Наш людина в Африці. Хто зливає СБУ інформацію про найманців Вагнера
Отже, Служба безпеки України встановила особу десяти найманців приватної військової компанії "Вагнер", імовірно, причетних до вбивства трьох російських журналістів у Центральноафриканській республіці (ЦАР). Це стало українським подарунком до прес-конференції Путіна, який був, таким чином, спійманий на черговій брехні.
Нагадаю, троє російських кінодокументалістів: военкор Орхан Джемаль, режисер Олександр Расторгуєв і оператор Кирило Радченко - були вбиті в ЦАР влітку цього року. Їх розстріляли машину із засідки. При собі у журналістів були велика сума в доларах і дорога техніка, що породило версію простого пограбування. Але родичі та колеги загиблих пограбування не вірять, вважаючи вбивство спланованим заздалегідь, і пов'язаним з підготовкою убитими фільму про видобуток в ЦАР корисних копалин структурами бізнесмена Євгена Пригожина.
Відповідаючи в ході конференції на запитання журналіста Іллі Азарова про загибель російських журналістів в ЦАР і про можливу причетність до цього ПВК "Вагнера", Путін заявив: "Ваші колеги приїхали в Африку як туристи, без всяких повідомлень влади. Замах здійснили місцеві угруповання. Зараз йде розслідування". Путін також запевнив, що тримає ситуацію з розслідуванням справи на особистому контролі і ще раз приніс свої співчуття рідним і близьким загиблих журналістів.
Між тим СБУ теж вела розслідування загибелі групи Джемаль - і, як виявилося, успішно. Українські розвідники точно встановили ланцюжок структур, за допомогою яких Росія оперує в Африці: ГРУ - ЧВК "Вагнера" - ТОВ "М-Фінанс", причому дві останні афілійовані з "кухарем" Пригожиним. Були точно встановлені і 37 громадян РФ, яких керівництво ГРУ приваблювало на ротаційній основі до виконання службових завдань в ЦАР у складі "М-Фінанс", як і те, що 10 з них абсолютно точно були в ЦАР в день вбивства російських журналістів. Також було точно встановлено, що ГРУ віддав прямий наказ Валерію Захарову, голові служби безпеки ТОВ "М-Фінанс" і раднику президента ЦАР Фостен-Арканж Туадеры, будь-якою ціною не допустити витоку з ЦАР інформації про перебування там найманців "Вагнера", які "кришують" бізнес по таємному вивезення алмазів в Росію і готують кадри для місцевих збройних формувань.
І вже виходячи з цієї суми фактів, шляхом нескладних міркувань, десять російських найманців, що знаходилися в той момент в ЦАР були обґрунтовано підозрюються у причетності до вбивства журналістів. Таким чином, всі ланки виявилися збудовані, крім останнього - не вистачає поки прямого свідоцтва з місця ліквідації. Немає точної інформації про те, хто натискав на спуск, і хто давав команду. Саме з цієї причини і виникла фраза про ймовірну причетність десяти найманців до вбивства групи Джемаль. Але треба думати, що буде встановлений і хід операції - це лише питання часу. Після чого припущення зміняться упевненістю.
Така відмінна робота наших спецслужб не може не радувати. І виникає питання: як їм вдалося? Звідки вони взяли необхідні ресурси? Звідки у СБУ такі зв'язки в Африці?
Деякий натяк на це містить сама інформація СБУ, де сказано, що більшість з 37 осіб, що залучалися до роботи в ЦАР, раніше "засвітилися" в терористичній діяльності на Сході України і в Сирії, за що були нагороджені російськими орденами. Другий натяк дає те, що серед цих 37 є і люди з українськими прізвищами. Це, з великою часткою ймовірності, означає або українське громадянство в минулому, або як мінімум особисті зв'язки в Україні. Таким шляхом в столиці ЦАР Бангі і міг з'явитися наша людина. І, по всій імовірності, він там не один.
Тісний зв'язок між Україною і Росією досі використовували і продовжують використовувати проти нас російські спецслужби. Але схоже, що ситуація стала змінюватися. Наші спецслужби теж вчаться використовувати ці зв'язки. Це дуже радує і відкриває чудові перспективи, особливо з урахуванням того, що російська влада зараз швидко втрачає популярність в очах населення.
Підсумки виборів в Примор'ї, населеному, до речі, в основному етнічними українцями, в якому Москві прийшло грубо малювати перемогу свого кандидата, оскільки ніяка агітація на населення не діяла, ясно говорять про те, що прийшла пора працювати з населенням Росії. Працювати широко, запустивши на Росію пропагандистські проекти - а не тільки через спецслужби в інтересах проведення розвідувальних операцій.
Очевидно, що така робота, що проводиться через українську діаспору, особливо перспективна. У Росії є цілі регіони, більшу частину населення складають етнічні українці. І які це регіони: крім Примор'я - ще і Тюмень. Звичайно, їх населення десятиліттями оброблялося антиукраїнською пропагандою. Але зараз, коли російська влада втрачає підтримку суспільства, нагадування їх жителям про те, що вони українці, більш ніж вчасно і може мати відмінний ефект. Потрібно просто навчитися у своїх посиланнях виділяти українців із загальної маси росіян і звертатися до них особливо. Не відштовхуючи їх, а, навпаки, нагадуючи їм про українських коренях, розповідаючи про життя в Україні і про те, що вибір, в кінцевому рахунку, тільки за ними. Даючи їм можливість відійти в сторону від Росії - поки всередині себе, морально і ментально. І всіляко заохочуючи їх зробити такий крок в сторону.
"Був би я кінопродюсером, - написав днями у своєму ФБ політолог Артем Філіпенко, - я б, наприклад, зняв фільм про битву на річці Орлової 25 березня 1747 року. Не знали про такий?"
"Битва під Літтл-Біг-Хорн 25-26 червня, коли індіанці сіу в ході бою перебили 266 "блідолицих" солдатів на чолі з генералом Кастером і написано чимало, так і знято досить, від пафосного "Вони померли у чоботях" до викриває "Маленький великий чоловік", - пише далі Філіпенко. - А ось про битву на Орлової, в ході якої чукчі розбили російський загін на чолі з майором Павлуцким, відомо набагато менше. А адже була знаменна подія. Росіяни були навіть змушені тимчасово відступити і спалити Анадырский острог".
А вже скільки несамовитих сюжетів дають походи "російських першопрохідців" XVII ст. приміром, Єрофея Хабарова, того самого, на честь якого названо місто Хабаровськ. "Восьмого грудня він (Хабаров) пішов на князя Досаула, - пише історик Панчіх в статті "Єрофей Павлов Хабаров. Здобувач і прибыльщик XVII століття", Російський архів, 1898. - Кн. 1. - Вип. 2. - С. 177-190. - Не дійшовши до його володінь, Хабаров послав 60 козаків з Поляковим і Чечигиным на чолі і товмача Костянтина Іванова проти дауров і тунгусів, що жили в п'яти юртах по річці Ширилке. Інородці ці не стали чинити опір і обіцяли бути у вічному підданстві Московського царя, платити йому ясак і навіть схилити до того ж сусідніх князів Васаула і Гантимура. Але коли їх привели до Хабарову, то він звелів чоловіків втопити, а дружин, дітей і майно їх подуванил. 29 Травня 1651 р. він ще послав загін, щоб половити заручників. Вдалося зловити 8 осіб. Одних з них Хабаров віддав своїм наближеним, інших взяв собі і змушував їх так непосильно працювати, що вони розбіглися. У числі заручників вже була і дружина князя Шилгинея. Хабаров хотів зробити її своєю наложницею, але вона чинила опір. Роздратований її відмовою, він звелів її задушити".
"І далі в такому ж ключі, - продовжує Філіпенко. - Або, наприклад, результат дауров, які під тиском росіян були змушені у другій половині XVII ст. піти із Забайкалля в Китай. І ці люди звинувачують американців геноцид індіанців. Вестерни я люблю. А добре було б зняти істерн про підкорення росіянами Сибіру, про російською звірину".
"Я думаю, - резюмує Філіпенко, - що росіян, ну або якщо когось обурює цей етнонім, то росіян, взагалі складно назвати нацією. Швидше, це історично сформована спільнота катів, садистів, алкашні і некрофілів з досить примітивним архетипом свідомості. Хоча навіть про свідомість тут складно говорити, скоріше інстинкти. Ну, наприклад, неприйняття цивілізації як такої. Коли-небудь, коли у них заберуть ядерну палицю, а різні раніше підкорені народи розбіжаться по своїх національних квартирах, для представників цієї спільноти будуть створені резервації, де їх будуть показувати за гроші відвідувачам. І відвідувачі за скромну ціну - пару пляшок горілки, зможуть подивитися, приміром, російську весілля з бійкою, або смертельний для культурної людини номер - чаркування двох літрів горілки без закуски й на халяву, або прослухати хоровий спів аборигенів, типу "вставай страна огромная...". Це буде дуже повчальне видовище. І як бонус аборигенам буде надано право безмитної вигонки гідролізного спирту. До речі, теж прекрасний сюжет для фільму".
Але тема, порушена Філіпенко зовсім не розроблена в Україні. Між тим момент для її розробки, включаючи і виробництво фільмів про російської історії, і висновок їх на прокат по всьому світу напрочуд сприятливий. Тема російської агресії, блюзнірства і звірства зараз у світовому тренді, а історія Росії дає воістину невичерпний і абсолютно незаперечний документальний матеріал для таких проектів. І якщо для їх реалізації у нас немає сьогодні своїх акторів і режисерів, здатних спрацювати на світовому рівні, так, щоб фільм став помітним явищем, то варто було б запросити метрів з боку - а там, дивись, проявилися б і українські таланти.
Це теж війна. І такі книги, фільми, статті, передачі - теж зброя, таке ж, як танки і артилерія. Історичний фронт, який відкрив і блискуче тримає в "ДС" Кирило Галушко, настав час розгортати, збільшуючи на кілька порядків і розгортати його на російського читача.
Сьогодні нічого подібного в Україні, на жаль, немає. Українська пропаганда, призначена для консолідації українського суспільства всередині країни, при її проекції на Росію фактично доповнює путінську, консолідуючи російське суспільство навколо кремлівської влади. Адже якщо людині, навіть спочатку налаштованому до України нейтрально або з обережним інтересом, постійно повторювати, що він ворог, окупант, агресор і винен вже в силу факту проживання в Росії, то він врешті-решт просто від безвиході почне тулитися і до нелюбої їм влади.
Зрозуміло, росіяни винні - той, хто платить податки, той вже співучасник. Але у нас стоїть завдання не засуджувати Росію а розламати її на шматки. Іншими словами, Україні потрібна пропаганда, розрахована на розкладання противника. Суть такої пропаганди якраз протилежна - вона повинна давати можливість її об'єкту психологічно дистанціюватися від злочинної влади, того самого співтовариства катів, садистів, алкашні і некрофілів, що складали російську владу і російське держава на всьому протязі російської історії. Така пропаганда - у разі внутрішнього згоди з нею її об'єкта - повинна давати йому моральне право красиво зарахувати себе і своїх родичів в декількох поколіннях до жертв цих негідників.
Нам потрібно дати росіянам моральну і ментальну можливість дистанціюватися від російської держави та російської офіційної історії; можливість відчути себе частиною іншої спільності, тієї, якою російське держава свідомо вороже, однак і сьогодні, і в історичній ретроспективі. Тільки створивши і вкинувши в інформаційний простір та обговорення у соцмережах варіанти історії, ідеології та самоідентифікації таких нових спільнот, психологічно зручних для росіян, які вирішили перестати бути росіянами, спільнот, до яких вони можуть вільно приєднатися, почавши співвідносити себе себе вже з ними - причому ці спільності повинні бути не просто альтернативні, але активно ворожі офіційної російської спільності - тільки після цього можна з успіхом, продуктивно для поразки наших ворогів розвивати тезу про те, що "Росія - це Мордор". Запрошуючи при цьому кожного росіянина, який усвідомив і зримо побачив, що він не частина Росії, а її безправний бранець, у свої союзники і у вороги Мордора.
Це очевидні ази пропаганди на супротивника. А робота з діаспорами, спрямована на психологічне дистанціювання від Росії - очевидна частина такої пропаганди, і, в силу великої чисельності в Росії етнічних українців - перспективнейшее напрямок для України. "Наших людей", які не хочуть бути росіянами і з огидою відкидали від себе цю личину, в Росії можуть з'явитися мільйони. Потенціал для цього - просто величезний. Справа лише за тим, що нам самим потрібно почати діяти в цьому напрямку.
