На голодному пайку. Чому замість Бундесверу Берлін годує Росію
Те, як Німеччина вчепилася в проект "Північний потік-2", може бути підсвідомо пов'язано з тією безоднею, в яку провалилась оборонна політика країни і про яку в кулуарах нинішньої Мюнхенській конференції з безпеки виразно спілкуються американські військові фахівці з німецькими колегами. І справді - Берліну можна наймати бригади кухаря Пригожина, курдські загони або відроджувати сомалійських піратів, оскільки справи в збройних силах Німеччини йдуть ще гірше, ніж здається. Під час недавньої поїздки в Литву, де вони відвідали розташування німецьких солдатів, спрямованих в цю балтійську країну в рамках місії НАТО щодо стримування Росії, американські військові чиновники були шоковані: німці користувалися звичайними телефонами, так як сучасні пристрої захищеного зв'язку у них просто-напросто відсутні. І це тільки верхівка айсберга.
Навіщо годувати армію
Бюджетні витрати на оборону в Німеччині скорочувалися чверть століття поспіль, і останні 15 років відповідний блок федерального уряду очолювали християнські демократи. Схоже, в якості більш правих - за аналогією з американськими республіканцями - колеги по коаліції вважали саме консерваторів здатними утримувати в руках меч Тангейзера. Але щось пішло не так. Мабуть, закінчення холодної війни і возз'єднання країни за помахом руки добряка Михайла Горбачова, до того часу готового на все заради справних поставок продовольства, гуманітарної допомоги і вільно конвертованої валюти, - запаморочило голову цілого покоління німців. Єдиною перешкодою до миролюбного співіснування залишалася імперіалістична Америка, надзиравшая над Німеччиною з авіабази Раммштайн, мріючи завалити її радіоактивними відходами. Ну а якщо серйозно, то саме так і був збудований німецький політичний дискурс в 2000-і роки.
Навіть сьогодні в німецькій еліті і суспільстві існує помітна угруповання, яка вважає Росію перспективною територією (нехай і в статусі сировинної колонії), від якої менше загроз, ніж від Америки, і бачить у Володимирі Путіні великого державного діяча. Тому з ідеологічної точки зору нещастя, що сталося з німецькою армією, цілком зрозуміло. І хоча перші тривожні дзвінки пролунали ще в 2014 р., коли Барак Обама почав якось зміцнювати НАТО зважаючи на ситуацію, необхідно віддати належне президенту Трампу, який змусив німців як мінімум усвідомити проблему.
В кінці січня соціал-демократ Ханс-Петер Бартельс, в чиї функції входить нагляд за Бундесвером з боку парламенту, представив доповідь, що викликав ефект вибуху бомби. Ключовий висновок доповіді такий: "Наші війська далекі від стану готовності". Це м'яко сказано. З 68 вертольотів "Тигр" літає менше 20%, а з 136 винищувачів "Єврофайтер" - менше третини літаків - причому пілотам це настільки набридло, що вони звільняються. У німецькому Генштабі з тугою кажуть - "з якого боку не подивися, в наявності явна дисфункція". Дисфункція - це вже ближче. Якщо в 2014 р. зверталося увагу на те, що працівників громадських служб (зразок психологів) на флоті чи не більше, ніж матросів, то сьогодні німецькі збройні сили дражнять "добровольчої пожежною командою". Нещодавно солдатів посилали зчищати сніг з дахів у Баварії (який-ніякий, а внесок у проведення Мюнхенської конференції з безпеки). Іншими словами, Бундесвер скочується до практики деяких пострадянських держав, що призвели свої армії в настільки непридатний стан, що можуть легко бути захоплені самим примітивним противником.
Між іншим, історія з навалою мігрантів, під хламидами яких нерідко ховалися оперативники ИГИЛ і російських спецслужб, і скандали в німецькому розвідувальному співтоваристві (хоча воно начебто почало оживати) показали, що і в частині внутрішньої безпеки справи в головній країні ЄС йдуть добре. Але в цьому - армійському - у разі розруха вразила якісь глибинні, символічні речі.
Приміром, барк "Горх Фок II", репліка "парти" імперського флоту (стала після реквізиції "партою" флоту радянського і змінила ім'я на "Товариш"), побудований у 1958 р. як символ повоєнного відродження Німеччини, за висновками січневого візиту міністра Урсули фон дер Ляйнен, знаходиться в жахливому стані, а ціна його реконструкції злетіла з 10 до 135 млн євро. Що ж це за "інфляція" така? Міністр, нещодавно произнесшая сміливу - як для нинішньої Німеччини - мова про російську загрозу, про усвідомлення такою Європою і відмову від обіймів з Путіним, схоже, чесно намагається у всьому розібратися. Зокрема, з'ясувалося, що її міністерство заплатило сотні (!) мільйонів консультантів з McKinsey і Accenture, щоб ті знайшли вихід з положення, але віз і нині там. Історія, знайома багатьом країнам. Правда, в основному країн, що розвиваються.
Більше того, існує парламентська пропозицію розслідувати багаторічну корупцію у військовому відомстві. Взагалі-то ван дер Ляйнен очолює міністерство з 2013 р., і в партії вільних демократів, приміром, вважають, що якщо їй не вдасться найближчим часом розгребти завали, то варто поставити питання про політичну відповідальність. Адже, скажімо, афера з тим же барком триває вже четвертий рік і пояснення влади громадськість не переконують.
Немилий захисник
У загальному і цілому німців мало цікавлять військові проблеми власної держави. Або ж - так було досі. Адже за них підписалися американські імперіалісти, які були зобов'язані терпіти весь антиамериканізм різномастих лівих і обов'язково прилетіти на допомогу в разі нападу. Завдяки системі американських баз на території Німеччини, власне, і летіти рятівникам далеко не треба. Однак після того як президент Трамп почав лоскотати цю дитячу впевненість мешканців соціального раю (один з ключових ідеологів неоконсерватизму Роберт Кейган зображував США в ролі херувима з вогненним мечем, що стоїть на сторожі європейського парадізу) своїми інвективами, громадська думка стала вважати Росію і США рівноцінними погрозами Німеччини.
Більш того, більшість німців вважає, що найбільш зручним партнером для їх країни взагалі може бути Китай. Але при цьому німецькі зовнішньополітичні коментатори змагаються в залякуванні один одного перспективою виходу США з НАТО. Що, зрозуміло, виглядає небезпечним зрушенням: такі міркування є добривами для потворних квітів колабораціонізму з Москвою. На розгін подібних настроїв якраз і працює пропагандистська машина Кремля - є така стійка історіософська теорія про те, що Німеччині і Росії не варто було раніше воювати, що ці країни з-за лаштунків стравливали англосакси, а треба разом протистояти як раз державам цих самих англосаксів. Як би сумнівно це не звучало, слід брати до уваги повзучу деградацію гуманітарної освіти у всіх промислових країнах в силу проникнення демократії в шкільні та університетські аудиторії. Тому, так само як і до конспірології, до подібних тенденцій необхідно ставитися серйозно.
Втім, незважаючи на те, що 80% сучасних німців вважають німецько-американські відносини поганими або дуже поганими, сама Німеччина прикрита американською ядерною парасолькою, а на її території розміщені 33 тис. американських військових і відповідна інфраструктура величезних масштабів. Почасти такий стан вітчизняного думки викликано банальним невіданням більшості жителів Німеччини про те, наскільки вони залежать від США в оборонному аспекті. Але щось, мабуть, незабаром почне змінюватися у цьому відношенні, оскільки незабаром на металобрухт вирушать навіть старі літаки "Торнадо", здатні нести ядерні заряди - а це одне із зобов'язань Німеччини в рамках півстолітніх домовленостей з Америкою (причому поза НАТО).
Нинішня Німеччина шокована розривом американо-російських домовленостей про ракети середньої і меншої дальності, і це може стати певною точкою відліку для пожвавлення німецької військово-політичної думки. Усвідомлення справжньої ситуації - абсолютної беззахисності країни поза союзу з Америкою і всередині НАТО перед обличчям стародавнього противника, успішно склоняющего німців до економічного колабораціонізму, - буде важким. Приблизно таким, ймовірно, як і у британців з приводу справжніх наслідків Брекзита.
Примітно, що соціал-демократичної партії сьогодні сперечаються про актуальність ядерних зобов'язань перед Америкою, в той час як християнські демократи вважають, що ця тематика назавжди винесена за рамки дискусій, оскільки ядерний альянс є основою безпеки країни. СДПН, зі свого боку, просто перебирає політичні теми, які дозволили б партії як-то відв'язатися від свого коаліційного партнера, і питання модернізації армії може в певний момент виявитися виграшними.
Історія країни у ХХ ст. продовжує впливати на ставлення німців до війни - причому до такої міри, що участь німецьких військових у миротворчих місіях за кордоном практично не висвітлюється в національних ЗМІ. У тому ж Потсдамі політики сперечалися, чи можна розміщувати рекламу збройних сил на трамваях, а проблеми армії в цілому зустрічають в деякому сенсі міщанську реакцію. Втім, і сама канцлер Меркель з 2016 р. не зустрічалася зі службовцями Бундесверу. Мало що там можна побачити - це ж не табору біженців, де все досить передбачувано. Звідси, до речі, випливає, що тиражуються по вірусної схемою історії (часто фальшивки) про екстремізм в середовищі німецьких військових теж виникають неспроста. І як мінімум одна партія - "Альтернатива для Німеччини" - не забуде скористатися подібними настроями в середовищі військових, навіть якщо вони носять латентний і епізодичний характер.
Правда, самої Меркель вся ця проблематика може вже представлятися досить далекої, оскільки, як і проект "європейської армії", куди начебто зобов'язана увійти армія німецька, дістанеться її політичним спадкоємцям. Цікаво, до речі, зможе чого-небудь в цьому відношенні навчити німців Брекзит і його вже навіть нинішні наслідки: швидкий ріст націоналістичних настроїв в Ірландії та Англії, сьогодні переходить вже до точкових акцій за взаємною бойкоту товарів? Адже світ явно не змінився в бік більшої безпеки, і Німеччини незабаром доведеться вибирати між найтіснішим і беззаперечним союзом, Сполученими Штатами або зростання власних військових витрат, при цьому перше не скасовує другого.
