Вивезти перед смертю. Чому Азія не врятує російські нафту та газ

Ніколас Трікетт, аналітик, що спеціалізується на ринках нафти і газу, магістр російських та євразійських досліджень у Європейському університеті Санкт-Петербурга, у статті для The Diplomat пояснив, як Росії вдалося пом'якшити збитки від санкцій Заходу щодо енергоносіїв, але також пояснив, чому заходи, вжиті Москвою, у довгостроковій перспективі не стануть рятівним колом.

Абсолютно безглузде і кровопролитне вторгнення Росії до України в лютому спричинило каскад подій, до яких вона, Росія, була дуже погано підготовлена. Європа вже відмовляється від російських енергоносіїв, Штати домовилися з азійськими партнерами про контроль над експортом важливих ресурсів на кшталт напівпровідників, тоді як російська армія сподівань не виправдала, змусивши владу брати участь у війні на виснаження, яка буде тривалішою, аніж планувала Москва.

І все, що може зробити у відповідь Росія, – збільшити збитки Заходу від інфляції, а також залякувати євразійських партнерів задля збереження іміджу сильної держави. Паралельно "Газпром" скорочує постачання клієнтам у ЄС та Туреччині, а наприкінці червня було заблоковано експорт казахстанської нафти через порт у Новоросійську. Москва стверджувала, що припинення тимчасове і потрібне для успішного розмінування акваторії, проте сталося це лише за через кілька днів після того, як президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, сидячи поруч із президентом РФ Володимиром Путіним на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, заявив: Казахстан не визнає Луганську та Донецьку Народні Республіки.

Російський режим, мабуть, сподівався, що Китай і частково Індія, а також інші незахідні партнери допоможуть йому, купивши всі "зайві" енергоресурси і надавши обладнання, доступ до якого закрито через санкції. І хоча Китай та Індія насправді зробили чимало, щоб пом'якшити удар по Росії в плані експорту, їхні колеги в РФ так само перебувають у скрутному становищі у зв'язку з тим, що сировинні потоки поки що перебудовуються, а енергетичні ринки адаптуються до нової ситуації. Перспективи російської нафтової, газової та вугільної промисловості туманні, якщо не взагалі безрадісні. І ознак "повного розвороту на Схід", що вирішило б проблеми Росії, немає.

Природний газ

За півроку до вторгнення в Україну "Газпром" почав грати з ЄС у "слабо", відмовившись продавати газ на спотових ринках. Термін дії контрактів закінчився, і європейські імпортери відмовилися підписати довгострокові контракти, прив'язані до цін на нафту або ЗПГ, тому й скоротився експорт російського природного газу, спровокувавши попит на сировину. При цьому можливості Росії наростити експорт до Азії досить обмежені існуючою інфраструктурою та санкціями. Тому "Газпром", схоже, зробив ставку на зростання цін.

"Газпром" не збільшив постачання газу до Китаю трубопроводом "Сила Сибіру" потужністю 38 млрд куб. м на рік, незважаючи на втрату частки ринку у Європі. А Чаяндинське родовище, з якого сировина надходить у трубопровід, ніяк не пов'язане з газовими родовищами Західного Сибіру. Угода ж передбачає збільшення поставок для досягнення максимального завантаження потужностей трубопроводу вже до 2025 р. Та й переговори щодо другої лінії газопроводу – "Сила Сибіру-2" з пропускною спроможністю до 50 млрд кубометрів, яка проходитиме через Монголію та Китай, – завершено не було. При цьому вже заговорили про третю нитку "Сили Сибіру". Щоправда, очевидно, що на реалізацію обох проектів знадобляться роки.

Водночас експорт російського газу в січні-травні вже знизився на 27,6%. На будівництво нових трубопроводів потрібно дуже багато часу, враховуючи і те, що на держзакупівлі сильно впливають інфляція і санкції, які Мінфін намагається обійти, приховуючи інформацію про фірми з іноземним корінням. Росія також не може збільшити експорт за рахунок ЗПГ. Хоча роботи з ЗПГ-проекту "Новатеку" "Арктика-2" не зупинено, але санкції призвели до зростання витрат та збільшення термінів реалізації проекту. Виникли проблеми і з проектом "Балтійський ЗПГ". Його реалізація є малоймовірною.

Загалом Китай і Азійсько-Тихоокеанський регіон у цій ситуації, коли йдеться про нові ринки, для Росії малокорисні. Тому Росія і обрала короткострокову стратегію, розраховуючи на високі ціни, що, втім, обіцяє і непередбачені наслідки.

Нафта

До введення Євросоюзом шостого пакету санкцій обмежень експорту російської нафти до Європи не було, але тепер Брюссель по суті поставив за мету до кінця року скоротити імпорт нафти з РФ на 90%. До того ж рішення запровадити заборону страхування поставок російської нафти морем ще більше збільшило витрати для компаній із РФ, яким необхідні кораблі; а також для клієнтів в Азії, які не знають тепер, до кого звертатись за страховкою. При цьому поточні обставини змусили Росію давати покупцям в Азії ще більші знижки в обмін на те, що ті візьмуть на себе ризики, пов'язані з придбанням російської нафти. Нафта марок Urals і ESPO зараз торгується з дисконтом $30-35 за барель, якщо порівнювати з маркою Brent.

Постачання нафти з РФ до Китаю після вторгнення першої в Україну зросли до рекордного рівня – до 2 млн. барелів на день, тобто на 55% порівняно з аналогічним періодом 2021 р. Росія обійшла Саудівську Аравію з рівнем постачання нафти до Китаю. Це, зауважимо, сталося, незважаючи на зниження видобутку нафти на 1 млн барелів на добу, що продовжує падати.

Здивувала й Індія, яка у травні збільшила імпорт російської нафти до 800 тис. барелів на добу. За місяць Росія забезпечила 18% від індійського імпорту нафти, тоді як до вторгнення постачала лише 1%. І знову обійшла Саудівську Аравію, вийшовши на друге місце серед постачальників нафти до Індії.

Так, втрата європейських ринків у короткостроковій перспективі для Росії не є фатальною. Однак розворот на Схід вимагає збільшення витрат і пов'язаний з обмеженими можливостями. Практично всі, а саме 97% танкерів з нафтою, які йшли з РФ до Індії у квітні-травні, були застраховані фірмами у Великій Британії, Норвегії та Швеції. Тобто в країнах, які підтримали заборону страхування/перестрахування. Через те, що Росія втратила послуги цих компаній, їй доведеться продовжувати пропонувати знижки своїм клієнтам.

Найгірше: скорочення європейського імпорту в кінцевому підсумку призведе до скорочення та постачання дизельного палива з Росії. А потенціал для експорту дизеля до Азії дуже обмежений. Майже третину переробних підприємств Китаю сьогодні простоюють, НПЗ по всій Азії намагаються заробити на дизелі. Скорочення експорту дизеля з Росії призведе до закриття російських НПЗ, внаслідок чого видобуток нафти в Росії ще більше знизиться. І клієнти в Азії не допоможуть.

Кам'яне вугілля

Сьогодні російська вугільна промисловість намагається зробити все можливе, щоб збільшити експорт продукції до Азії після запровадження Євросоюзом заборони на імпорт вугілля. Але в період із січня по травень поточного року експорт вугілля залізницею з Кузбасу, головного вугледобувного басейну РФ, на Схід скоротився на 8,7%.

Імпорт вугілля до Китаю у травні зріс на 51% — до 3,3 млн тонн, але все ж таки він нижчий, ніж був у травні 2021 р. Наприкінці квітня Китай прийняв рішення збільшити видобуток власного вугілля до 300 млн тонн на рік на тлі заборони на імпорт австралійської сировини та у зв'язку з санкційними ризиками щодо постачання з РФ. Тим часом російські гірничодобувні компанії почали пропонувати китайським клієнтам величезні знижки, зосередившись на експорті вугілля, що коксується, яке використовується для виробництва сталі, зіштовхуючись при цьому зі зниженням експорту в Китай в цілому. І сьогодні енергетичне вугілля є головною статтею російського експорту на китайський ринок.

Щодо Індії, то вона, якщо порівнювати з минулим роком, збільшила імпорт вугілля у 6 разів. При цьому вона скористалася політичним тиском на російські компанії і вибила у трейдерів у Сінгапурі знижки у розмірі 25-30% на постачання російського вугілля, особливо коксу. Точні цифри невідомі, оскільки Індія боїться реакції Вашингтона, але вона зараз закуповує стільки ж вугілля, скільки і Китай, якщо врахувати місячний приріст, і те, що в березні імпорт склав 1 млн тонн.

Тим часом, компанії у РФ, відштовхуючись від зростання попиту в Азії, вже просять уряд субсидувати і прискорити збільшення залізничних потужностей для експорту вугілля до Східного Сибіру і на Далекий Схід, а також будівництво барж, щоб здійснювати постачання річкою Амур. Так, бізнесмен Альберт Авдолян, власник нового Ельгінського вугільного родовища в Якутії, вже настільки невдоволений повільними темпами робіт РЗ та підрядників, що, незважаючи на нестачу робочої сили, форсує будівництво власної залізниці до Охотського моря.

В цілому ж потенційному експортові дуже заважають проблеми з логістикою і вікно можливостей завоювання ринку Азії, що вже закривається, поки поставки на Захід падають, а при цьому всім ще й доводиться знижувати ціни для залучення клієнтів.

Безліч проблем, а не розворот

Сьогодні Росія через санкції, заборони на імпорт та самовідведення бізнесу швидкими темпами переорієнтує свій експорт енергоносіїв на ринки Китаю, Індії та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. І також дуже швидко стикається з логістичними проблемами, діючи водночас абсолютно безсистемно та нескоординовано.

Так, наприклад, зниження обсягів експорту природного газу до Європи, що відбулося ще минулого року, сприяло зростанню цін на вугілля. Це, у свою чергу, спонукало Пекін зважитися на збільшення обсягів видобутку вугілля вже цього року, що значно обмежує потенційний експорт вугілля з Росії до Китаю в найближчому майбутньому. Вже наприкінці року буде непросто і з експортом нафти, адже Європа скорочує імпорт, а це неминуче позначиться на здатності російських компаній підтримувати виробництво на належному рівні, щоб забезпечити сировиною клієнтів в Азії, адже обсяги переробки на НПЗ стрімко знижуються.

Росії вдалося спочатку пом'якшити санкційний удар завдяки зростанню доходів від продажу енергоносіїв і попиту в Азії. Але майбутнє цих ланцюжків поставок, як не крути, залежить від продажу сировини за цінами, нижчими від ринкових. Що можливо, якби ціни залишалися високими. Але вічно вони такими не будуть через ризики рецесії в США та Європі, а також через те, що зростання економіки Китаю падає з кожним роком. Азія – єдиний план "Б", який має Москва. І клієнти про це знають.