Вибори внічию. Коли Трамп навчиться красти голоси у демократів
Старе засіб
Дональд Трамп і його адміністрація до останнього сподівалися на так звану "червону хвилю" (червоний - колір республіканців, синій - демократів), яка дозволила б зберегти повний контроль над усіма гілками влади як мінімум до 2020 р. Але не допоміг навіть так званий джерримэндеринг - перерозподіл округів, зміна їх меж, на що партії отримують право по черзі. У своєму циклі республіканці чимало скористались цим небездоганно інструментом - неозброєним оком видно, як до міським районам прирезана маса сільських.
Так, в Пенсільванії межі виборчих округів взагалі стикаються посередині штату, в горах Аппалачах. До речі, не виключено, що про такий маніпуляції нашептав у 2012 р. Віктору Януковичу все той же Пол Манафорт, який, мабуть, незабаром знову голосно заспіває: тоді в Україні повернули мажоритарні округи з вкрай дивними кордонами (так, щоб в кожному виявилося більше любителів дармової гречки). В основному за рахунок джерримэндеринга республіканцям вдалося зберегти контроль над Сенатом, що дозволить Трампу ще два роки відносно безболісно призначати членів свого кабінету.
Але нижню палату, яка займається бюджетом і розслідуваннями будь-якого рівня, консерватори програли з тріском. Що в принципі стало передбачувано після розстрілу в синагозі і розсилки бомб в конвертах шанувальниками Трампа. І очікувано - зважаючи як його дикого заяви про намір скасувати право на громадянство за народженням, так і спалахнув перед самим голосуванням скандалу через расистські політичної реклами, яку відмовилися крутити всі провідні канали країни.
Намагаючись припинити цей тривалий чорний роман, американці масово ринули на виборчі дільниці, забезпечивши історично найвищу явку, так само як і безпрецедентні рівні голосування поштою і голосування молоді.
Схоже, еволюція нинішнього господаря Білого дому (треба було бачити кисле обличчя старшого радника президента Келлиэнн Конвей, щоб зрозуміти всю велич цієї мрії) в подобу Віктора Орбана зупинена - по суті, залишалося тільки заткнути рота ЗМІ яким-небудь антитерористичним законом, і все. Адже можна хоч сто разів на день повторювати, що члени Верховного суду незалежні, але процес призначення на посаду минулого управління справами адміністрації Джорджа Буша-молодшого Бретта Кавано показав, що в реальності суд з сильним перекосом у бік консерваторів може легко перетворитися в інструмент впливу президента та його партії. Та й то не всієї, а найближчого президентського оточення.
Прихильники президента Трампа в США щиро вважають себе поборниками свободи, але при цьому абсолютно засліплені своїм улюбленцем, нібито переслідуваним (як Орбан, Ердоган або Путін) цілим сонмом підступних ворогів. Тому обдурити їх нескладно - треба, до речі, віддати Трампу належне, він бився за кожен округ. Президент робив наголос на сенатські й губернаторські гонки, де шанси республіканців були краще, оскільки Демпартія сама завдала собі каліцтва боротьбою проти помітних лише з допомогою наукової оптики форм дискримінації (затравив, наприклад, власного сенатора Еда Франкена з Міннесоти).
Але і на перемогу в палаті представників Трамп теж сподівався. Адже всі ЗМІ, крім деяких, брешуть, правду кажуть лише ті, хто говорить приємне. Зокрема, що караван біженців з Сальвадору вже готувався штурмувати американські рубежі (до речі, а де ж розрекламований паркан, що відокремлює США від Мексики? Тепер-то на нього грошей не дадуть). І що Трамп мав намір чи не особисто стати на чолі висувалися до кордону військ, щоб захистити білі салони Атланти від агресивних мігрантів, керованих близькосхідними терористами і фінансуються Соросом.
Вся ця абракадабра транслювалася в цілодобовому режимі дружніми президенту ЗМІ (постійні скарги Трампа на ворожість великих медіа не зовсім справедливі - їх з лишком замінюють тепер "лідери громадської думки" в соціальних мережах, принаймні, в "опроміненні" аудиторії виборців Трампа). На виборця вона якщо і подіяла, то не дуже помітно - результати виборів, як в цілому, так і на рівні окремих округів, переважно виявилися в рамках прогнозів (до речі, знову, як і після минулих виборів до британського парламенту, можна відзначити YouGov - останній їх аналіз попав практично в десятку). Але в будь-якому випадку не найкращому раді Трамп оголосив ці вибори референдумом про довіру до себе особисто. А цілком міг без цього обійтися.
Точка відліку
Президент, звичайно, постарався зробити хорошу міну при поганій грі, а в цьому він дока - роблячи акцент на тому, що республіканці змогли збільшити свою більшість у Сенаті. Але вже багато місяців жоден прогноз не вказував на можливість перехоплення опозицією верхньої палати з причин, частково зазначених вище. Крім того, республіканцям слід задуматися, наприклад, над тим, що Тед Круз ледь не програв сенатську гонку в їх цитаделі Техасі (!) демократу Бето О Рурку, причому карта штату симптоматично показала США в мініатюрі - чим ближче до берегів і до башт мегаполісів, тим більше підтримки отримали ліберальні кандидати.
Втім, політиків-демократів, які вивчають свої шанси в площині президентської кампанії 2020 р., сьогодні більше тридцяти - просто Бето зумів організувати якісну загальнонаціональну кампанію в свою підтримку. Швидше демократи тепер розмірковують, чи варто партії леветь у своєму порядку денному, який сигнал з цього приводу дав виборець? І здається, що не варто. Так, наприклад, в Пенсільванії втримав свій округ правий демократ Конор Лем, якого ще недавно вважали "проходять" явищем.
Друг Володимира Путіна Дана Рорабахер пролетів у своєму багаторічному, "прибитом" окрузі в Каліфорнії, програвши політику, хто змінив партійний прапор виключно з антипатії до президента Трампу.
Ставка на помірних зіграла і в ряді губернаторських виборів - примітно, що в тих штатах "іржавого поясу", які принесли перемогу Трампу два роки тому, включаючи Пенсільванію, в крісло керівників виконавчої влади сіли демократи. Це, втім, не означає, що виборці старих промислових округів вже розчарувалися у президента. Але ось передмістя, населені середнім класом, республіканці програли.
Тут слід підкреслити, що обманюватися "червоної" картою спостерігачеві не варто. Багато і так традиційно голосують за консерваторів штати малонаселены і генерують мінімум місць у Палаті представників, у той час як на узбережжях океанів, Великих озер і Мексиканської затоки сконцентрована основна маса виборців. Незважаючи на важливі перемоги у Флориді, які Дональд може зарахувати у свій актив, очевидно, що американці втомилися від агресивної риторики (правда, президент не може так легко від нього відмовитися).
Також варто звернути увагу на те, що неминуче наростатиме і внутрішньопартійна конкуренція, оскільки культ особистості президента дещо ослаб - як би він ні намагався звинуватити тих республіканців, які програли, в недостатній особистої лояльності йому і його ідеям, позиція партійного апарату за підсумками цих виборів може помітно еволюціонувати до центризму.
Адже не тільки основний опонент Трампа всередині партії, Мітт Ромні, легко виграв сенатську гонку в Юті (у його перемозі ніхто і не сумнівався): у Солт-Лейк-Сіті в нижню палату вряди-годи пройшов демократ. А Ромні, судячи з усього, має види на посаду керівника національного комітету республіканців, чия позиція багато в чому визначає долю президентської кампанії.
Між іншим, і тут Трамп діє наперекір традиції, зрозуміло, що ранок підрахунку голосів на проміжних виборах стало точкою відліку його власної кампанії з переобрання на президентський пост. І, здається, він має намір довірити її організацію - знову - абсолютно невідомим фахівцям, як би в піку думку власної партії, тільки що стала на важливу третину "менш правлячої".
Кадри вирішують. Але їх немає
Тут, до речі, видно і інші тенденції - став жертвою перших кадрових змін за підсумками виборів (штатна процедура у політичній традиції США) генеральний прокурор Джеф Сешенс, як вважається, вже націлився на свій старий сенатський округ в Алабамі. Який, зазначимо, що з - за сварки помірних і трампистов в партії, був раніше скандально програно демократу. Так що, нехай "синьої хвилі", яку в якості гасла педалювали демократи, у них не вийшло (більш того, їм доведеться запитати себе, чому їм не вдалося повернути серця робочого класу і чималої частини латиноамериканців), Республіканської партії теж є над чим поміркувати.
Притому, що важливо - відповіді на проблему демократів є, просто вони малоприємні - Демпартія відверто перестала бути партією бідних. Той же Бето або сенатор від Нью-Джерсі Корі Букер, до якого придивляються всерйоз, - вихідці з самої що ні на є еліти, яка виграла від глобалізації. У той же час з республіканцями не все так просто - правий радикалізм Трампа і його прихильників виявився більш ніж ризикованою грою, і її результати двозначні. Зараз ця обставина почне проявлятися у політичних рішеннях та розвитку сюжету подальшого президентства Трампа.
Зокрема, незважаючи на кілька теплих слів та "готовність працювати" в нижній палаті з демократичною більшістю, від якого тепер залежить бюджет і доля пов'язаних з кампанією-2016 розслідувань, 45-й президент відразу ж перейшов до кадрових натяків. А вони полягають у тому, що він має намір поміняти частина членів свого кабінету, замінивши їх... на ще більш радикальних і лояльних собі функціонерів.
Ясна річ, що, контролюючи Сенат, Трамп в принципі може сподіватися на схвалення тих або інших своїх кандидатур - зокрема, це стосується секретаря з питань безпеки Кірстен Нільсен і політично пов'язаного з нею її колишнього боса, голови адміністрації Білого дому Джона Келлі.
Перша, на думку Трампа, саботує боротьбу з мігрантами, а відносини з генералом Келлі у президента стали прохолодними (можливо, це пов'язано з відомим зливом "есе" про внутрішнє підпілля в Білому домі). Також це стосується міністра внутрішніх справ Райана Зіньці, який став занадто одіозний, міністра торгівлі Уилбура Росса, який, як вважає Трамп, "застарий" (так і його російські зв'язку тепер знову опиняться під мікроскопом). Росса президент хотів би замінити нинішнім торговим представником США Робертом Лайтайзером.
І, звичайно, під удар потрапляє глава Пентагону Джеймс Мэттис, якого раніше президент охарактеризував дуже специфічним "він щось на зразок демократа". Хоча Мэттис, загалом, домагається поставлених перед американською обороною завдань (в оборонній політиці США сьогодні неясно тільки одне - навіщо Трампу Афганістан, де повернення талібів до влади виглядає цілком вірогідним сценарієм). Так що адміністрація так чи інакше буде оновлюватися.
Та ось тільки, по-перше, дуже вже коротка у президента нині лава запасних, деякі перебрані по кілька разів, а завдання сенаторів-республіканців полягає в утриманні більшості і президентського поста через два роки. Тому, по-друге, відносно легко Трамп зможе провести через Сенат хіба що Хэзер Нойерт на посаду посла в ООН. Нехай і немає у колишньої телеведучої дипломатичного досвіду, але вона як мінімум не викликає роздратування в обох партіях.
Що можуть змінити ці вибори з точки зору зовнішньої політики США? Це питання тепер хвилює все міжнародне співтовариство. З одного боку, Дональду доведеться займатися зовнішньою політикою, позбувшись підтримки Палати представників. З якої він, по всій видимості, буде лаятися перманентно - справа, очевидно, буде доходити і до подальших відключень будинків федерального уряду, оскільки тепер бюджет буде результатом складних компромісів.
Зрозуміло, що без більшості в Сенаті до імпічменту справа не дійде, але Демпартія постарається паралізувати найбільш деструктивні з її і її виборця точки зору рухи президента, зробити його максимально одіозним. Правда, треба сказати, що результати виборів показали: ядро виборців Трампа, яке істотно менше бази консервативних виборців в цілому, ніякі викриття не хвилюють (у цьому сенсі важко втриматися від порівняння ядерного електорату Дональда Трампа з ядерним електоратом Юлії Тимошенко).
З іншого боку, Трамп буде робити все, що можливо (з допомогою Верховного суду і, можливо, сенаторів), щоб, як і Барак Обама, правити з допомогою указів. І в принципі зовнішньою політикою господар Білого дому цілком може - тепер з деякими обмеженнями, керувати подібним чином.
Путіну не сподобається
Але в принципі, що ще йому залишилося зробити? Розвалити Всесвітню торговельну організацію? Це, між іншим, двосічна зброя (наприклад, це було б цікаво і Києву, оскільки нинішній рівень конкуренції для нашої ледь відновлення економіки - трансцендентним, хоча є і переваги). Може, впритул зайнятися Іраном або китайцями? Там і так непоганий заділ.
Думається, підлесливих обіймів з Путіним більше не буде - комісії демократів будуть схиляти його і Росію кожен день на різні лади, а Білому дому доведеться захищатися, зримо посилюючи положення РФ і таким чином доводячи, що всі підозри безпідставні. Зокрема, саме така диспозиція була б найкращою з точки зору інтересів Києва у відображенні російської агресії (голова Ради Федерації РФ Валентина Матвієнко з сумом це підтвердила - РФ легше не стане, швидше за все, відносини ще більше деградують). Адже повний контроль демократів над законодавчою владою захопив би партію імпічментом Трампа, а збереження контролю республіканців спонукали б їх до продовження будівництва американського орбанизма.
Звичайно, враховуючи характер президента США, існує ймовірність постійної чвари. Але, схоже, обидві партії винесли уроки з свого перманентного протистояння при Обамі, Америка і світ від такого сценарію точно не виграють.
При цьому сам президент Трамп тепер зосередиться на утримання влади в 2020 р., тому говорити і робити, на перших порах точно, він буде те, що завгодно його "ядерного електорату". Приміром, таврувати мігрантів і заморожувати ті або інші торгові угоди, і все інше, до чого ми вже звикли. Правда, від замахів на систему охорони здоров'я Трамп тепер відсторониться - це був один з факторів поразки республіканців у боротьбі за Палату представників. Пізніше республіканці, мабуть, змінять характер президентської кампанії, оскільки на одній Флориді в президенти все-таки не виїдеш.
Але в цілому, якщо говорити про інтереси, скажімо так, "світових сил добра", балансуючі Вашингтон проміжні вибори склалися як не можна краще.
