Нафтовий цугцванг Байдена. Чому від України вимагають не бити по російським НПЗ
Заклики до Києва не чіпати російські НПЗ зумовлені трьома чинниками: виборами, кризою на Близькому Сході та інтересами видобувних транснаціональних компаній
Вашингтон цього тижня розставив крапки над "і" в питанні ставлення Сполучених Штатів до атак українських безпілотників на російські нафтопереробні заводи – він не підтримує такі спроби України створити Росії проблеми в логістиці і зменшити її прибутки від продажу енергоносіїв.
Відповідне повідомлення відмовитися від таких атак спершу було направлено Києву через публікацію Financial Times наприкінці березня, яка з посиланням на свої джерела тоді писала: адресатом меседжу були СБУ та ГУР, що й організовують феєричні події на нафтових об’єктах країни-агресора. А в якості аргументів наводились ризик ескалації, шкода важливій для Європи енергетичній інфраструктурі РФ і негативний вплив на світові ринки.
Тоді Офіс президента України через радника його керівника Михайла Подоляка відреагував на інформацію британської газети характеристикою "фіктивна".
Втім, цього тижня ми дізналися, що ця інформація такою не є, коли позицію США було декларовано під час слухань комітету з питань збройних сил Палати представників 10 квітня від безпосередньо міністра оборони Ллойда Остіна і його помічниці з питань міжнародної безпеки Селести Волландер, яка з 2017 по 2022 р. очолювала НКО "Американо-російський фонд", що спеціалізується на залученні інвестицій до російської економіки.
Зокрема Остін заявив конгресменам, що атаки на російські НПЗ "можуть мати наслідки для глобальної енергетичної ситуації" і рекомендував Силам оборони зосередитись на "тактичних і оперативних цілях".
Волландер і собі попри здивування окремих законодавців наполягала на тому, що російські НПЗ – це "цивільні об’єкти", най вони і належать "гаманцям" Кремля, які фінансують війну проти України, а сама Росія регулярно нищить нашу критичну інфраструктуру. Тому США, мовляв, занепокоєні ударами по них і вважають, що українці мають дотримуватися "високих стандартів ведення війни".
Особливо цинічними ці заяви виглядають не тільки на тлі зволікань з наданням допомоги, але й також знищення 11 квітня Росією 100% генерації Центренерго і очевидних намірів залишити Україну не тільки без електроенергії, але й тепла взимку, про що свідчать авіаудари по газових сховищах.
Три нафтових кити Байдена
Спробуймо розібратися, чим обумовлена позиція Вашингтону – не тільки керівництва Пентагону, яке традиційно рішуче нас підтримувало; але також Білого дому в особі радника з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, який входить до так званого табору "голубів миру".
По-перше, це, безумовно, чинник президентських виборів, на яких Дональд Трамп цілком може взяти реванш у Джо Байдена. Аби команді Байдена цього не допустити, вона має максимально мобілізувати свій електорат. Проте, звісно, його електорат не є однорідним.
Байден вимушений балансувати між різними соціальними групами, що часом мають протилежні погляди. Наприклад, є виборець-демократ, який пріоритетним питанням вважає активніше реагування влади на кліматичну кризу шляхом впровадження "зеленої енергетики" в країні.
До того ж, варто нагадати і про чергову умову для ухвалення законопроекту про підтримку України на 60 млрд, висунуту республіканцями – скасування мораторію на експорт американського скрапленого газу. І Білий дім, за даними Reuters, готовий до такого кроку, хай і матиме електоральні втрати через це. Тому адміністрація Байдена намагається мінімізувати шкоду від рішень, що стосуються традиційної енергетики.
Водночас інший виборець-демократ, та й взагалі майже будь-який американський виборець, буде вкрай роздратованим через зростання вартості пального.
От тут ми і спостерігаємо незручний для Байдена шпагат, адже в Сполучених Штатах чинна влада зазвичай не перемагає на виборах, поки в країні дорожчає бензин.
По-друге, насправді набагато більше на світові ринки, зокрема бензину та іншого пального, впливають навіть не проблеми Росії з експортом її нафтопродуктів, скільки загострення на Близькому Сході, спровоковане іранськими проксі-силами, і зокрема єменськими хуситами, яким вдалося де-факто перерізати головний маршрут для транспортування вуглеводнів з Перської затоки.
Через атаки бойовиків, яких підтримує Іран, танкери уникають Червоного моря і йдуть довшим шляхом, а це підвищує вартість продукції. І Сполучені Штати наразі не вирішили проблему хуситів.
До того ж збільшення вартості нафти на ринку вигідне і Росії, й Ірану, і Саудівській Аравії.
Поточна ж кон’юнктура така, що Вашингтон не може, як це було в минулому, просто домовитися із своїм союзником – Ер-Ріядом, аби той збільшив видобуток нафти і тим самим спровокував зниження цін на нафту.
Яскравим прикладом такої взаємодії була домовленість 40-го президента США Рональда Рейгана і короля Саудівської Аравії Фагда бін Абделя Азіза Аль Сауда, завдяки якій радянській економіці було завдано нищівного удару, від якого СРСР так і не оговтався і нарешті сконав.
Зараз же відносини між Вашингтоном і Ер-Ріядом далеко не такі теплі, як це було, наприклад, до каденції Барака Обами, оскільки з того часу був і кейс Джемала Хашоггі, і спроби адміністрацій Обами і Байдена домовитися з Іраном щодо ядерної угоди. В результаті, роздратований Ер-Ріяд почав до купи налагоджувати відносини з Китаєм та й з Росією йому є про що домовлятися в межах ОПЕК.
По-третє, окрім чинників хуситів та зіпсованих відносин із КСА на ситуацію з пальним в США, а звідти і на їх позицію щодо ударів по російським НПЗ, мають вплив інтереси великих американських нафтових компаній на кшталт Chevron та ExxonMobil, які, по-перше, також зараз зацікавлені у високих цінах на нафту, бо прагнуть компенсувати витрати на різноманітні шельфові проекти; по-друге, видобувають нафту в Казахстані, яка транспортується територією Росії, отже потенційно ці проекти можуть бути заблоковані Москвою.
Як бачимо, ситуація вельми складна для адміністрації Байдена. Тому зараз вона бодай якимось чином намагається її поліпшити за рахунок України.
Тим часом Росія зберігає можливості для постачання пального армії, і до її бюджету надходять кошти від продажу енергоносіїв, зокрема завдяки збільшенню імпорту окремими країнами Європи, зокрема, Францією, Чехією та іншими. Ці країни прагнуть забезпечити собі запас міцності на зимовий період і убезпечити себе від російського шантажу. Водночас, з іншого боку, Москва отримує додаткові мільярди в критичний для України період – перед імовірним новим наступом агресора влітку.
