Напій на брехні й крові. Чим хочуть напоїти Крим у Кремлі
Голова робочої групи з міжнародно-правових питань при постійному представництві півострова Крим при президенті Росії" Олександр Молохов заявив про необхідність порушити міжнародний позов до України з вимогою відновити подачу води по Північно-Кримському каналу (ПКК), не уточнивши, щоправда, в яку інстанцію він має намір звернутися.
Зневоднений Крим
Подача води за СКК була припинена у квітні 2014 р. після підписання Володимиром Путіним закону про включення Криму до складу Росії. Але 85-90% прісної води Крим одержував з України, а до запуску СКК у 1963-1975 рр. у ньому проживало менше населення, без промисловості і з невеликим сільським господарством.
Втративши каналу, окупанти стали по-хижацькому спустошувати підземні джерела, що призвело до знищення природних прісноводних лінз: в вапняк, одного разу просочений розсолом, прісна вода вже не повернеться, навіть якщо водопостачання по СКК буде відновлено. Після повної втрати підземних джерел у найближчі п'ять-сім років у Криму залишиться тільки сезонна вода, що збирається з гір.
Альтернативних варіантів водопостачання Криму немає. Подача води з Кубані або будівництво опреснителей на базі АЕС виключаються по ряду технічних і геологічних причин, не кажучи про вартість і терміни такого будівництва. Без СКК Крим стане пустелею, придатною тільки для утримання там військової бази. Про сільському господарстві, курортах і промисловості можна буде забути, а більшу частину цивільного населення доведеться евакуювати.
За ціною не постоять
Ініціатором перекриття СКК став екс-віце-прем'єр АРК Андрій Сенченко, колишній на початку 2014 р. в. о. першого заступника глави Адміністрації президента України. Ідея не зустріла підтримки тодішнього прем'єра Арсенія Яценюка, так що гроші на спорудження тимчасової греблі з поліпропіленових мішків, наповнених сумішшю піску і глини, зібрали разом аграрії Херсонської області. Щоб знизити небезпеку прориву російської ДРГ та зриву будівництва був розпущений слух про те, що будується вузол обліку подачі води - з натяком, що її будуть продавати.
Припинення подачі води стало важливим кроком, що позначив позицію України і перешкодила окупантам комфортно влаштуватися в Криму. У Москві спочатку хизувалися, потім погрожували перекрити для України витоки Дніпра. У листопаді 2016-го постпред Росії намагався підняти тему "водної блокади Криму" на засіданні Радбезу ООН, але отримав клацання по носу від Володимира Єльченка. У листопаді 2017 р. Кримський рибокомбінат, інтереси якого представляв згаданий вище Молохов, став судитися з державним агентством водних ресурсів України, дійшовши до ЄСПЛ, але позов не має перспектив.
Тим часом у зв'язку з теплою зимою і малою кількістю опадів ситуація сильно погіршилася: вже зараз воду, все більш солону, подають по годинах. Окупантам не до позерства.
Звичайно, обґрунтування нового позову, затівалося Молоховым, хитко. Міжнародні прецеденти належать до природних водних ресурсів, а не штучним спорудам. Українсько-російська угода 1992 р. про спільне використання транскордонних водних об'єктів до Криму незастосовне. Але екологічна та гуманітарна катастрофа, що наступила в Криму, може стати приводом для міжнародного тиску на Україну, а Росія буде підвищувати ставки, посилюючи ситуацію і провокуючи людські жертви, в тому числі на територіях, що перебувають під українським контролем. "Кримський титан" в Армянську і "Кримсода" у Красноперекопську чудово підійдуть для таких провокацій. Ні українців, ні "трофейних" кримчан, ні росіян Путіну не шкода. Теракт, повішений на "українську ДРГ", ліквідація наслідків якої з наростаючим числом жертв зажадає подачі води в Крим, цілком імовірний. Це можливо вже найближчим часом, оскільки ситуація змушує окупантів діяти швидко.
У перспективі такий хід подій може призвести до самого бажаного для Путіна результату: рішенням міжнародного суду про розблокування СКК. Так що до активності Молохова слід поставитися серйозно.
Більше ніж вода
Але судове рішення по такій справі, в чию б користь його винесли, потрібен час, а його у Москви немає, оскільки ситуація в Криму вже сьогодні склалася критична. До того ж досудове відновлення роботи СКК, під яким завгодно приводом, вигідно Кремлю ще й тому, що воно не тільки закриє питання про невизнання анексії півострова, але і стане кроком до ліквідації українського суверенітету, чого зрештою і добивається Москва, в той час як водопостачання Криму для неї лише проміжна, хоч і важлива задача. Позасудове відкриття СКК можна надалі закріпити ще й судовим рішенням, яке в цьому випадку майже напевно буде винесено на користь Росії і, можливо, буде включати в себе відшкодування Україною збитків, понесених Кримом через бездіяльність каналу. Як наслідок, Кремль буде тиснути на українську владу і в першу чергу особисто на президента Зеленського.
Між тим у відсутність стратегічного бачення ситуації дії Зеленського диктують його страхи: зради в близькому оточенні, незручних запитань, відповідальності, Порошенко, Путіна, взагалі будь-яких конфліктів. Дії президента хаотичні, вони спрямовані на конкретне утримання популярності і відхід від відповідальних рішень. Як наслідок, Зеленський бачить небезпеку для себе і цивільних активістів, які вимагають від нього рішучих дій інший раз і в украй гострих формах. А ніякого громадянського суспільства, крім патріотичного, в Україні сьогодні немає.
І Кремль, граючи на страхах Зеленського, спонукає його до кроків, здатним викликати ще більше обурення патріотів і штовхнути президента на наростаючі відповідні репресії, чреваті ескалацією протистояння і розгромом патріотичних організацій. Разом з цим Москва приготувала і ряд проблем для України, щоб обміняти їх рішення на запуск СКК.
Одночасно російський агітпроп люто критикує Зеленського, підриваючи його рейтинг вже з проросійських позицій. Все це разом узяте, за задумом Кремля, має руками України вивести Росію з-під міжнародних санкцій і привести до влади в ній проросійські партії, які і сьогодні вже досить популярні.
При цьому в команді Зеленського є чимало прихильників поступок Росії, в тому числі і в питанні СКК, в обмін на короткострокові тактичні виграші всередині України. Це загрожує конфліктом з патріотами, який "слуги народу" намагаються мінімізувати, зондуючи ситуацію скандальними заявами. У ролі одного з головних зондировщиков виступає Давид Арахамія, притому не тільки у Криму. Зробивши чергову скандальну заяву, голова фракції СН в Раді всякий раз здає назад, відмовляючись від своїх слів і даючи можливість команді президента вивчити їх негативний ехо, виробивши механізми розмивання і переформатування незручного їм громадської думки.
Коли такі механізми будуть вироблені і ситуація дозріє для запуску СКК, слідом за ним можна буде злити на користь Росії та судову справу, обговоривши політичну ціну питання в ході приватного візиту поза протоколу. Схоже на те, що за такою ж схемою зараз зливають і справа МН17, раптово усунувши від нього всіх українських учасників слідчої групи.
Втім, якщо такий сценарій не вдасться реалізувати, "суд за воду" Москва зможе використовувати інакше. Особисто Володимир Путін і ряд ключових фігур його режиму є по суті своїй легістами: на будь-яке беззаконня потрібен закон, його виправдовує. Невдача з позовом може бути використана як виправдання подальшої агресії: мовляв, Росія спробувала захистити свої інтереси цивілізованим шляхом в міжнародних судах, але оскільки це не вдається (через упередженість, русофобії, лобіювання інтересів України, потрібне підкреслити), то залишається лише приймати крайні заходи: ми, мовляв, мирні люди і цього не хотіли, але нам не залишили вибору. Раз юристи мовчать, доведеться говорити гарматам.
