Мюнхен, 16 років після путінської промови. Як Шольц із Макроном через Росію посварились

Для нас цей захід важливий як в ідеологічній площині, оскільки саме там у 2007 р. Володимир Путін виголосив свою знакову промову, з якої розпочалася чергове протистояння Москви із "колективним Заходом"; так і в практичній, адже це головний безпековий майданчик Північноатлантичної спільноти, якщо не світу.

Тим більше, що організатором цього заходу виступає Німеччина, тож він є маркером подальшої політики Берліну щодо України та Росії. В цьому контексті дуже показово те, що новим головою Конференції замість доволі стриманого (щоб не сказати — лояльного) щодо Росії Вольфганга Ішингера став Крістоф Гойсген. Це відомий дипломат і колишній радник Ангели Меркель. Проте остання посада його не характеризує, бо Гойсген є прихильником надання Києву зброї, зокрема, бойових літаків, а також доволі жорстко відмовився запрошувати на Конференцію представників режиму Путіна, зокрема колись постійного учасника – голову МЗС РФ Сергія Лаврова, щоб не надавати трибуну його пропаганді.

Аналогічної тональності дотримувався несподівано і канцлер Олаф Шольц. Він нівелював одразу кілька наративів як російського походження, так і з боку союзників, які критикували Берлін за повільність в ухваленні конкретних рішень щодо військової допомоги.

А це, якщо коротко: постачання зброї Києву не подовжує війну (згадаймо заяви з Берліну щодо ескалації через артилерію чи танки), а навпаки має забезпечити поразку Росії і розуміння Кремлем простої істини: Путін "не досягне своєї імперіалістичної мети".

Себто Шольц відкрито підтримав курс на перемогу і тривалу підтримку України, вже без жодних "але". Хоча це, звісно, не виключає певних обмовок чи зволікань. Тим більше, що наразі буксує питання з авіацією.

Певною мірою висловлювання дещо контрастували із заявою президента Франції Еммануеля Макрона. Проте не в частині, що стосувалася надання Києву допомоги "стільки, скільки буде потрібно".

І насправді це була одна з головних родзинок заходу. Не така символічна, як те, що конференцію вперше в її історії відкрив український президент, який декларував безальтернативність спільного європейського майбутнього і закликав надати більше зброї. І не така сенсаційна, як підтримка британським прем'єром Ріші Сунаком ініціативи Київського безпекового договору (Kyiv Security Compact). Британія є вже традиційним "провокатором" нових рішень на користь України), і це може означати, що амбітна ідея побудови ефективних безпекових гарантій для України набуває конкретних форм. Нагадаємо, Компакт спрямований на реалізацію максимально ефективної оборони України. Він має включати низку угод, що передбачають військово-технічну допомогу без зволікань і обмежень номенклатури, сприяння модернізації української оборонної промисловості, а також санкційний трек, який передбачає, що держави-гаранти зобов'язуються впроваджувати проти агресора як превентивні, так і каральні санкції. Фактично елементи цієї системи вже відпрацьовуються на практиці: її прообразом слугують формат Рамштайну та спільна пакетна санкційна політика ЄС, G7 та окремих урядів. Водночас Компакт не позиціонується як заміна членству України в НАТО і має являти собою тимчасовий захід, поки не завершиться процес нашого приєднання до Альянсу.

Примітно, що Німеччина та Франція беруть активну участь у цих безпеково-санкційних зусиллях. При тому в Мюнхені і Шольц, і Макрон наполягали на посиленні підтримки України; на тому, щоб ця допомога надавалася швидше задля поразки Росії.

Проте Макрон, звісно, не міг не використати трек війни для педалювання дещо позабутої, але все ще актуальної теми створення єдиної європейської системи безпеки і оборони (армія, військова техніка) і анонсував проведення у Парижі конференції з протиповітряної оборони за участю Німеччини, Італії та Великої Британії.

І так, знов-таки, як і Шольц Макрон зазначив, що треба вже бути готовими до тривалого конфлікту, а діалог з Росією на поточний момент неможливий. Він може відновитися, коли РФ програє.

Тож підстав поринати у безодню тотальної зради немає. Але одне але все ж є. Це та сама родзинка — несподівано рішучий та войовничий Шольц умовно проти спорадичного шукача діалогу з Москвою – Макрона. Проти, тому що, оглядачі помітили: Макрон не був присутній у залі під час виступу німецького канцлера, а останній її полишив перед виступом лідера П’ятої Республіки.

Можливо і не дарма, можливо у лідерів є розбіжності у поглядах на вибудовування відносин із Росією.

Макрон, наприклад, вчора може прямо і не говорив про те, що Росія – частина Європи, але зазначив, що після перемовин, прийнятних для Києва, Європа и Росія мають сісти за стіл і створити нову архітектуру безпеки.

З іншого боку президент Франції також визнав, що Росія порушила міжнародне право, гарантом якого є ООН, тому Радбез ООН має бути реформований. Це схоже на натяк на готовність розглядати виключення РФ із цього органу. А те, що він назвав нову архітектуру безпеки "недосконалим балансом", теж може свідчити про другі ролі Росії в цій новій системі безпеки на континенті.

Наче і непогано все звучить, проте сформульовано таким чином, що Париж лишає Москві шпаринку до Європи, до участі у глобальних політичних процесах. Після всіх злочинів Росії і після того, як вона відкрито продемонструвала свою нездатність, та й повну відсутність бажання, притримуватися зобов’язань і партнерських відносин, діалог з Росією, навіть в якості "молодшого партнера", неможливий.

Оптимальний варіант – це Європа каже, Росія (її нові очільники) слухають у надії, що після років демократизації і демонстрації доброї волі, до Москви повернеться статус впливової держави. Одразу після перемовин із Києвом, як зазначає Макрон, цивілізаційний розлом у відносинах із Росією не може бути знищено якимось чарівним способом. Віллі Брандт, нагадаємо, на коліна у Варшаві став лише через 30 років після капітуляції Німеччини. 30 років пішло на те, щоб німці остаточно зрозуміли і прийняли, що підтримуваний ними режим, та й вони самі, коїли жахливі злочини проти людства.

Тому, напевно і розійшлися Шольц із Макроном у Мюнхені: це не лише суперництво за лідерство в ЄС, але й відмінність у баченні перспектив. Якщо Шольц та уряд ФРН зараз зосередилися на тому, щоб максимально переконливо зупинити Кремль, то Макрон, а через нього французька еліта, яка традиційно має сантименти до російського, прагне не тільки закінчення війни, але й залишити на майбутнє інструменти для якомога швидшої реінтеграції Росії через Францію до європейського простору після її поразки у війні. Тобто Париж досі сподівається на те, що бізнес as usual з певними правками на вітер буде можливий – із Росією, най, без Путіна (хоча Макрон прямо сказав: не вірить, що зміна режиму сприятиме змінам у РФ) на чолі, знов-таки можливо, з кимось з представників російської опозиції. Не просто ж так цьогоріч серед запрошених були Гаррі Каспаров та Михаїл Ходорковський.

Проте французькій еліті, майже за рік жахливих, кривавих злочинів "європейської Росії", все ж варто переглянути свої історично-політичні погляди: Росії потрібна не зміна уряду, а дерашизація.