Уповноважений шкодити. Чому Лукашенко може безкарно пакостити Україні
Глава Білорусі Олександр Лукашенко в ході прес-конференції для російських регіональних ЗМІ одночасно скаржився на Україну і пропонував свою допомогу у вирішенні конфлікту на Донбасі. Ці заяви прозвучали на наступний день після того, як постійний представник нашої країни в ООН Володимир Єльченко назвав голосування білоруса проти резолюції про права людини в Криму проявом антиукраїнської позиції. Дипломат пообіцяв, що такі дії сусідів не залишаться без відповіді України.
Несподівано жорстка реакція представника української дипломатії і безглузді спроби виправдання з боку білорусів виглядають як початок серйозного похолодання в двосторонніх відносинах і змушують задуматися, чому цей етап загрожує кожної із сторін.
Отже, за словами Лукашенка, ситуація в Україні принесла багато проблем Білорусі: "Ми грудьми закриваємо 1200 кілометрів кордону з Україною, тому що потоком йде зброя, вибухівка. Ми їх затримуємо не тільки на кордоні, але й на залізничному вокзалі. Нам дуже непросто".
Більше того, ніби насміхаючись над українцями, пропонував організувати вибори на окупованих територіях Донбасу, а також перекрити неконтрольовану Києвом частина українсько-російського кордону: "Якщо ви хочете, щоб ми там провели вибори, при тому чесно, абсолютно чесно - ми готові це організувати... Якщо ви хочете, щоб ми ці 400 кілометрів кордону між Україною і Росією (ділянки, непідконтрольні українським прикордонникам - Ред.) ... на цьому етапі потрібно закрити, навести порядок - ми це зробимо", - сказав він.
Не будемо докладно зупинятися на механізмах проведення виборів у самій Білорусі так, що за 20 років міжнародне співтовариство не визнало результати жодної з цих кампаній. Не перераховуємо зараз всі союзи і об'єднання, в яких Білорусь перебуває з Росією. Ясно, що цей чудовий план був би вигідний виключно РФ. Зупинимося на тому, як нібито дружня нам країна пояснила солідарне з РФ голосування по Криму в ООН.
Сам Лукашенко сказав буквально наступне: "Не раз обговорюючи ці питання з президентом Росії, ми демонстрували в їх оцінці повну згоду. Розбіжності щодо міжнародної порядку денному у двох держав немає. І не випадково, коли мова йде про ключові питання міжнародної політики, Білорусь і Росія виступають єдиним фронтом".
Це при тому, що МЗС РБ вустами свого прес-секретаря Дмитра Мирончика раніше заявив: "Позиція Республіки Білорусь по Україні не змінилася ні на йоту. Питання про процедуру розгляду тематики прав людини в ООН лежить зовсім в іншій площині і, за нашим твердим переконанням, не має ніякого відношення до теми територіальної цілісності України". Для тих, хто не знає про яке "позиції РБ" йдеться, нагадаю, що особисто Лукашенко неодноразово висловлювався за територіальну цілісність України, проти відторгнення її територій, а ось чому-то його представник в Радбезі ООН у березні 2014 року утримався від голосування за відповідну резолюцію. Тоді утримався, зараз - голосував проти.
Втім, тоді в момент початку драматичних подій в новітній історії країни, такого конформізму білорусів, здається, не помітили ні керівництво української держави, ні прості її мешканці. У всякому разі, соціологічні дослідження демонстрували якісь божевільні показники популярності серед українців Олександра Лукашенка. Так, наприклад, січневий соцопитування групи "Рейтинг" показав, що Олександр Григорович є найпопулярнішим світовим лідером в Україні. Про те, що позитивно ставляться до білоруського лідера, заявили 63% опитаних. Так що, голосуючи солідарно з Росією з питання Криму самозваний бацька не лише поставив перед вибором подальшої поведінки керівництво України, але і ризикнув можливістю погіршення свого іміджу у народних мас України.
Втім, остання обставина, як видається для Лукашенко має найменше значення. Бо, не виключено, що в російсько-українській війні, білоруського правителя відведена окрема роль, на що, до речі, він прозоро натякає, закликаючи не сприймати Білорусь "сторонніми людьми, які просто повинні спостерігати за конфліктом".
Варто віддати належне Лукашенко: після перемоги Революції Гідності, в ході якої він для внутрішнього споживання всіляко ображав революціонерів, він активно став вклинюватися в українську політику. Вже 29 березня 2014 року він зустрічається з в. о. президента Олександром Турчиновим і завіряє його у підтримці України. У травні, в ситуації, коли невідомо, Кремль визнає результати президентських виборів, керівник Білорусі прибуває до Києва на інавгурацію Петра Порошенка. Постає при оголошенні хвилини мовчання за героям Небесної сотні, визнає дикістю захоплення Криму, бажає сепаратистам "висіти на стовпах". Запевняє главу України, що варто тому до нього тільки звернутися, і допомога прийде протягом доби.
Разом з тим, будучи не в Україні, Лукашенко починає транслювати тези, які можна трактувати, як мінімум, двояко. Наприклад, в цей період він дає інтерв'ю Савіку Шустеру та Ксенії Собчак, в яких фактично рекомендує українцям забути про Крим, якщо не хочуть втратити ще якісь території (нагадаємо, в цей час вже відбувається захоплення Донбасу), визнати російську мову державною, подружитися з Митним союзом (в той момент ще не підписана Асоціація з ЄС). По мірі розвитку подій Лукашенко продовжить демонструвати дивовижну гнучкість позиції, даючи Україні поради, реалізація яких, як мінімум, не розсердить Москви.
Більш того, стверджуючи в одних місцях, що "ніякі кремлі" на нього ніколи не тиснули", в інших визнається "Що б я не робив зараз - розмовляв з Україною, Заходом, Сходом і т. д. - я жодного кроку не роблю без узгодження з керівництвом Російської Федерації. Якщо Росії потрібно буде, щоб ми за неї працювали в Україні, ми це будемо робити".
Так чи інакше, але саме білоруська столиця стала місцем зустрічей робочої групи з Донбасу, нормандської четвірки і підписання Мінських угод. Причому, судячи по потрапив на відео фрагменту розмови між Лукашенко і Порошенко, перший навіть користується деякими довірою другого:
Порошенко: Він затіяв нечесну і брудну гру. (Це про Путіна). Лукашенко: Всі це зрозуміли.
І ось голосування в ООН з Криму. Посланник Лукашенко солідарний з окупантом і агресором. МЗС РБ відверто валяє дурня, а глава держави визнається: я з Росією. Наш Володимир Єльченко не вибирає особливо слів і загрожує "ответкой": "Маючи таку ситуацію в країні, враховуючи конфлікт і агресію з боку Росії, Україна не може миритися з тим, що наші найближчі сусіди відверто виступають проти нас в ООН".
Як може виглядати український відповідь?
Теоретично кілька можливостей. Можна, наприклад, відмовитися від взаємної торгівлі. Але, по-перше, ще не відмовилися навіть від торгівлі з країною окупантом і агресором, а по-друге, серед торговельних партнерів України РБ займає друге місце серед країн СНД (Після РФ).
Так за 1 половину 2016 загальний товарообіг з РБ склав $1,7076 млрд і збільшився порівняно з першою половиною 2015 р. на 124,67 млн. "зелених". Експорт товарів і послуг склав $413,1 млн. і зменшився на $31,06 млн. Імпорт товарів та послуг становив $1,2945 млрд і збільшився на 155,74 млн. Сальдо для України склалося від'ємним - 881,4 млн.
Можна відмовитися від проекту "МАЗ-Богдан". Йдеться про поставки в Україну і для потреб ЗСУ у тому числі автомобільної техніки МАЗ в кооперації з корпорацією "Богдан". Але чи стане від цього краще нашої армії і сильно засмутить союзника Росії? Не кажучи про інтереси самої корпорації "Богдан" і її аффіліатів.
Найсерйозніша можливість насолити Білорусі пов'язана з співпрацею України і Білорусі в нафтогазовій сфері. Мова про споживання в Україні білоруських нафтопродуктів і тому факті, що магістральний нафтопровід "Дружба", через який йде частину транзитних потоків російської нафти в Європу, заходить в Україну з території Білорусі. Припинення такої співпраці, тобто відмова від імпорту білоруських бензину і дизеля і перекриття нафтопроводу будуть досить болючі для Білорусі, але в набагато більшій мірі руйнівні для України.
Як повідомив ДС, джерело на одному з підприємств НАК "Нафтогаз України", за підсумками 2015 року майже половина всього обсягу імпорту світлих нафтопродуктів в Україну припала на Білорусь - 2,2 млн. т (близько 20% на Росію, 10,7% - на Литву), а імпорт нафтопродуктів в минулому році наблизився до позначки 90 % від усього обсягу споживання.
"Відмова від білоруських нафтопродуктів мало того, що означатиме обвал ринку з усіма витікаючими наслідками (багатокілометрові черги і захмарні ціни), але і є важкодоступним, так як імпортерами нафтопродуктів є приватні компанії, що діють на підставі довгострокових договорів. Для Білорусі втрата українського ринку буде болючою, але не смертельною - загальний обсяг експорту продуктів нафтопереробки нафти в 2015 році склав 18,6 млн. т", - говорить експерт.
Ситуація з транзитом російської нафти схожа.
Як відомо, магістральні нафтопроводи "Дружба" - система нафтопроводів, призначених для прокачування російської нафти на експорт в Європу. Початковий пункт в Самарі (РФ), частину потоків по території РФ йде в порт Новоросійськ (РФ), частина заходить в Білорусь, з Білорусі в Польщу і Україну, з України - в Угорщину та Словаччину.
Україна, як і Білорусь, в силу географічного розташування - транзитна держава, і доходи від перекачування нафти і газу є серйозною статтею доходу бюджету. Зауважимо тут, що незважаючи на війну, транзит через Україну в Європу обох енергоносіїв, не був припинений.
Але якщо транзит газу через Україну йде безпосередньо з російської території (так прокладені магістральні газопроводи), то транзитна нафту заходить з Білорусі - знову ж таки тому, що так прокладені магістральні нафтопроводи. "У 2014 році обсяг транзиту нафти склав 15 млн. т, 2015 - 15,1 млн. т, за 9 місяців цього року - майже 10 млн. т. При тарифі близько 1 євро за 100 тонно/км, що становить на рік ні багато ні мало 110 млн. євро. понад 3 млрд. гривень. Через Білорусь транзитна нафта йде за двома напрямками: як було сказано вище, на південь, на Україну, і на захід - у Польщу. Обсяг транзиту в 2015 році - 52,2 млн. т. Знову ж таки, якщо спробувати змоделювати ситуацію з перекритої засувкою, то виходить, що український магістральний нафтопровід "Дружба" стане купкою металобрухту, а білоруська, хоч і злегка спорожніє, але все ж буде працювати", - резюмує джерело.
Тому, як видається, при всій правильності жорсткої риторики з боку України, ніяких конкретних кроків проти Білорусі не буде. У сформованих обставинах нам залишається задовольнятися формальним невизнанням сусідом Криму російським і його відмовою підтримати мита на українські товари, введені Росією. (Фактично це означає розвал Митного союзу). Втім, сказане не скасовує необхідності наявності недовіри до керівництва РБ і сухого пороху на кордоні з нею.
