Музиканти-іхтамнєти. Чи видасть Лукашенко вагнерівців Україні
Передбачити напевне, як будуть розвиватися події, навряд чи можливо. В інтересах Києва скористатися можливістю для зближення з Мінськом, підтримки нинішньої гри Лукашенка проти Росії і сприяння, як мінімум, збереженню відносин Білорусі із Заходом на нинішньому рівні
Проти затриманих вчора в Білорусі громадян РФ і України, яких Мінськ називає бойовиками ПВК Вагнера, порушено кримінальну справу за підозрою в підготовці терактів. Про це заявив сьогодні держсекретар Ради безпеки Білорусі Андрій Равков після екстреного засідання Центральної виборчої комісії, на яке були запрошені зареєстровані кандидати у президенти (9 серпня в РБ президентські вибори).
Терористи Вагнера
За словами Равкова, крім 33 заарештованих на території республіки залишається до 200 бойовиків, а під Псковом і Невелем готуються до відправки нові групи.
Ситуація складається двоїста. З одного боку, в Москві справді вкрай незадоволені Олександром Лукашенком, і протягом останніх трьох років російсько-білоруські відносини являли собою низку політико-економічних конфліктів, що перемежовувалися періодами оперативного затишшя, але ніяк не нормалізації.
Коротко фабулу цього протистояння можна описати формулою "економіка Білорусі в обмін на суверенітет", і жодна із сторін не готова до скільки-небудь серйозних поступок з цілком очевидних причин. Кремль, вочевидь, зацікавлений у виході з цього клінчу і, безумовно, опрацьовує всі сценарії аж до фінансування опозиційних кандидатів, маніпуляцій громадською думкою і примусової зміни влади – будь то імітація кольорової революції, "змова" силовиків або чергова серія "російської весни". Тим більше, що "акторів" вистачає, а із "натурою" спостерігаються дедалі більші проблеми – так чи інакше, утилізувати їх бажано поза межами Російської Федерації.
Лукашенко, природно, це прекрасно розуміє. І теж не втрачає часу, перекриваючи кисень опозиції й періодично чистячи тих, чия лояльність викликає сумніви. Ось, приміром, 27 липня в рамках "справи Белтелекома" Верховний суд республіки дав 12 років колонії суворого режиму екс-заступнику держсекретаря Ради безпеки РБ, звільненому рік тому Андрію Втюрину за звинуваченням у хабарництві. Іронія тут полягає в тому, що Втюрін був керівником групи "Альфа", яка два дні потому в'язала вагнеровців.
Але – і це інша сторона – Батька стратегічно помилився, не зібравшись провести дострокові вибори рік тому, і тепер йому доводиться в умовах цейтноту зачищати конкурентів. А це загрожує новою хвилею санкцій з боку ЄС і США за черговий наступ на демократію. Причому у вкрай незручний час – враховуючи нинішній рівень відносин Мінська з Москвою. Але враховуючи нинішній рівень відносин Москви із Заходом, доказові звинувачення Кремля у втручанні у внутрішні справи Білорусі цілком можуть стати йому індульгенцією. Тим більше, що і відносно свіжий прецедент є: епічний провал інспірованої ГРУ спроби державного перевороту в Чорногорії в 2016 році.
І ось білоруські силовики в'яжуть "вахтовиків", що збиралися летіти на роботу чи до Судану (судячи з виявлених у когось із них банкнот і телефонної карти), чи до Лівії – на охорону нафтоналивного порту Зувара (судячи з версії, розтиражованої російськими телеграм-каналами). Благо, з Мінська, "в якому коронавірусу немає", на відміну від Москви, "в якій коронавірус є", потрапити в Африку транзитом через Туреччину можна, і вагнерівці використовували цей маршрут для ротацій. Що навряд чи було можливо без схвалення або, як мінімум, знання білоруської сторони. Яка раніше охоче підставляла плече, коли росіянам потрібно було перекинути який-небудь стріляючий антикваріат в країни третього світу в обхід міжнародних ембарго.
Тобто, це може бути і спектакль, в якому роль ворогів білоруського режиму відвели вагнерівцям (та/чи найманцям менш розкрученого, але також засвіченого у Криму, на Донбасі та Сирії бренду "Мар" – за деякими свідченнями, серед пов'язаних був і засновник цієї ПВК Олексій Марущенко), які не становили для нього загрози. Тут, щоправда, залишається відкритим питання, хто в цьому сценарії виявляється замовником – безпосередньо керівництво РФ, певні представники російських еліт або ж якісь конкуренти Лукашенка всередині Білорусі. Загалом, це цілком може бути драматургія в стилі Ніколаса Мадуро.
Втім, по здоровому міркуванню, ці версії можуть не тільки суперечити, але й доповнювати одна іншу. Оскільки російські ПВК є нічим іншим як вільними від нормативних обмежень філіями російських спецслужб, під сурдинку транзитної домовленості Москва цілком могла готувати Мінську "пропозицію, від якої не можна відмовитися", але той її випередив.
Загалом, Кремль, як завжди, все заперечує. У відповідь на пряме питання путінський прес-секретар Дмитро Пєсков заявив, що "не чув" про існування ПВК Вагнера – мовляв, де-юре в Росії такого поняття, як ПВК, немає. Є, мовляв, тільки приватні охоронні підприємства. І взагалі, мовляв, найманство у Росії поза законом. Загалом, Пєсков, по суті, повторив те, що говорив його патрон рік тому про вагнерівців у Сирії: "вони не представляють інтересів російської держави". Це може свідчити як про злив "музикантів", так і про спробу перейти до кулуарних торгів. В яких у Лукашенка – принаймні, на даний момент – очевидно більш виграшна позиція. Яку, крім усього іншого, посилює і фактор України.
Серед заарештованих є учасники захоплення Криму, а також війни на Донбасі на стороні Л/ДНР. Тобто, згідно з нашим законодавством, їм можна інкримінувати участь у незаконних збройних формуваннях, найманство та, знову-таки, тероризм. І, що називається, примарилось — можна припустити, що білоруси пред'явили їм звинувачення, виходячи якраз з біографій, бази "Миротворця" і українських ордерів.
З екстрадицією або без
Так чи інакше, тут виникає питання про екстрадицію осіб, підозрюваних у злочинах на українській території. Першим цю думку висловив учора екс-міністр закордонних справ України Павло Клімкін: "По-перше, їм потрібно організувати тут показовий судовий процес, а по-друге, буде кого обмінювати на наших політичних в'язнів і заручників". Потім пішли аналогічні заяви від офіційних осіб – заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос говорив про це в коментарі "5 каналу", а прес-служби СБУ та МЗС – у відповідних релізах. Причому спікер останнього, Катерина Зеленко, наголосила, що затримані могли "бути використані для дестабілізації ситуації в Білорусі напередодні президентських виборів", тим самим підтримавши позицію офіційного Мінська. Проте Офіс генпрокурора, до чиєї компетенції відноситься це питання, поки мовчить.
Варто зазначити, що Україна і Білорусь підписали Договір про екстрадицію ще 1 березня 2006 року, і теоретично це грає нам у плюс. На практиці ж усе буде визначатися політичною волею Мінська. У разі успішного проходження кризового виборчого циклу Лукашенку все одно доведеться вирішувати питання відносин з РФ, і передачу вагнерівців Україні у Москві будуть трактувати як обставину, що "поглиблює провину", а те, що вона зараз від них відхрещується, природно, не матиме значення.
Особливо якщо передача буде повною. Мінськ може спробувати пропетляти, видавши не всіх, а лише уродженців України, але в цьому разі Кремлю доведеться проковтнути закиди ура-патріотів у тому, що донбаських власників російських паспортів (які формально втратили українське громадянство) він вважає громадянами нижчого сорту. А в умовах нинішньої внутрішньополітичної турбулентності це може виявитися небажаним.
Ще один можливий варіант – Мінськ таки доведе до кінця справу про тероризм самостійно. Тим більше, що стосовно осіб, обвинувачених у вчиненні політичного або пов'язаного з політичним злочину, екстрадиція не діє. Втім, через певний час – коли все уляжеться – засуджених можуть відправити у РФ "досиджувати". А хтось може навіть отримати державний захист в обмін на свідчення – в якості страховки для Мінська.
Загалом, можливі варіанти. Зараз ми опинилися в точці біфуркації, і передбачити напевне, як будуть розвиватися події, навряд чи можливо. Однак в інтересах Києва скористатися можливістю для зближення з Мінськом, підтримки нинішньої гри Лукашенка проти Росії і сприяння, як мінімум, збереженню відносин Білорусі із Заходом на нинішньому рівні. Як би цинічно це не звучало, на офіційному рівні від підтримки – в будь-якому вигляді – курсу на демократизацію Білорусі в найближчому майбутньому нам варто утриматися. Втім, усе це справедливо на той найімовірніший (як виглядає зараз) випадок, якщо Лукашенко зуміє втриматися при владі. І, природно, потрібно мати план Б. В тому числі – з урахуванням того, що Росія може побажати позбавити Мінський формат Мінська.
