НАТО без США. Що пропонує Альянсу майбутній колишній генсек

З Організації Північноатлантичного договору (НАТО) цього тижня надійшли важливі новини, що безпосередньо стосуються України в контексті її подальшої підтримки на тлі, зазначимо, відсутності ясності щодо ухвалення Конгресом США нових пакетів допомоги.

Джерелом цих новин є особисто генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг. Термін його каденції спливає вже за кілька місяців, тож він може дозволити собі бути ініціатором серйозних трансформацій в архітектурі безпеки не тільки Альянсу, але й Європи загалом, разом з Україною.

Тим більше, що головним претендентом на його посаду є багаторічний прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, який має доволі схожі дипломатичні і політичні навички, зокрема і в плані проведення діалогу з ймовірним новим-старим президентом США Дональдом Трампом. Що, безсумнівно, має неабияке значення і для Північноатлантичного Альянсу, і для України.

В чому ж полягають зі серйозні зміни?

По-перше, під час дводенного саміту міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в Брюсселі генсек наполягав на тому, що допомога від Альянсу Україні має бути "систематичною" і "тривалою", за акцентом не на добровільні зусилля союзників, а безпосередньо на зобов’язання всієї НАТО. При цьому наше членство є питанням "коли, а не якщо", додав він.

По-друге, Столтенберг, як повідомляє Reuters, запропонував союзникам сформувати тривалу програму військової допомоги Україні – терміном на п’ять років і у розмірі 100 млрд євро.

По-третє, союзники, які усвідомили важливість такої зміни у підході до підтримки України, планують створити також Місію НАТО для України. Втім ще невідомо, чи діятиме вона саме в нашій країні.

Однак це ще не все.

Джерела іншого видання – Politico – також повідомили: Вашингтон та інші країни-члени НАТО зараз розглядають сценарій поступового переведення Контактної групи з питань оборони України, або ж "Рамштайну", під егіду Альянсу.

Ще один варіант, за словами співрозмовника Politico, — це отримання НАТО більш "формалізованого місця" за столом перемовин під час засідань "Рамштайну".

Який саме варіант буде обрано, учасники перемовин мають визначити до саміту НАТО у Вашингтоні, що заплановано на липень 2024 р.

Але в будь-якому випадку йдеться про посилення ролі Альянсу у підтримці Україні і зміцнення зв’язків між ним і Києвом. А це вкрай важливо, оскільки власних потужностей для подальшого захисту від російської агресії в нас не вистачає і через масштабні руйнування, і через провальні рішення політичного керівництва.

Відповідні плани обумовлені прагненням нинішньої адміністрації США та їх союзників убезпечити НАТО від потенційних політичних землетрусів внаслідок повернення Трампа до Овального кабінету, а також ймовірних кардинальних змін в урядах інших країн-членів Альянсу. Іншими словами, щоб Україна і весь Альянс на стали його заручниками, а союзники мали б незалежність у питанні підтримки українців.

Від Мексики до кредитів і газу

Побоювання союзників США по НАТО – не безпідставні. Враховуючи і його поточну риторику щодо Альянсу і України, і досвід європейців у комунікаціях з Трампом під час його президентства. Та й звісно ж багатомісячне зволікання з допомогою для Україною через демарші ультраконсерваторів, які продемонстрували здатність впливати майже на всю Республіканську партію.

Так, з одного боку, ультраконсервативні "слони" і навіть трампісти – не цілком тотожні Трампу та його політиці. Тобто вони діють так як діють в поточній парадигмі, в якій Трампа є єдиною на сьогодні можливістю повернути під свій контроль Білий дім. Та й безпосередньо Трамп, нагадаємо, дав старт військовій допомозі Україні, хоча і з елементами шантажу через прагнення отримати компромат на Байденів.

З іншого боку, немає жодних гарантій, що Трамп та його команда все ж не поставлять хрест на допомозі для нас. Особливо, коли ми вже півроку спостерігаємо процес постійного відтермінування ухвалення нових пакетів.

Спершу фінансування допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню республіканці прив’язували до посилення заходів безпеки на спільному з Мексикою кордоні. Згодом, коли демократи пішли на поступки, з’явилися нові умови.

Перманентна дискусія, що радше нагадує нескінчені гойдалки, дозволяла постійно відкладати розгляд того чи іншого законопроекту. І нова дата для винесення спікером Палати представників Майком Джонсоном на розгляд на сьогодні, як повідомив нещодавно конгресмен-республіканець Майкл Маккол, — після великодніх канікул і не раніше 9 квітня.

При цьому, за словами вже самого Джонсона, він планує внести до законопроекту допомогу для України не у вигляді грантів, а у вигляді кредитів ленд-лізного типу. Саме цей варіант просував Трамп, за ним – низка інших республіканців.

Окрім того, Джонсон, який визнавав, що перебуває у складному становищі через тиск однопартійців (і це дійсно так), заявив, що розраховує переконати республіканців підтримати надання військової допомоги Україні шляхом вже прив’язки до цього питання скасування заборони на експорт американського зрідженого природного газу, що було введено раніше Білим домом (в тому числі через тиск екогруп).

Очевидно, що її скасування, як і попередні умови, висунуті "слонами", покликане нанести електоральну шкоду Байденові, але маємо зазначити, що за інформацією Reuters, його адміністрація готова наважитися на цей крок, але спочатку дочекається всіх пропозицій від РП.

Автономія

Звісно ж чергові потенційні поступки адміністрації Байдена не гарантують згоди республіканців ухвалити продовження підтримки України. Як власне і не маємо ми гарантій, що Трамп в разі перемоги дійсно не відмовиться нам допомагати чи активно діяти як член НАТО.

Саме тому вищенаведені пропозиції Столтенберга цілком раціональні.

Їх реалізація, по-перше, буде пряником для України до Вашингтонському саміті Альянсу, де ми навряд отримаємо запрошення до НАТО.

По-друге, стане своєрідною підстраховкою для Європи на випадок повернення Вашингтону до самоізоляції.

По-третє, Європа і НАТО таким чином отримують суттєвий стимул і потенціал для формування більшої безпекової автономії від Сполучених Штатів. Іншими словами, вони адаптуються під нові реалії, де США більше не є лідером, і прямують до самостійності як геополітичної сили.

Що, завважимо, дуже вчасно "вхопив" президент Франції Емманюель Макрон, який зараз помітно тягне на себе ковдру лідера ЄС, готового до максимально рішучих дій в контексті забезпечення безпеки Європи.

Тим більше, що, нагадаємо, Макрон був одним з тих лідерів Європи (разом з Ангелою Меркель), хто був серед адептів кардинальної оборонної реформи ЄС у бік безпекової автономії за рахунок створення повноцінних єдиних збройних сил Європи з відповідною інфраструктурою, розвитком ВПК і т.п.

Російська війна проти України прискорила цей процес, а в дистанціюванні США Макрон побачив чудову можливість втілити нарешті свій план. До того ж, як і в Столтенберга, це його остання каденція, що збільшує його простір для маневрів з метою закладення фундаменту для подальшої політичної кар’єри в парламенті чи/і уряді.