Український капкан. Навіщо Москва відрізає собі шляхи до деескалації

Запущений у Женеві і Брюсселі переговорний процес між Заходом і Росією триває не стільки через можливість нової інтервенції Росії в Україну (відкритої або швидше гібридного типу), скільки, якщо поглянути на ситуацію ширше, тому, що Кремль став заручником власної політики. Усе більш агресивна риторика і кроки, що її підкріплюють, залишають усе менше можливостей для розрядки при збереженні обличчя в тому разі, якщо США та їхні союзники таки не похитнуться перед шантажем і не поступляться підтримкою України.

Наприкінці 2021 р. Москва максимально підвищила ставки, наростивши угруповання військ на кордонах з Україною, а також у Криму та ОРДЛО. І змогла все ж таки домогтися нових переговорів – зі Сполученими Штатами, які представляла заступник держсекретаря Венді Шерман (Росію – заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков), та з представниками 30 країн — членів НАТО у Брюсселі.

Переговори, як відомо, очікувано завершилися безрезультатно. Сторони зацементували свої позиції: Росія, як і раніше, вимагає гарантій нерозширення НАТО на схід і взагалі повернення Альянсу до кордонів, тобто де-факто виключення країн Східної Європи (що у принципі неможливо), Вашингтон і Організація Північноатлантичного договору на ці вимоги й інші інсинуації відповіли відмовою.

Але при цьому росіянам чітко і зрозуміло пояснили, що продовження агресії проти України призведе до введення Сполученими Штатами і Євросоюзом нових жорстких санкцій, зокрема, цілком імовірно, і щодо особисто Володимира Путіна.

Трильйони на вітер

Загроза ескалації війни у Європі не була нівельована. І російський ринок відреагував відповідним чином – вдарився у паніку.

За підсумками торгів 18 січня індекс Мосбіржі, куди входять акції 43 найбільших компаній РФ, на чутках про ескалацію конфлікту обвалився на 6,5%, тобто падіння досягло максимуму з березня 2020 р. Так російський ринок "страждав" лише чотири рази за останні сім років.

Ще приклад: знову-таки за підсумками торгів, п'ятірка компаній гігантів (Сбербанк, "Газпром", "Роснефть", "Норнікель" і "Лукойл") подешевшала сумарно ні багато ні мало на 2,3 трлн рублів (понад $303 млрд) при профіциті бюджету за 2021 р. у 514 млрд рублів.

Очевидно, що біди "великих" позначаться на "маленьких" — на виборцях Путіна. Обвал на ринку вже позбавив Фонд національного добробуту ("кубушка", яка позиціонується як фонд для виплат пенсій) майже 320 млрд рублів (загальний обсяг коштів на 1 січня — 13,5 трлн рублів).

Майже патова ситуація

І поточна ситуація в російській економіці, зауважимо, спостерігається лише на очікуваннях потенційної інтервенції в Україну.

Проте Кремль стоїть на своєму, що чітко показало інтерв'ю Сергія Лаврова "Першому каналу" від 13 січня за підсумками переговорів у Європі. У ньому глава російської дипломатії задекларував неможливість (принаймні) поки що відмови від абсурдних і неприйнятних вимог Росії до НАТО.

Режим Путіна зараз дедалі ближче до того роздоріжжя, за яким піде або чергове вторгнення, яке обрушить російську економіку, або розрядка при дуже підмоченому реноме вершителя доль світу — насамперед для внутрішньої аудиторії — і можливість обумовленої цією слабкістю ротації влади. Побоювання такого сценарію штовхає Кремль до подальшого підвищення ставок.

З цієї причини американський і європейський дипкорпуси (але насамперед американський) не знизили темпи діяльності і не відмовилися від продовження переговорів з Росією, так само як і з союзниками щодо вироблення єдиної реакції.

До таких заходів належать і, за повідомленнями ЗМІ, відправлення в Україну Канадою сил спеціального призначення, а також візит міністра закордонних справ цієї країни Мелані Жолі та її колеги з Німеччини Анналени Бербок. А також постачання в Україну британських протитанкових систем NLAW, яким передувала екстраординарна подія – публікація статті міністром оборони Беном Воллесом, в якій він вщент розносить вимоги Росії і пояснює справжні цілі Кремля.

Активізувався рух між Києвом і Вашингтоном. Так, в українській столиці вже побували минулого тижня директор ЦРУ Вільям Бернс (інформація CNN) для консультацій з українськими спецслужбами, цього тижня – група сенаторів з обох партій, які пообіцяли в результаті нові партії Javelin, а також Stinger, катери, стрілецьку зброю.

І нарешті, 19 січня до Києва прибув із незапланованим дводенним візитом держсекретар Ентоні Блінкен, який потім відправляється до Берліна на переговори з Бербок і представниками трансатлантичної четвірки (Transatlantic Quad), ініціативи прем'єр-міністра Британії Бориса Джонсона (аналогічної австралійсько-американо-індійсько-японського Quad), куди входять Сполучене Королівство, США, Німеччина і Франція. З багажем домовленостей та ідей держсекретар зустрічається 21 січня у Женеві з Лавровим.

Які ідеї і пропозиції вироблять союзники, у деталях наразі невідомо. Але зрозумілі їхня суть і кінцева мета.

Незважаючи на незговірливість Москви, трансатлантична спільнота намагається не допустити колапсу – політичного й економічного. Чого можна домогтися або планомірною і неквапливою роботою над врегулюванням кризи (батогом і пряником), або ж зважитися на сценарії різкого вивільнення поточної напруги (батога – тут і зараз, і сильніше).

Хоча можна припустити, що саме максимальна ескалація, нова Карибська криза і є метою Кремля, який, як і Захід, не може знайти задовільний для всіх сторін вихід із дуже непростої ситуації, викликаної вторгненням Росією в Україну ще в 2014 р.

Ставити на "Карибську кризу 2.0" Москва може, сподіваючись, що ніхто не захоче повномасштабної війни і всі погодяться виробити компроміс під час тривалих переговорів. І враховуючи, наскільки це буде складно, можна констатувати: Україна переросла статус "розмінної монети", ставши капканом для всіх сторін.