Надія Бурейко: вихідці з Донбасу здебільшого не підпадають під основні форми захисту, які можна отримати в ЄС
7 червня Єврокомісія прийняла рішення виділити €8 млрд на 5-річну програму забезпечення притулку та надання можливостей для інтеграції біженців. Отримають підтримку макроекономічну з цих коштів і бідні транзитні країни, а також країни, що генерують міграцію. Оглядачі розцінили таке рішення як певну альтернативу турецьким пропозиціям для ЄС. Проте, привертає увагу безпрецедентність заходів на які здатен піти ЄС аби й не потрапити в залежність від Туреччини, й врегулювати нову для себе спільну міграційну політику. Тож, як діє ЄС, щоби ефективно протистояти міграційній кризі? Що, на думку Брюсселя, відрізняє українську ситуацію від проблем, пов'язаних із Близьким Сходом? Про це та інше говоримо з кандидатом політичних наук, експертом Заради зовнішньої політики "Українська призма", дослідником Нового коледжу Європи та Університету Санкт-Галлен Надією Бурейко.
"ДС" Чи можна говорити про те, що сьогоднішній ЄС наблизився до формування спільної міграційної політики?
Н.Б. Проведення спільної Європейської міграційної політики за певними відповідними напрямами, створення спільної системи надання притулку, сприяння легальній міграції та посилення боротьби з нелегальною міграцією, включно з посиленням охорони південних кордонів ЄС - все це було включено в Стокгольмську програму 2010-2014 у рамках пріоритету відповідальності, солідарності та партнерства в питаннях міграції та притулку.
Нині ж Європейський Союз дійсно розглядає можливість створення спільної європейської прикордонної служби, яка б опікувалася охороною зовнішніх кордонів Шенгенської зони. Ця пропозиція, винесена на обговорення Європейською Комісією 15 грудня 2015 року, має бути схвалена Європейськім Парламентом і потім Європейською Радою вже у червні цього року.
Традиційно зовнішні кордони країн-членів ЄС охоронялися національними прикордонними службами. Нова ж ініціатива викликана, безумовно, хвилею мігрантів, що сколихнула Європу. Постало питання того, чи всі держави-члени здатні справитися з загрозами зовнішнім кордонів. З огляду на це, було запропоновано на базі Fronteх - Агентства Євросоюзу з безпеки зовнішніх кордонів - створити Агентство у справах прикордонної та прибережної служби з постійним штатом (як зазначається, мінімум півтори тисячі співробітників). Таке рішення є цілком логічним, адже Шенгенська зона без внутрішніх кордонів є стійкою лише за умови ефективного захисту зовнішніх кордонів.
Перший варіант проекту надававши Агентству право втручатися у міграційну політику окремих членів ЄС, якщо держава не зможе самостійно вирішити екстрені ситуації, які створюють певні загрози Шенгенській зоні. При цьому таке втручання передбачалося навіть за відсутності запиту від держави-члена на отримання допомоги, або ж навіть за умови, якщо ця держава-член вважає, що жодної необхідності в додатковому втручанні немає. Пізніше цю ідею було відхилено, адже ряд країн ЄС не підтримав її як таку, що зачіпає інтереси національного суверенітету. Хоча за словами Дімітріса Аврамопулоса, Європейського комісара з міграції та внутрішніх справ, дана ініціатива не становить загрози національному суверенітету.
"ДС" На рівні ЄС офіційно заявлялося, що Україна не ставити "міграційної небезпеки". Як розуміється європейськими союзними інститутами "міграційна небезпека"? Чи немає у вас відчуття, що існує різниця між концепцією міграційної політики в Брюсселі і країнах-членах?
Н.Б. Європейський порядок денний з питань міграції базується на чотирьох пріоритетах. У першу чергу, це зниження стимулів для нелегальної міграції. Саме вона найчастіше становить міграційну небезпеку. Основними завданнями в рамках цього пріоритетного напряму управління міграцією, особливо у світлі останніх подій, є усунення причин нерегулярного і примусового переміщення громадян у третіх країнах, усунення проблеми контрабанди, а також заохочення репатріації нелегальних мігрантів.
Іншим пріоритетом є ефективне управління кордонами і на цьому напрямку передбачена, зокрема, посилення контролю за нелегальною імміграцією шляхом кращого використання ІТ-систем, таких як "Євродак" та "Шенгенська інформаційна система".
Третє - загальна політика з надання притулку, що вимагає більш чіткого застосування існуючої Загальноєвропейської системи надання притулку та переоцінки ефективності Дублінської угоди щодо права на притулок у Європі. Цей документ передбачає, що мігранти мають просити притулку у першої країни, кордон якої вони перетнули, і в якій немає загрози для їхнього життя. Однак питання ефективності цієї угоди та її дієвості було порушено після того, як канцлер Німеччини Ангела Меркель у серпні минулого року, по суті, відкрила мігрантам двері до ЄС без їх початкової реєстрації, наприклад, в Угорщині. До речі, варто зазначити, що квоти на прийом біженців спричинили доволі серйозні непорозуміння у деяких країнах Євросоюзу. Так, наприклад, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан висловив свої міркування, що політика ЄС щодо вирішення міграційної кризи була провальною, і Угорщина не прийматиме біженців за національною квотою.
Останнім із згаданих чотирьох пріоритетів є нова політика щодо легальної міграції, зокрема сприяння інтеграції мігрантів в Європі та отримання максимальних вигод від міграції.
"ДС" Чи доречно проводити паралелі між міграційними викликами, породженими сирійською війною і російським нападом на Україну?
Н.Б. В Україні на сьогодні - величезна кількість внутрішньопереміщених осіб, їх ще називають переселенцями. Це - особини, які змушені були рятуватися втечею або покинути місце свого проживання у результаті збройного конфлікту на Донбасі, або ті, які виїхали з Криму після сфабрикованого там "референдуму" у березні 2014. Але при цьому вони не перетинають державний кордон, а залишаються на території України.
Хоча з весни 2014 року і відбувся сплеск шукачів притулку з України в ЄС (у 2013, наприклад, Україна не входила навіть у топ-30 країн походження шукачів притулку), все ж проводити паралелі з міграцією, викликаною подіями в Сирії, некоректно. У першу чергу тому, що вихідці з Донбасу здебільшого не підпадають під ті дві основні форми захисту, які можна отримати в ЄС - статус біженця та "додатковий захист", які визначені Женевською конвенцією 1951 року. Причина полягає в тому, що такі особини можуть вільно знайті прихисток у будь-якому іншому регіоні України без загрози та ризиків для своєї безпеки. Відповідно, їхні прохання на надання притулку в ЄС не мають достатніх підстав. Також існує думка, що прохачі притулку з України часто шукають таким чином альтернативний спосіб легалізації трудової міграції. Це, власне, пояснює той факт, що здебільшого заявки про надання притулку від громадян України в ЄС відхиляють (більше 70%), тоді як ймовірність надання притулку вихідцям з Сирії становить близько 90%.
До речі, найбільшу кількість заяв з проханням про надання притулку від громадян України було зроблено в Росії, а не в ЄС.
"ДС" Зміна динаміки вільного переміщення осіб - веде до змін в українській ідентичності, її залишкового виходу з "радянського минулого" і "русского міра"?
Н.Б. У свідомості українців вже відбулися позитивні зрушення. Щоправда викликані вони були, на жаль, не радісними подіями - Євромайданом, анексією Криму та подальшою війною на Донбасі. Загалом, за останні 10 років майже вдвічі зросла підтримка європейського вектору зовнішньої політики України, тоді як за пріоритетність співпраці з Росією нині висловлюються в чотири рази менше респондентів. Цікавим є регіональний розподіл: на Заході України підтримка співпраці з ЄС зросла від 70% у 2012 році до 83% у 2015, тоді як підтримка співпраці з Росією знизилася від 7% до 0,5%. Знаково, що в східних регіонах динаміка спаду підтримки кооперації з Росією також зберігається - від 60% у 2012 до 26% у 2015.