Хата скраю на європейський манер. В ЄС вважають, що всі воюють, але не з ними

У Нью-Йорку триває 76-а сесія Генасамблеї ООН, 21 вересня стартували спільні дебати, які триватимуть тиждень. Учасникам сесії є що обговорити. 2021-й став роком безлічі викликів і поставив світ перед необхідністю зробити вибір, запропонований адміністрацією Джо Байдена, — "демократія" або "автократія".

Практично на самому початку каденції він презентував нову ідеологічну концепцію, яка мала б об'єднати демократичні країни в протистоянні з автократичними режимами, в першу чергу китайським і російським.

Політика Байдена не залишилася непоміченою в Європі. Навіть на рівні обивателів.

Якраз на тлі старту дебатів у Генасамблеї, 22 вересня, Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR) опублікувала соціо-політичне дослідження про ставлення європейців до нової холодної війни.

Дослідження базується на опитуваннях жителів 12 країн — членів Європейського союзу: Австрії, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Франції та Швеції.

Більшість респондентів вважають, що між США з одного боку, Китаєм (63% опитаних) і Росією (59%) з іншого боку розгортається холодна війна.

Не згодні з тим, що мова йде про нову холодну війну приблизно однакова кількість опитаних — 15 і 16% відповідно.

Загалом, по крайній мірі 12 країн ЄС переважно тверезо оцінюють ситуацію в контексті порядку денного США.

При цьому лише 15% респондентів вважають, що в стані холодної війни з Китаєм знаходиться їх власна країна, 25% — з Росією.

Цікаво те, що вдвічі більше — 31% — опитаних вважають, що ЄС в цілому точно або ймовірно конфліктує з Китаєм; і 44% — з Росією.

Про що говорять результати опитувань?

Дуже показовою є заява генсека ООН Антоніу Гутерріша на полях Генасамблеї про те, що "холодної війни потрібно уникнути за будь-яку ціну", а США і Китаю слід розібратися в своїх "абсолютно дисфункціональних" відносинах.

Таким чином, колишній прем'єр Португалії не тільки проілюстрував вищенаведене дослідження ECFR, а й заодно відмежував всю ООН від американо-китайського конфлікту.

Європейці докладають масу зусиль, щоб уникнути відкритої конфронтації з Китаєм і Росією. Але не стільки тому що відчувають теплі почуття до цих країн, а по ряду причин.

По-перше, Європа століттями була полем бою. Лише відносно недавно вона стала менш схожою на клаптикову ковдру.

І так само недавно Європа була головним театром воєнних дій в двох світових війнах.

По-друге, на геополітичні різночитання прямий вплив надають такі прозаїчні речі, як корупція і Realpolitik.

І нехай Європейський союз, на перший погляд, виступає еталоном демократичних, цивілізаційних цінностей, але на ділі він — ерзац. Просто більш якісний, ніж в інших країнах.

Європейські чиновники так само схильні до корупції, як і їх колеги з латиноамериканських або пострадянських держав. Вони не проти працевлаштувати родичів або радників таким чином, щоб ті отримували бюджетні кошти, як, наприклад, колишній кандидат в президенти Франції Франсуа Фійон або лідер французьких ультраправих Марін Ле Пен; або ж лобіювати інтереси великого бізнесу, захищаючи будівництво "Північного потоку-2".

Авторитарним режимам зрозуміла така механіка відносин. Вони із задоволенням нею користуються, тому у Росії і Китаю більш ніж достатньо "адвокатів" в Євросоюзі.

Складемо 2 і 2 — ось вам і відповідь на питання, що зумовило такі результати соцопитувань.

Пора прокинутися

Європейці готові визнати, що війна можлива і навіть вже йде, але до них вона не має ніякого відношення. Загалом, у наявності дія принципу "моя хата скраю" на європейський манер.

Хоча, справедливості заради, він характерний не тільки для ЄС або України. В цілому такий підхід обумовлений людською природою. Ми не можемо і не хочемо жити в стані постійного стресу, тому вважаємо за краще комфортну апатію.

З іншого боку, такий аморфний стан зводить нанівець будь-які перспективи.

Виходить, щоб повернутися в "реальний світ", європейцям потрібна криза. Всіх цих кібератак, отруєнь і вбивств, вибухів складів, напливу мігрантів було явно недостатньо, щоб розбудити Євросоюз.

Інциденти ці відбувалися, можливо, і поруч, але і одночасно досить далеко для простого обивателя. Зламали системи Бундестагу? Але не мій же комп'ютер і банківський рахунок. Мігранти дратують? Так, але у мене є будинок, машина, робота.

Коли кризова ситуація торкнеться безпосередньо чи не кожного, тоді і можна буде поглянути інакше на те, що панує в світі хаос.

Такою кризою може стати, наприклад, дефіцит газу, спровокований "Газпромом" в спробах продавити позитивне для Кремля рішення Європи щодо запуску "Північного потоку-2".

Норвегія поставками свого природного газу трохи стабілізувала ситуацію на європейському ринку, але дефіцит в повній мірі не перекрила.

І Сполучені Штати теж не в силах допомогти, оскільки Азія і Південна Америка, за даними аналітичної компанії Kpler, в страху перед суворою зимою активно викуповують весь доступний американський скраплений газ.

А значить, і Європа, швидше за все, зіткнеться з дійсно холодною зимою.

Що, звичайно, стане лише короткостроковим осяянням і стимулом щось кардинально змінити в кращу сторону. Тільки щоб зміни були реалізовані на 100%, криза повинна бути більш тривалою, масштабною і системною.

Постійний стрес негативно відбивається на психіці, але змушує шукати вихід — до модернізованого ЄС, адаптованого до сучасних реалій, замість того, щоб бути схожим на архаїчний і застиглий Радбез ООН.

Якщо раптом перед Євросоюзом матеріалізується загроза руйнування його звичної архітектури, що призведе і до порушень ланцюжків поставок, втрати робочих місць і багатьох інших негативних наслідків, які торкнуться вже кожного європейця, то тоді і відбудеться вихід з анабіозу.

Зараз головним претендентом на роль такої кризи є конфлікт між США і Францією, в якому Брюссель підтримав Париж, пристрахавши Вашингтон відмовою від будь-яких спільних проектів.

Джо Байдену вдалося досить ефективно розгойдати ЄС. З урахуванням пануючих в Старому Світі настроїв сумнівно, що взятий ним курс на зміцнення трансатлантичного союзу насправді привів би до такого результату.

Аж надто часто Європа зариває голову в пісок і прагне утримати якийсь геополітично-економічний баланс, ігноруючи глобальні трансформації.

Але тепер з'явився шанс, що через кризу в ЄС сформується нова Європа зі зміненим балансом сил.