Не Габсбургами єдиними. Як працює інтеграція по-австрійськи
Принаймні, до недавнього часу країна володіла збалансованої партійною системою, в якій циклічно змінювали один одного при владі центристські коаліції.
На високих місцях знаходиться дунайська республіка і в міжнародних рейтингах добробуту та захисту прав людини, а її нейтралітет (як мінімум формальний) у військово-політичній площині бачився як прообраз європейського пристрої системи безпеки після закінчення холодної війни, або, якщо завгодно "першої холодної війни" з позицій традиційних важкоатлетів Континенту. Відень, в тому числі в конфліктах нашої епохи часто виступає як майданчик для діалогу протиборчих сторін, у цій ролі мало чим поступаючись Женеві. І ця роль Австрії буде тільки наростати - не так давно її очолив наймолодший міністр закордонних справ з досить чіткими поглядами на зовнішню політику.
Середньозважений ідеал
Однією з рис "середньозваженого ідеалу" є рівень соціально-економічного розвитку. Незважаючи на невеликі розміри і кількість населення, Австрія зі своїм ВВП на душу населення в $48 тис. (дані МВФ, 2016 р., паритет купівельної спроможності) займає 20-е, а за загальним обсягом - 28-е місце ($386,7 млрд). Тобто і тут спостерігається якась здорова пропорція, незважаючи на те, що останнім часом, як реакція на масову втечу корпорацій в Ірландію і фантастичне зростання її показників, фахівці почали розділяти ВВП і показник національного виробництва. Правда, враховуючи статус Австрії як привабливою локації для реєстрації підприємств, це питання може відноситися і до неї. Разом з тим Австрія, звичайно, не Кіпр і не Мальта - у клубі розвинених країн, ОЕСР, вона виступає однією з країн-засновниць починаючи з 1961 р.
Станом на 1 липня поточного року австрійські фірми вклали в українську економіку $1 млрд 307 млн, а за перші півроку цей показник виріс на $36 млн. Частка австрійських інвестицій в українське народне господарство становить 3,4% від усіх прямих інвестицій, за цим індикатором Австрія ділить з Францією восьме місце серед країн світу, а якщо не вважати відомі офшорні гавані на зразок Британських Віргінських островів і Кіпру, то і шосте. Нарешті, якщо вже розглядати Великобританії як країни за межами ЄС і вважати тільки країни-члени Союзу (з глибоко інтегрованої в економіку ЄС Швейцарією), асоційованим членом ЄС якого тепер є Україна, місце Австрії виявиться чотирьом після Нідерландів, Німеччини та Швейцарії. В минулому році як серед експортних, так і імпортних напрямів для України в ЄС Австрія перебувала на 12-му місці. В цілому товарообіг між Україною і Австрією в минулому році склав більше $820 млн., а лише за дев'ять місяців нинішнього року - $641 млн, причому сальдо, хоч і ненабагато, але змінилося в українську сторону.
Іншими словами, українсько-австрійські господарські зв'язку досить значні. Особливо, якщо врахувати, що вже 12 років австрійської за походженням фінансової групи належить один з найбільших українських банків Райффайзен Банк Аваль з поточними активами в майже $2,3 млрд. Виходячи зі статистики українських державних відомств, австрійські інвестиції в нашу країну досить гармонійно розподілені і не є так званими "гарячими грошима".
По австрійській системі
Викликаний російської збройною агресією проти України важку кризу 2014-2015 рр. (почасти був і кризою трансформаційним, адже багато десятки підприємств були просто-напросто пограбовані тікала в Росію мафією) не злякав австрійців. Можна побачити, що вони досить спокійно продовжували інвестувати в сучасні промислові сектори, наприклад на півдні України.
У нас, як і скрізь в Центрально-Східній Європі, широко поширені торгові мережі австрійського походження - REWE/Billa, SPAR і METRO. Але австрійсько-українське економічне співробітництво далеко не обмежується рутинним виробничим і комерційним процесом.
Так, Австрія відіграє ключову роль у ряді проектів регіональної інтеграції. Ще 1 червня 1996 р. у Відні Україну прийняли в так звану Центральноєвропейську ініціативу, тоді ж міністри закордонних справ країн-учасниць погодили продовження дев'яти договорів між СРСР і Австрією до двосторонньої правової бази між Україною та Австрією. Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) була створена в листопаді 1989 р. в Будапешті під назвою "Квадрагонале" групою країн Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні.
ЦЄІ дуже часто недооцінюють, а між тим створення цього об'єднання мало на меті забезпечити підготовку Угорщини та Югославії до їх майбутнього членства в Європейському Союзі ще задовго до розпаду Радянського Союзу. Після вступу в організацію нових членів - Чехословаччини в 1990 р. і Польщі в 1991-му, відповідно змінювалася і назва - "Пентагонале" і "Гексагонале". Назва "Центральноєвропейська ініціатива" об'єднання отримало в 1992 р. після свого подальшого розширення за рахунок вступу ще трьох держав: Боснії і Герцеговини, Словенії та Хорватії. В 1993 р. до ЦЄІ приєдналася Македонія, а також тепер окремо - Чехія і Словаччина. Нарешті, в 1996 р. організація розширилася за рахунок вступу Албанії, Білорусі, Болгарії, Румунії, України та Молдови. Центром же завжди залишалася Відень.
Причому пріоритетним напрямком діяльності ЦЄІ продовжує залишатися всебічне сприяння вступу країн-учасниць ЦЄІ в Євросоюз шляхом поглибленого співробітництва з ним. З 18 країн-учасниць ЦЄІ дев'ять вже є членами ЄС, інші (за винятком Білорусі) задекларували таке членство своєю метою. Зауважимо, що формально таких планів не будує навіть Східне партнерство ЄС.
В цю своєрідну "австрійську систему" входять і паралельні організації різного масштабу - це Рада співробітництва країн Південно-Східної Європи, Рада регіонального співробітництва, ОЧЕС, Раді держав Балтійського моря і т. д. В реалізації своїх цілей ЦЄІ спирається на підтримку парламентаріїв і ділових кіл країн-членів через спеціально створені структури. Це, зокрема, Центральноєвропейська ініціатива торгових палат, через яку ще в 90-і і 2000-і роки український бізнес потягнувся до Європи. Зазначені структури не входять безпосередньо в ЦЄІ і діють незалежно, здійснюючи загальну координацію через Секретаріат ЦЄІ.
Зрештою "австрійська система" ЦЄІ перетворилася на платформу для здійснення ЄС його основної стратегії в Південно-Східній Європі, до якої більшою мірою відноситься і Україна - 8 грудня 2010 року Єврокомісія ухвалила Стратегію ЄС для Дунайського регіону. Це стало можливим завдяки позитивним результатам реалізації Стратегії ЄС для Балтійського регіону. У 2011 р. документ був підтриманий Європарламентом і Радою ЄС. 2012 р. - перший рік початку реалізації. Мета стратегії - розвиток Дунайського макрорегіону, який включає в себе вісім країн-членів Євросоюзу (Німеччина, Чехія, Австрія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія і Болгарія) і шість країн, що не входять до ЄС (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія, Республіка Молдова та Україна).
Знову-таки всі основні питання цієї стратегії вирішуються здебільшого у Відні і меншою частиною - в усилившемся за останні кілька років (завдяки сильному лідерства Траяна Бесеску, партнерства з Америкою та антикорупційним перетворень) Бухаресті. Але окремого фінансування під реалізацію Дунайської стратегії спочатку не передбачалося, і нові установи не створювалися. Проте були визначені 11 пріоритетів і в кожному одна-дві країни координатори; у межах кожного з пріоритетів створені робочі групи з представників усіх зацікавлених країн на чолі з представниками країн-координаторів.
Україна була і залишається зацікавленою у пріоритет номер один - "Розвиток транспортного комплексу". Сьогодні Київ надолужує втрачене на старті, коли українців намагалися тягнути в євразійські структури, і намагається брати активну участь у реалізації стратегії. Це хороший майданчик для вирішення спірних питань, наприклад з тієї ж Румунією. Крім того, включення того чи іншого проекту в План дій відкриває більше можливостей для пошуку фінансування та можливих партнерів в його реалізації.
Стратегічним для України є проект будівництва автомагістралі від Одеси до румунського кордону, яка стане частиною Кільцевої автомагістралі навколо Чорного моря (правда, тепер можливість участі в ньому РФ під великим питанням). Та слід звернути увагу - активно взаємодіють у Дунайській стратегії країни з населенням, що становить близько третини населення ЄС (і центром тяжіння для них знову є Відень), з відповідним представництвом і в європейських інституціях. З українських регіонів до Дунайському макрорегиону ЄС віднесені Одеська, Чернівецька, Закарпатська та Івано-Франківська області (населення сумарно - 5 млн осіб). Треба підкреслити, що в цьому транспортному сегменті Австрія викладається повністю.
За російським планом
Так, згідно з інформацією Центру транспортних стратегій, 18 серпня цього року у Відні Федеральне міністерство транспорту, інновацій та технологій Австрії подав техніко-економічне обґрунтування будівництва залізниці від Кошице до Відня з шириною колії 1520 мм. ТЕО було підготовлено аудиторською компанією Deloitte, яка оцінила вартість проекту в 6,5 млрд євро. Магістраль планується одноколійної, її довжина складе 400 км. Австрії будівництво 30 км залізниці на своїй території обійдеться в 85 млн євро, ще 850 млн євро доведеться витратити на спорудження контейнерного терміналу. Крім того, 1 млрд євро буде спрямовано на оновлення діючих ділянок залізниці. Згідно ТЕО роботи планується почати в 2023 р. Перший етап проекту буде завершено 10 років потому. У повному обсязі магістраль буде введена в експлуатацію в 2050 р. Пропускна здатність дороги оцінюється в 20 тис. поїздів в рік, що складаються з 67 вагонів. Це забезпечить вантажопотік у 16-24 млн т в рік. В Австрії сподіваються, що цей проект послужить стимулом для розвитку економіки. Всього до 2045 р. ширококолійну магістраль дозволить створити до 137 тис. робочих місць.
Австрійські видання відзначають, що проект холодно сприймається Словаччиною. Зараз вантажі, що йдуть в Європу, перевантажуються на словацьких терміналах, розташованих поблизу кордону з Україною. Якщо залізниця Кошице-Відень буде побудована, необхідність перевантаження відпаде, оскільки перевантажувальним центром стане Відень.
Примітно, що ідея будівництва широкої колії Кошице-Відень спочатку належить РЖД. Російська компанія вперше запропонувала її ще в 2006 р. У 2009 р залізничні компанії Росії, України, Словаччини та Австрії створили спільне підприємство Breitspu Planungsgesellschaft mbH. Спочатку будівництво оцінювалося в 4,7 млрд євро. Участь російської монополії, та ще й проти інтересів Словаччини, на політичні симпатії якої РЖД (і не тільки вона) роками витрачали зусилля, на тлі вкрай прохолодних відносин між Заходом і Росією створює серйозну інтригу. Як бачимо, даний інфраструктурний проект почав розвиватися ще в епоху "шубохранителя" Володимира Якуніна, нині перебуває в опалі, зокрема тому, що його син виявився британським підданим. Транзитний статус ворожої Москві України та Австрія як ключовий перевантажувальний центр - символічно це дуже вже нагадує спосіб порятунку з РФ капіталів її істеблішменту, пасивно впертого самоізоляції і з'їзду з капіталістичної колії розвитку в кювет безперспективного націоналізму.
Інтеграція триває
Можливо, в силу своєї ролі перехрестя в епоху розрядки і першої холодної війни в цілому, а також культурно-історичної спадкоємності з Габсбурзької монархією, Австрія однією з перших відкрила в Україні своє посольство, причому вірно і зворотне, оскільки буквально за 1992 р. заробили обидва повноцінних диппредставництва. У роки, що послідували після Революції гідності, великі українські події у Відні - причому мова в даному випадку саме про офіційні заходи за участю представників влади - проводяться чи не щомісяця. Це інвестиційні презентації, виставки товарів, круглі столи. Але все-таки австрійська сторона намагається не зловживати міфологією про "старої бабці Австрії", чиї імперські часи в західних регіонах України асоціюють мало не з "золотим століттям". Адже Австрія з тих пір давно позбулася імперії, прожила важкий і суперечливий період "аншлюсу" і вже кілька десятиліть намагається бути самою впередсмотрящей, глобалізованої і передовою країною континентальної Європи.
Безсумнівно, Київ продовжує хвилювати концентрація російського капіталу і лобістів у Відні і розгортається кожні півроку діалог про долю антиросійських санкцій, але що стосується другого, то Австрія, як правило, слід курсом свого північного сусіда, а перше, при всьому бажанні, не так-то легко виправити. Так і слід розуміти, що російські гроші - і це не стосується вихідного з посольств та культурних центрів згубного впливу московського режиму - мають різну природу. На Заході концентрується все більше тих російських капіталістів, які вже зрозуміли, що виключено припинення війни на умовах Володимира Путіна, як би тепло їх приймали ввічливі юристи з тихих країн на Дунаї.
Не можна не звернути увагу і на те, що після зміни влади у Відні, австрійська еліта буде виявляти ще більшу увагу до процесів регіональної інтеграції, можливо, стягуючи свою різноспрямовану інфраструктурну діяльність до Вишеградської зоні, куди з півдня підтягується і Румунія. На випадок, якщо ЄС продовжить трясти, більш гнучкі інтеграційні формати, які не потребують, окрім іншого, схвалення процесів розширення на схід та південь країнами, ураженими безпідставної ксенофобією, - це один з варіантів геополітичного майбутнього в нашому регіоні. І українсько-австрійські відносини грають і будуть грати для цього майбутнього важливу роль.
