Мун Чже Ін в Пхеньяні. Чи стане цей візит прологом до возз'єднання Кореї

"О спорт - ти мир". Цілком ймовірно, що цей вислів приходить в голову багатьом, хто спостерігає за процесами на Корейському півострові. Адже саме участь спільної збірної двох Корей на XXIII зимових Олімпійських іграх в південнокорейському Пхенчхані для широкої публіки стало найбільш яскравим свідченням початку в цьому неспокійному регіоні процесу розрядки, який, виправдовуючи ці очікування, повільно, з зупинками, супроводжуються різними звинуваченнями учасниками процесу один одного, наприклад, в "гангстерських" методи ведення переговорів), але, здається, впевнено просувається. І цей настрій широких мас був врахований лідерами Південної та Північної Корей на їх вересневої (вже третьої за рік зустрічі): як вже писала "ДС", вони домовилися подати заявку на проведення Літніх Олімпійських Ігор - 2032 (а на наступні Ігри-2020 в Токіо відправити спільну команду).

Але не тільки на "спортивному об'єднанні" будують свої оптимістичні прогнози ті, хто говорить про можливість примирення двох Корей (тим більше, що існування в 50-60-х роках минулого століття об'єднаної олімпійської збірної ФРН і НДР до відновлення єдності Німеччини так і не привело. Ще в перший день розпочався 18 вересня саміту почала надходити інформація, що сторони уклали низку угод, здатних (у разі їх виконання, звичайно) серйозно просунути процес примирення Північної Кореї не тільки з південною сусідкою, але і з її впливовими союзниками, насамперед - США. Однак скептики закликали не особливо звертати уваги на тріумфуючі натовпи північних корейців, які вітають прапорцями кортеж лідерів двох країн, або прозвучали в ЗМІ обнадійливі слова цих самих лідерів. Адже необхідно було пам'ятати, що мова все-таки йде не про примирення, наприклад, двох Суданов, де угоди про розширення буферних та створення безпілотних зон, подібні до того, яке підписали міністр оборони Південної Кореї Сон Ен Му і міністр народних збройних сил КНДР Але Гван Чхоль, було б більш-менш достатньо для першого етапу.

На відміну від африканкою ситуації, де місцеві збройні формування, витративши вогнепальний боєзапас, почали застосовувати один проти одного луки і стріли, в корейському випадку мова йде про можливості застосування ракетно-ядерної зброї, здатного, за словами Пхеньяну, досягти американських територій. Тому саме за готовність КНДР піти на прозору денуклеаризацію під контролем МАГАТЕ песимісти закликали судити і про успішність саміту, який оптимісти вже в перший день назвали "історичним".

Другий день саміту і особливо підсумкова декларація президента Південної Кореї Мун Чже Іна і лідера КНДР Кім Чен Ин дали аргументи для констатування своєї правоти і першими і другими. Як вже писала "ДС", Мун Чже Ін заявив, що обидві країни вперше в історії погодили "конкретні кроки" щодо денуклеаризації, завдяки чому "без'ядерна Корея" значно наблизилася. Тим більше, що, за його словами, РК і КНДР домовилися усунути з півострова всі конфліктогенні чинники. Вторив йому і товариш Кім, заявляючи про наближення "епохи миру і процвітання" завдяки тому, що він з колегою погодилися звільнити регіон від ядерного зброї.

Цей "елів" супроводжувався наданням ЗМІ деяких деталей підписаних угод, які повинні були б серйозно посилити оптимістичні настрої. Одним з найбільш важливих з них прийнято вважати згоду КНДР на повне закриття експериментального реактора в Йонбені, що, слідом за ліквідацією в травні цього року полігону в Пхунгери (на думку багатьох експертів, вже непридатного для випробувань), повинно було б означати відмову Пхеньяну від подальшого виробництва ядерних боєзапасів. Але з'явилися і деякі "але". По-перше, умовою для виконання цього пункту Північна Корея назвала "відповідні заходи" з боку США. Чи це має бути послаблення торгових ембарго або повне зняття санкцій, на що США найближчим часом точно не підуть, не уточнюється. По-друге, нічого не відомо про згоду КНДР на надання повної інформації про вже вироблених нею запаси ядерної (а також, можливо, хімічного і біологічного) зброї та місцях його зберігання, не кажучи вже про допуск на ці об'єкти міжнародних інспекцій, які могли б підтвердити щирість заяв Пхеньяну про безповоротність становлення на шлях ядерного роззброєння.

Не менш песимістично багато поставилися і до іншого "сенсаційної" новини про закриття полігону для випробування ракет Тончангри. Він Північної Кореї зараз потрібен не набагато більше, ніж ліквідований "на телекамери" Пхунгери, адже вона, на думку багатьох ЗМІ, вже не потребує випробуваннях рідкопаливних ракет, на які і був "заточений" цей полігон. А ось про ліквідацію полігону Магунпо, призначеного для більш надійних і далі летять твердопаливних ракет, нічого сказано не було.
Але оптимісти стверджують, що "шлях у тисячу лі (китайська міра довжини, що становить близько 500 метрів) починається з першого кроку", і вітають вже досягнуті міжкорейські угоди з денуклеаризації як "безпрецедентні" (укупі з менш гучними, такими як, наприклад про об'єднання залізниць або першому в історії візит північнокорейського лідера в Сеул). Найбільш цинічні з них ще й стверджують, що ймовірність ядерного роззброєння КНДР посилюється завдяки збігу обставин, досить сприятливому для выторговывания Північною Кореєю найбільш м'яких умов. Перш за все завдяки одному, але дуже важливій обставині - нинішнього американського президента. І тут мова йде не стільки про бажання Дональда Трампа отримати Нобелівську премію миру за врегулювання ситуації на Корейському півострові (про неї, до речі, як перестали згадувати після того, як в Пхеньяні назвали візит Держсекретаря США Майка Помпеї "гангстерським нальотом" і перестали кликати американців в гості). А більше про всім відомому нехтуванні нинішнього господаря Білого дому до питань захисту прав людини (якщо ця людина - не американець, принаймні).

При будь-якій іншій адміністрації уникнути незручних запитань на цю тему Пхеньяну не вдалося б, а тут він сподівається "пропетляти", і сутність свою тоталітарну зберігши, і від санкцій в обмін на роззброєння позбувшись (а то ще й серйозну економічну допомогу укупі з американськими гарантіями одержавши).

Підтвердженням наявності у Кім Чен Ина подібних думок є не тільки звучали під час саміту постійні вихваляння ласого на лестощі Трампа та його ролі в межкорейском врегулювання. Але і недавня заява про намір позбутися ядерної зброї в акурат до закінчення першого терміну перебування колишнього (хоча кажуть, що колишніх не буває) шоумена в президентському кабінеті Білого дому. Неважко здогадатися, що за цим криється елемент торгу: трамповская команда попросить прискоритися, а північнокорейська в обмін на її цікавлять умови погодиться, щоб явити світу і американському виборцеві "небувалий прогрес" якраз у розпал виборчої кампанії 2020 року.

При такому "розкладі" і у нинішньої американської адміністрації з'являться стимули не відкладати таку бажану Кімом зустріч з Трампом.

Адже американські ЗМІ, хоча і критикують свого лідера за надмірну симпатію до диктаторів, але північнокорейський лідер зараз згадується ними у цьому контексті рідше, ніж російський, який посягнув на найсвятіше - виборчу систему США. І зовнішні гравці навряд чи зможуть перешкодити укладення домовленостей Дональда і Кіма. Тим більше, що Китаю, і так не бажає загострювати торгові суперечності з США, угода Вашингтона з Пхеньяном, при якій північнокорейський режим збережеться (а значить американські або союзні їм південнокорейські солдати не з'являться на китайсько-корейської кордоні) дуже вигідна: в КНР були сильно роздратовані тим, що ядерні амбіції КНДР були використані США для посилення військової присутності в Південній Кореї і розміщення там системи ПРО.

Ну, а раніше описані "ДС" заклинання Володимира Путіна на адресу Кім Чен Ина на предмет недостатності тільки американських гарантій безпеки і необхідності домагатися "міжнародних" (ага знаємо, скаже Кім, Будапештський меморандум читали) є не чим іншим, як лише фантомним болем Кремля за кріслом на найбільш важливих геополітичних переговорах, яке вона остаточно втратила в 2014 році, напавши на Україну. Якщо ж РФ наміриться чимось більш істотним, ніж слова, заважати "корейському" процесу, то їй згадають і недавні звинувачення в обході накладених на КНДР санкцій, і підозри в тому, що Північна Корея якось дуже швидко пройшла шлях зі створення балістичних ракет великої дальності саме в той період, коли Кремлю, по-перше, потрібно було відвернути увагу світової спільноти від своїх безчинств в Україні та Сирії, а по-друге, дуже хотілося знову відчути себе рівним Білому дому геополітичним гравцем (адже всім відомо, що Москву зараз кличуть, і той неохоче, тільки на переговори щодо вирішення тих проблем, які вона сама і створила).

Так що наступна зустріч американського лідера з північнокорейським може бути, хоча б на рівні декларацій, більш плідною, ніж сінгапурська.