Як Москва примушує Ашгабад до відмови від нейтралітету

Анатолій Баронін, директор аналітичної групи Da Vinci AG

Російська Федерація використовує нові виклики в Афганістані для примусу Туркменістану до перегляду політики нейтралітету і залучення його у російські геополітичні проекти. Зростання ризиків у регіоні дає можливість Кремлю спекулювати на погрози середньоазіатським режимам, які не мають самостійних можливостей забезпечити безпеку кордонів, політичну стабільність і вразливі перед радикальним ісламським екстремізмом.

Ключовим аргументом Москви є посилення на північно-заході Афганістану позицій нової групи талібів туркменського походження. Ці місцеві туркменські командири, вихідці з інших туркменських угруповань проходили підготовку в Пакистані.

Туркмени являють собою відносно нову групу середньоазіатських бойовиків в Пакистані, в порівнянні з більш звичними узбеками і таджиками. Офіційний Ісламабад побоюється, що деякі радикальні суніти з числа туркменських громадян набули пов'язане з "Аль-Каїдою" Ісламський рух Узбекистану (іру) для боротьби в Афганістані і Пакистані на боці бойовиків "Талібану". Вони вже брали активну участь у боротьбі з силами коаліції в Афганістані і з армією Пакистану у Вазірістані.

Афганських чиновників турбує те, що таліби нарощують свою присутність на півночі країни. Зокрема, губернатор провінції Фарьяб Мухамметулла Баташ висловив побоювання з приводу можливого переходу прикордонних районів Кайсар і Кормач під їх контроль.

Поки що відсутня інформація про мотиви дій цих угруповань етнічних туркменів: то їх підштовхує внутрішня економічна обстановка, то "Аль-Каїда" здійснює мобілізацію сил у племінному поясі.

Традиційно області Афганістану, в яких, в основному, проживають туркмени, - Фарьяб, Бадгіс, Джаузджан, Балх, Саманган, Герат, Гір і Фарах - характеризуються як найбільш мирні, і не демонструють ознак войовничості. З цього можна зробити висновок, що мова, ймовірно, йде про громадян Туркменістану, які прибули для ведення бойових дій в північні райони Афганістану.

З початку військової операції РФ у Сирії Кремль активно порушує питання присутності туркменських найманців у лавах "Ісламської Держави" (ІГ, ИГИЛ) в цій країні.

Таким чином, в інформаційному полі формується уявлення про загрозу з афганської лінії - вторгнення з півдня, а по сирійській - повернення бойовиків додому на територію Туркменістану і спроба формування на ній халіфату з поваленням чинного світського режиму.

В останні місяці Кремль все активніше грає на нейтралітет Ашгабата і відсутність стратегічного підходу до афганської проблеми. Поки Туркменістан змушений ситуативно реагувати на афганські події, мінімізуючи ризики за рахунок розвитку економічних проектів з північними провінціями Афганістану, зокрема, у сфері енергетики. Є окремі відомості про наявність каналів зв'язку між Ашгабатом і керівництвом Талібану, що дає можливості Туркменістану мінімізувати ризики. Наприклад, Вакіль Ахмад Мутаваккиль, останній міністр закордонних справ Ісламського Емірату Афганістан підкреслював, що туркменське уряд докладає великі зусилля в якості посередника між талібами і опозицією.

Дані, озвучені Москвою, майже регулярно суперечать даними Пентагону. Зокрема, в той час, як США навесні поточного року США заявляли про невдачі ІГ у спробах захоплення Джелалабада, які призвели до відступу в провінції Кунар і Нурістан, спецпредставник президента Росії з Афганістану Замір Кабулов заявляв, навпаки, про те, що ІГ лише за 2015 рік збільшив присутність в Афганістані з 100 до більш ніж 10 тисяч бойовиків. За оцінками Держдепу США, чисельність афганського філії Ісламської держави "Хорастан" (ІГ-Х) становила від однієї до трьох тисяч чоловік на той же період. А офіційні влади Кабула заявляли про чотирьох тисяч бійців, що в два з половиною рази нижче російських оцінок.

Однак дії талібів орієнтовані на лояльні пуштунські провінції, що дозволяє їм лякати Кабул і, таким чином, формувати переговорні позиції, як з афганськими властями, так і з ключовими регіональними гравцями. Періодичне розширення географії бойових дій Талібану має на меті лише створення видимості, що рух бореться не за конкретний регіон, а за контроль над усією країною.

Після смерті лідера талібів Мулли Омара новий керівник руху - Мулла Ахтар Мансур відчуває серйозні проблеми з його консолідацією та збереженням цілісності. Тому для ефективного розвитку наступу на північ і гарантій збереження контролю на "своїх" територіях в самому Афганістані Талібану необхідно об'єднати або, як мінімум, скоординувати елементи відразу декількох сил: ЙДУ, пакистанського Талібану, Кет Шура, Лашкар-і-Таїба, а також ИГИЛ, що саме по собі проблематично з-за відмінностей в етнічному складі угруповань, цілей і обумовленої цими факторами конкуренції між ними.

Чисто гіпотетично, наміри посилити позиції в північному Афганістані можуть бути непрямим свідченням планів ІГ-Х розвинути наступ у північному напрямку на Туркменістан, однак для цього йому необхідно взяти під контроль північні провінції Афганістану. А це вкрай складно з урахуванням їх етнічного складу і конфронтації з Талібаном. Тому загрозу з боку ІГ-Х в даний час не варто переоцінювати.

В умовах відсутності бази для об'єднання Талібану і ИГИЛ їх протиборство на території Афганістану і концентрація на афганських урядових силах роблять ймовірність повномасштабного наступу в напрямку Туркменістану вкрай малоймовірною. Хоча точкові атаки і невеликі рейдові операції не виключені.

Проте російське керівництво продовжує чинити інформаційний тиск на Ашгабат, граючи на потенційні загрози режиму і користуючись частими нападами окремих груп бойовиків на погранпосты Туркменістану заради захоплення зброї.

Ці фактори можуть підштовхнути керівництво Туркменістану до перегляду політики нейтралітету. Візит міністра оборони РФ Сергія Шойгу - вперше з часів проголошення незалежності Туркменістану - свідчить про те, що Москва має намір підвищити активність у діалозі з Ашгабатом і буде нагнітати градус напруженості і загроз для туркменського режиму. Метою такої політики є запобігання китайської експансії в цій країні і схиляння її до військово-політичного співробітництва з РФ, а також поступливішою позицію щодо низки економічних питань, особливо в енергетичній сфері.