Назавжди хороший. Хто займе місце Навального

Попит на типаж "хорошого" росіянина, що був трохи затих, знову підігріли останні події. Спочатку історія зльоту та приземлення, поки, ще без посадки, "альтернативного та антивоєнного кандидата" Бориса Надєждіна, потім — інтерв'ю постарілого Малюка Путіна Такеру Карлсону і, нарешті, смерть Навального Алюзія з романом Астрід Ліндгрен доречна двічі: Путін в інтерв'ю виправдовував Гітлера, який мріяв про мир, але став жертвою мерзенних поляків, що спровокували його почати Другу Світову війну, а прообразом Карлсона, хоч і не Такера, був герой-пілот Герінг, який гастролював у пошуках заробітку по нудній Швеції з показовими польотами. Юна Астрід по вуха в нього закохалася, але, будучи панною розсудливою, сублімувала недоречні почуття в іронічному образі життєрадісного товстуна з пропелером.

Втім, повернімося до хороших росіян, тим більше що цей апокриф про нарождення Карлсона теж має російський слід.

Отже, попит на них був відтворений, і ось уже New York Times розпочала активний пошук кандидатів, публікуючи на цю тему колонку "хорошого" росіянина Михайла Зигаря. Тим часом натовпи аферистів, що розплодилися на "російській темі" — від Арестовича з Латиніною до Ксюші Собчак з екс-гаулятером окупованого Севастополя Овсянніковим — стали шити собі карнавальні образи "хороших" росіян, кожен — за власними фантазіями. Не маючи нічого спільного з реальністю, ці образи давали кожному з них неілюзорну надію отримати на Заході ангажемент. У виконанні Латиніної та Арестовича цей процес був особливо кумедним, виразно нагадавши відому пісеньку про Еліс. Зигарь же, у статті в NYT зізнався у дружбі з Собчак — "хорошою" росіянкою, на відміну від сумнівного Надєждіна, яка теж колись претендувала на пост президента РФ, замкнувши, таким чином, коло. Чи міг Олексій Навальний, зі своїм максималізмом, залишитися осторонь такої гарячої теми?

Зрозуміло ні, і він потужно виступив, поставивши всім мат в один хід. Ніхто тепер не сумнівається в тому, що Навальний став, безумовно хорошим росіянином — навіть ті, хто, як автор цієї статті, наполягають на обов'язковому проходженні всіма претендентами тепловізорного тесту. Проте низка питань залишається.

Конкретні причини смерті Навального, які виявлять чи не виявлять під час розтину, не мають значення. Його вбили безперервним утриманням у ШІЗО, де він проводив більшу частину часу – вижити в таких умовах неможливо, і його смерть була неминуча. Убив Навального поганий росіянин Путін, до того ж, публічно. Копнувши трохи глибше, ми виявимо, що всі "хороші" росіяни – публічні персони, оскільки бути хорошим росіянином не на публіку не має жодного сенсу. У цьому перехід між станами " хороший росіянин" – "поганий росіянин" носить технічний характер і визначається довкіллям, як і два можливі стани 0-1 однобітового осередка пам'яті.

Путін починав як "хороший", "ліберальний" росіянин. Навальний, навпаки, як поганий росіянин, нацист, що кидав "зігу" та виступав проти імігрантів. Поганий росіянин Сергій Марков заявив, що Навальний сам винен у своїй смерті. Мовляв, йому ж пропонували припинити працювати на американські та британські спецслужби і навіть із порушенням російських норм терміново відправили лікуватися до Німеччини – тобто давали вибір: або перейти на бік Зла в Росії, або залишитися в Європі, не порушуючи суверенність Зла на російській території. Але нині поганий росіянин Марков був вирощений як "хороший" росіянин на гроші Заходу в американських пробірках Національного демократичного Інституту та університету Вісконсін-Медісон, а потім Московського офісу Фонду Карнегі. І лише потім, під впливом середовища, Марков зіпсувся. Ксюша Собчак постійно перемикається 0-1 та 1-0. І навіть покійний Євгеній Пригожин, не поверни він з маршу на Москву і повали Путіна, міг стати "хорошим" росіянином, цілком рукоподаваним на Заході.

Таким чином, подальші перемикання Навального, якби він був живий, були б непередбачувані. На посаді президента Росії, наприклад, він цілком міг продовжити воювати за надкушений Путіним кримський бутерброд, ставши таким чином поганим росіянином та ідейно-духовним спадкоємцем свого ката. Але історія умовного способу не знає, осередок Навального перегорів у положенні 1, і його запам'ятають, як хорошого росіянина, поки не забудуть остаточно.

Усунення Путіним Навального, виставленого у положення 1, також мало утилітарну мету обнулення максимальної кількості жителів Московії, що легко переключаються через зовнішні обставини, шляхом прищеплення їм сильного страху. В цілому, прихильники Навального нічим не відрізняються від прихильників Путіна, за винятком, можливо, більшого потягу до матеріальних складових західного способу життя та радикалізму. У цьому плані вбивство Навального виразно нагадує вбивство Гітлером Ернста Рьома, який теж був сам винен у зайвій схильності до соціалістичних ідей, яка зробила його популярність порівнянною з популярністю фюрера. Якби Навального всі забули, він спокійно сидів би, і, швидше за все, навіть вийшов би за УДВ, років через 15 – дитячий термін за нинішніх російських часів: стільки дають школярам, які підірвали будівлю ФСБ у комп'ютерній грі. Але Навальний відростив собі надто великий рейтинг. До того ж наполягав на тому, щоб перебувати разом із ним на території саме Росії, хай і у в'язниці. Це був прямий замах на суверенітет Путіна над цією територією. І його осередок довелося спалити. Тепер Путін став єдиним центром Російської Ойкумени, і може почуватися у повній безпеці.

У всіх цих маневрах "добро" та "зло" існує винятково в уяві стороннього спостерігача. Насправді всі осередки російського соціуму здатні існувати в обох станах, і ці стани перебувають поза мораллю. Вони, за великим рахунком, рівноцінні і визначаються технологією роботи Великого Кремлівського біокомп'ютера — ВКБ.

"Хороший" нині, і в уяві редакції NYT, Михайло Зигарь назвав це перемикання 0-1-0-1… і далі, поки осередок не згорить, станом "маріонетки Путіна" і приписав його Надєждіну. Думка правильна, але Зигарь не додумав її до кінця. Адже маріонетками, що перемикаються залежно від ситуації між двома, і лише двома, станами, до того ж, будь-яку кількість разів, є всі осередки ВКБ, як у Росії, так і за її межами. Інакше кажучи, російський нацизм і російський лібералізм здатні миттєво переходити одне в одного під впливом короткого зовнішнього імпульсу, а твердження у тому, що " немає Росії ближчої країни, ніж Україна ", однаково пасували і Навальному, і Путіну. Ба більше, вони мали, в обох випадках, той самий набір сенсів! І жодна "невідома сила", як стверджував Марков, не штовхала Навального "до краю прірви". Просто при накладенні соціальних процесів, що йдуть у ВКБ на його архітектуру, осередок "Навальний" був приречений згоріти. Нічого особливого і анітрохи не шкода, оскільки всі осередки схожі один на одного. Будь-який росіянин може бути і Навальним, і Путіним, і навіть Ксюшею Собчак.

Якими будуть наслідки перегорання Навального? У Росії – жодних. Сотню-другу божевільних, переключених на одиницю ("хороший"), показово скрутять біля імпровізованих меморіалів Навального, і цим все скінчиться. Більшість їх незабаром обнулять. Протестний потенціал у Росії перебуває на багаторічних мінімумах. За даними Левада-центру, лише 11% росіян готові взяти участь у протестах із економічними вимогами; а з політичними – лише 8%. Можливими такі протести вважають 17% та 15% росіян відповідно, і вони помиляються. Таких низьких показників не було з початку 2018 року, коли закінчувався кримський консенсус. У 2020-2021 на тлі пандемії та локдаунів частка опитаних, які вважають протести ймовірними, періодами перевищувала 40%. Тож "СВО" у поєднанні з кримінальними статтями за дискредитацію чудово працює і впевнено тримає осередки БКБ під контролем.

На якісь потрясіння можна чекати хіба що ззовні – от Джо Байден у 2021 році обіцяв Путіну "руйнівні наслідки", якщо Навальний помре у в'язниці. Зараз ми побачимо, що б це могло бути? Ймовірно, глибина стурбованості Білого дому перевищить глибину затоплення "Титаніка" – але й вона не подолає республіканського вето у Палаті представників. Схоже на те, що у віртуальному режимі осередку 0-1 поза добром і злом існують не тільки росіяни. Принаймні реакції Мюнхенської конференції, де вже виступила вдова Навального, ніяк не позначилися, наприклад, на постачанні ЗСУ, які зазнають найжорстокішого снарядного голоду під Авдіївкою. Але це вже інша тема.

Новий стан Навального має і мінуси, і плюси. Плюс — надійність: він вже не зможе включити "поганого росіянина" і може бути безпечно канонізований. Мінус — із ним не можна вести діалогів про майбутнє "нової, демократичної Росії". Для діалогів тепер потрібний хтось інший. А де той інший? Та от вони, їх у Росії величезний вибір. Будь-який осередок/маріонетка ВКБ чудово згодиться на цю роль, оскільки всі вони, загалом однакові: легко перемикаються туди-назад за невелику винагороду, надягаються на будь-яку руку, і жодними складнощами, на кшталт кантівського імперативу, не паряться. І правильно роблять. Взяти з однобітової комірки, яка або 0, або 1, загалом нічого.