїтяни відчувають відсутність держави кожного дня і кожної ночі, але вони все одно неухильно піднімаються до задачі жити повноцінним життям. Рідко можна побачити гаїтянина, що тиняється поблизу, принаймні в Порт-о-Пренсі. Всі постійно знаходяться в русі, намагаючись знайти роботу і заробити. Пишуться вірші і грає музика. Вночі студенти виходять на вулицю і сидять при світлі вуличних ліхтарів, щоб готуватися до тестів. Гаїтяни дуже люблять баскетбол і відчувають захоплення, коли один з їхніх гравців потрапляє в НБА, як і деякі з них. Гаїтянська література впродовж століть сповнена шедеврів. Дані Лаферрʼєр, письменниця гаїтянського походження, недавно була прийнята в елітну французьку академію. Александр Дюма, автор "Трьох мушкетерів", був гаїтянином, як і натураліст Джон Джеймс Одюбон. Я бачив чудові картини гаїтянських майстрів на стінах музеїв (тепер вони розсипалися) і церков (вони теж розсипалися)".

Просто дивно, як така чудова країна ще жодного разу не спробувала побудувати соціалізм. Хоча можливо, що цей етап у Гаїті ще попереду.

Особливо голосно протестували противники Жовенеля Моїза, звинувачуючи його в браку рішучості і нездатності виступити із засудженням Трампа.

Тим часом Моїз взявся за реформи. У 2019-му він відклав на два роки парламентські вибори і почав правити за допомогою декретів. У лютому цього року він вніс до конституції поправки: президентом можна бути два терміни поспіль; пост прем'єра і Сенат скасовувалися. Після чого розігнав мітинги протесту, заарештував всю опозицію і призначив спочатку на квітень, а потім на вересень вибори в парламент і референдум щодо поправок до конституції. Залишалося тільки оголосити про кінець епохи бідності, що настав у Гаїті, але тут з Моїзом трапилася ця безглузда історія, тому бідність, схоже, поки залишається.

До речі, про бідність: середня зарплата гаїтян — $850 на місяць. Правда, це саме середня цифра, а так 60% 11-мільйонного населення (за іншими даними, залишилося тільки 9 млн, решта примудрилися втекти, хто куди) живе менш ніж на $2 на день в жерстяних халупах, без каналізації, водопроводу і електрики. Це, звичайно, саме ті люди, які здатні виважено і відповідально голосувати на виборах і на конституційному референдумі.

Хто вбив Моїза

Президента, як виявилося, вбили якісь 26 найманців з колишніх колумбійських військових, яких очолювали два вихідці з Гаїті, які вже давно жили в США і мали американське громадянство. Обидва вони і велика частина найманців вже спіймані. Всі дружно клянуться, що зовсім не хотіли вбивати Моїза, а хотіли лише заарештувати його. Але той був у поганому настрої, не пішов на контакт, і, слово за слово, справа дійшла до стрілянини, після чого в Моїза і всадили чергу з великокаліберного кулемета. Це схоже на правду, оскільки з живого Моїза, захопленого під час нічного візиту, можна було, наприклад, вибити борг, а з трупа, якого зрешетили так, що його не зміг підняти навіть жрець вуду, отримати борг уже не можна. Вся історія загалом дуже нагадує наркорозбірки. Торгівля наркотиками на Гаїті — важлива частина її реальної економіки, такою, яка вона є, а не якою її описують в офіційних звітах.

На наркоторговий характер конфлікту вказує і те, що, як повідомив посол Гаїті в США Бокчіт Едмонд, вбивці були одягнені як агенти Управління по боротьбі з наркотиками США (DEA) і представилися ними. Втім, і DEA, і Держдепартамент США негайно засудили вбивство Моїза і спростували причетність до нього американських агентів, що теж схоже на правду. Хоч Моїз і викликав невдоволення у Вашингтоні, готової фігури йому на заміну немає, а хаос в Гаїті США зовсім ні до чого. Словом, які б подробиці не спливли в подальшому, вже очевидно, що вбивство Моїза виявиться нудним кримінальним розбиранням. У столиці Гаїті, Порт-о-Пренсі, близько місяця йде війна між кількома десятками злочинних угруповань — з сотнями убитих, десятками тисяч внутрішніх біженців і декількома спаленими поліцейськими дільницями. Тож не дивно, що врешті-решт прилетіло і президенту. Втім, за гаїтянськими мірками в таких розбірках теж немає нічого незвичайного. Може, трохи гарячіше, ніж завжди, але не більше.

Значно цікавіше побачити шлях, пройшовши яким, Гаїті прийшла у свій нинішній стан.

Загублена стабільність Папи Дока

Перебудова в СРСР і в Гаїті почалася практично одночасно: 6 лютого 1986 р. був повалений і втік з країни Жан-Клод Дювальє, другий і останній представник династії, яка правила 29 років.

За характером Дювальє-молодший був незлобивий, чого не можна сказати про його батька, Франсуа Дювальє на прізвисько Папа Док. Будучи довічним президентом з необмеженими повноваженнями, Папа Док був одночасно і верховним жерцем культу вуду, аватаром барона Суботи — бога смерті і повелителя зомбі. Багато гаїтян щиро в це вірили — ну, а що тут такого? В СРСР ось вірили в прийдешню перемогу комунізму — і де тут принципова різниця?

Цікаво, що Папа Док, будучи антикомуністом, називав себе революціонером і схилявся перед Леніним, якого вважав великим магом вуду, який повелівав душами мільйонів жителів величезної країни і зберіг владу над ними навіть після смерті. За прикладом Леніна Папа Док заповів зберегти своє тіло в мавзолеї, для посмертного управління країною і майбутнього воскресіння.

За кілька місяців до смерті від раку, в 1971 р., Дювальє-старший провів референдум щодо того, чи бажають гаїтянці, щоб влада перейшла до його сина 19-річного Жан-Клода. Голосування було відкритим, при явці 100%, і практично 100% гаїтянців схвалили цю ідею. "Проти" був поданий один бюлетень на всю країну — і він був чесно зарахований, хоча жінку, яка його подала, ніхто згодом більше не бачив.

Коли Жан-Клод, якого за кордоном прозвали Бебі Доком, зайняв президентське крісло, він відмовився від муміфікації тата, побоюючись, що батько і після смерті не вгамується. Папу Дока поховали у звичайній могилі, до якої на всяк випадок приставили озброєну охорону. Сам Бебі Док не захоплювався містикою і не вирізнявся жорстокістю. Комендантшу головної політичної в'язниці мадам Розалі Аугусту, яка вважала за краще чоловіче ім'я Макс Адольф і особисто замучила близько 2 тис. чоловік, відточуючи на них тортури власного винаходу, він призначив мером Порт-о-Пренса, а в'язницю закрив. Макс Адольф, відірвана від улюбленої справи, з нудьги побудувала в центрі столиці першу і єдину в Гаїті каналізацію. А народ, придивившись до нового правителя і трохи відійшовши від жаху, який навів на нього Папа Док, вирішив, що час настав, — і збунтувався.

Бебі Док не став топити заколот в крові, як це зробив би його батько, а сів у літак і з сім'єю полетів до США, а звідти до Франції. А на Гаїті після 29 років стабільності і порядку, коли нікого без причини не катували і не вбивали, настали інші часи, що тривають досі.

У 2011 р., після землетрусу 2010 р., який зруйнував Порт-о-Пренс і вбив близько 300 тисяч чоловік, Бебі Док повернувся на батьківщину, заявивши, що в скрутну годину хоче бути зі своїм народом. Але народ його не зрозумів. Бебі Дока звинуватили в корупції та незаконному привласненні державних коштів, хоча до суду справа не дійшла. У 2014 р. він помер у Порт-о-Пренсі від інфаркту.

Хай живе свобода!

Бебі Дока, який утік, змінив генерал-лейтенант Анрі Намфі. У 1988 р. пройшли вибори, на яких президентом був обраний Леслі Манігат, але його тут же скинув бригадний генерал Проспер Авріл, який встановив цивільний уряд під військовим контролем. У 1990-му католицький священник-популіст Жан-Бертран Арістід був обраний президентом під час "перших вільних і мирних виборів в Гаїті", але рік по тому його скинув бригадний генерал Рауль Седрас. Це викликало санкції з боку США і Організації американських держав.

У 1994 р. Седрас добровільно відмовився від влади перед лицем вторгнення військ США, і Арістід повернувся. У 1995-му миротворці ООН змінили війська США, а прихильники Арістіда виграли парламентські вибори. Але низка переворотів, бунтів, громадянських воєн і стихійних лих тривала, не стихаючи, а мільярди доларів міжнародної допомоги гупали в Гаїті, як в чорну діру. Нарешті в січні 2017 р. тимчасова виборча рада оголосила Жовенеля Моїза переможцем президентських виборів, що пройшли в листопаді 2016-го. Решту ви вже знаєте.

До речі, Моїз не вважав себе ні диктатором, ні узурпатором. Він завжди стверджував, що боровся з олігархами! Що ж, і така боротьба українцям знайома.

Що буде в Гаїті далі? Ймовірно, нічого нового. Як вже було сказано, там перепробували все, крім соціалізму. Тому варіантів всього два: продовження того, що тягнеться з 1986 р., або соціалізм. Особливої різниці, зізнатися, немає.

Чи схожа Гаїті на нас? Так, і дуже сильно. І не тільки на нас, а на весь колишній СРСР — тут і мільярди, які зникають невідомо куди, і "мудрий народ", який незмінно обирає чергового пройдисвіта. Чи є відмінності? Так, є: на Гаїті немає зимових рахунків за опалення і немає спільного кордону з Росією. У цьому Гаїті можна тільки позаздрити. В усьому іншому ми потихеньку її наздоганяємо, і обов'язково наздоженемо. Залишилося натиснути зовсім трохи.