Розділити або склеїти ЄС. Москва і Вашингтон почали битву за Європу

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг 15 лютого дав пресконференцію, присвячену майбутній онлайн-зустрічі міністрів оборони країн-членів Альянсу.

Відеоконференція буде проводитися два дні — 17 і 18 лютого. Головна тема — це дітище Столтенберга, проєкт стратегії "НАТО-2030".

Генсек у червні 2020 р. презентував свого роду чернетку програми військового, політичного і економічного розвитку Альянсу в період до 2030 р.

Через пів року були підготовлені цілком конкретні пропозиції і спільне бачення. Їх генсек винесе на обговорення союзників вже завтра і післязавтра, а вчора він розповів журналістам, які зміни можуть бути закладені в стратегію розвитку НАТО.

Першим ключовим моментом "НАТО-2030" Столтенберг бачить збільшення фінансування оборони Альянсу, в першу чергу на східному рубежі. Це присутність бойових груп у країнах Балтії, наприклад; місії повітряної поліції, яка "відловлює" російські літаки; присутність на морі і проведення військових навчань.

Другий пункт — більше коштів на технології, в які Альянс вже інвестує близько 20% від бюджету. Отже технологічний розрив між країнами НАТО і Росією, а також Китаєм, які Столтенберг називає головними загрозами Альянсу, продовжить рости.

Більшою мірою це удар по Росії. Вона не володіє такими ж ресурсами, як Китай, і з останніх сил вкладається в оборонні новинки, ще більше підриваючи пошарпану санкціями економіку.

Крім того, з точки зору Столтенберга НАТО має стати чимось більшим, ніж військовим або військово-політичним союзом. Генсек закликає розширити співпрацю всередині Альянсу, вводячи до порядку денного також і економічні питання.

Вишенька на торті: на думку Столтенберга, в рамках НАТО необхідно проводити не тільки зустрічі глав оборонних відомств і голів держав, а й міністрів внутрішніх справ, і радників з питань національної безпеки.

Очевидно, що генсек задумав вивести Альянс на новий рівень з метою домогтися більшої інтеграції та взаємодії країн-учасниць. Раз вже ООН така беззуба і громіздка організація, яку поки не представляється можливим адаптувати під нинішні реалії.

Як Столтенберг збирається всього цього добитися? Не в останню чергу завдяки США. Більш того, саме Сполучені Штати, президентом яких став прихильник трансатлантичного партнерства Джо Байден, генсек і бачить головним двигуном реформ у НАТО. На що він двічі вказав, відповідаючи на питання журналістів.

Байден дійсно має намір перезавантажити відносини між США і Європою, зруйновані Дональдом Трампом. Але при цьому він не відмовляється і від низки векторів політики свого попередника щодо НАТО.

Трамп, як відомо, в ультимативній формі і шантажем добивався від союзників збільшення витрат на оборону до 2% від ВВП і більше. Європейці, скриплячи зубами, почали виділяти більше коштів на оборону. З огляду на те, що та ж Росія не демонструє жодного бажання відмовитися від своєї агресивної поведінки, значення НАТО як гаранта безпеки в найближчі роки буде рости. А на це потрібні гроші.

Однак Столтенберг, який встиг після виборів у США провести вже дві телефонні розмови з Байденом, проштовхує більш хитромудру модель розподілу фінансового тягаря. Так, апелюючи до легендарної пʼятої статті договору ( "один — за всіх, всі — за одного"), генсек ясно дав зрозуміти: він вважає несправедливим те, що чийсь внесок у загальну оборону і безпеку менше, ніж у інших.

Як приклад він навів участь союзників у різних місіях, зокрема в авіапатрулюванні Балтійського регіону. Столтенберг запропонував змінити модель, у рамках якої на плечі країни, що відправляє літаки і пілотів, повинні лягати ще й витрати на розгортання її авіації (флоту, сухопутних сил і т. д.).

На думку генерального секретаря, якщо хтось не може брати участь в якійсь операції прямо, то повинен робити це опосередковано — такого роду місії повинні фінансуватися із загального бюджету. А значить, союзникам у будь-якому випадку доведеться збільшити свої відрахування в НАТО, щоб компенсувати витрати на ту ж повітряну поліцію.

Розбрат в ЄС

Навряд чи всі союзники погодяться з такою постановкою питання. З іншого боку, ця пропозиція виглядає привабливіше, ніж грубий натиск 45-го президента США.

Хоча, безумовно, деякі країни — Німеччина і Франція — будуть показувати норов, адже вони як і раніше плекають ідею про автономну Європу, що хоче вибратися з-під парасольки Сполучених Штатів.

З іншого боку, момент для розширення та актуалізації Організації Північноатлантичного договору, а також для виштовхування окремих європейських країн з орбіти впливу Москви, обраний вкрай вдало. І справа не тільки в тому, що по той бік Атлантики до влади прийшов євроатлантист Байден, а й в тому, що самій Європі дуже складно виробити якусь єдину позицію. Вона сповнена сумнівів і протиріч.

Тому ескалація в стосунках між ЄС і Росією після публічного приниження голови європейської дипломатії Жозепа Борреля в Москві головою МЗС РФ Сергієм Лавровим, була дуже доречною. Боррель, повернувшись в рідні пенати, публічно висловив своє обурення, і світ європейської політики з ним солідаризувався.

Вибачень від Кремля і особисто Лаврова вони, звичайно, не добилися. Риторика голови російського МЗС, навпаки, стала ще образливіша. Він поклав на Євросоюз відповідальність за крах відносин з Росією, назвавши їх "трупом". Тому, продовжує Лавров, Москва буде не з ЄС намагатися налагодити контакт, а вибудовувати двосторонні відносини з окремими країнами-членами Євросоюзу, серед яких, як він висловився, у Росії багато "однодумців".

Перебільшує, звичайно. Не так вже й багато керівників в європейських країнах, які активно домагаються дружби з Кремлем. Причому їм складно плисти проти загальноєвропейської течії, в той час як в ЄС більшість політику РФ засуджує.

Швидше Лавров до однодумців зараховує різного роду маргіналів-популістів на кшталт "Нацфронту" Марін Ле Пен, Австрійську партію свободи, німецьку "Альтернативу для Німеччини". Вони хоч і присутні в політичному полі своїх країн, але не займають керівні пости.

Однак саме через них Кремлю всі ці роки вдавалося успішно дестабілізувати Європейський Союз. І цим же він продовжить займатися в осяжному майбутньому.

До того ж пандемія коронавірусу відкрила додаткові можливості для внесення сум'яття і дезінформації європейців і американців.

Вона ж внесла соціальні корективи. Так, згідно з результатами опитування, опублікованого на сайті Європарламенту, 44% громадян Євросоюзу хотіли б проведення в блоці кардинальних реформ.

Дослідження з'явилося як аргументація на користь відкладеного європейського проєкту "Конференція про майбутнє Європи" (CoFoE), метою якої, як і у випадку з програмою "НАТО-2030", було напрацювати план реформування і розвитку ЄС.

І фішка конференції в тому, що в її рамках в обговоренні майбутнього ЄС і конкретних проєктів будуть, нібито, залучені прості громадяни.

CoFoE насправді є розвитком франко-німецької ініціативи 2019 р. Тоді Берлін і Париж запропонували дорожню карту реформування ЄС.

Карта стала конференцією, "зміст" і "план" якої повинні були розробити головуючі в ЄС країни ще в 2020 р. Тобто Хорватія і Німеччина.

Через пандемію з CoFoE довелося почекати. До цієї ініціативи повернулися днями і мають намір зайнятися її реалізацією в 2021-2022 рр.

Португалія, що змінила Німеччину в якості голови, вже внесла певні пропозиції. Одна з них — керувати конференцією повинні голови Європарламенту, Єврокомісії та Ради ЄС.

Друга — розширити виконавчий комітет при CoFoE, який буде, по суті, керувати процесом затвердження принципів реформ.

Лісабон (або Берлін з Парижем?) виступає за те, щоб у виконком увійшли по три представники від вищевказаних органів та "спостерігачі" з числа депутатів країн-членів.

Таким чином Берлін і Париж поспішають заарканити прагнення громадян ЄС до реформ і прямої участі в їх обговоренні, поки цього не зробив хтось інший.

До слова, деякі європарламентарі критикують ідею співголовування керівників трьох відомств (зараз це Давид Сассолі, Урсула фон дер Ляєн і Антоніу Кошта). На їхню думку, є ризик, що політичні гравці подрібніше не зможуть ніяк впливати на роботу CoFoE, а значить, і на реформування Євросоюзу в цілому.

Їх страхи небезпідставні. І такий сценарій має негативну і позитивну сторони.

З одного боку, "проєкт ММ" (проєкт Ангели Меркель і Еммануеля Макрона) — це в певному сенсі інституційне відображення "двошвидкісної Європи", над чим вже давно працюють німці і французи.

Вони, нагадаємо, хочуть розділити Євросоюз на, кажучи умовно, клуб для VIP'ів і клуб для лузерів, тобто для тих, хто в ЄС відносно недавно — з відповідною поразкою в правах. І, незважаючи на те, що серед старожилів (Італія, Іспанія, Португалія і т. д.) більш ніж достатньо тих, хто куди менш успішний економічно, ніж "новачки" на кшталт Польщі.

Горезвісний ж виконком при CoFoE має всі шанси стати суперелітним клубом, де правила будуть диктувати хто? Кити європейської політики — Париж і Берлін, які поступово підім'яли під себе чи не всі інститути ЄС.

З іншого боку, Брюссель у рамках CoFoE зможе виключити з процесу обговорення і прийняття рішень євроскептичні партії, які в більшості своїй не так давно позбулися влади (за винятком Польщі або Угорщини) в Австрії, Італії, Німеччини, etc.

Але євроскептики, серед яких безліч друзів Кремля, нікуди не поділися. Так, вони в основному не гріють крісла в міністерствах або парламенті, але запит на них в Європі ще є.

Згідно з даними проєкту PopuList, що працює як раз у цій сфері, популярність євроскептичних право- і лівопопулістських партій продовжує зростати.

З 2005 р. до початку 2020 р. їх підтримка в країнах ЄС у цілому зросла з 15% до 35% (+ 5% з 2017 по 2019 рр.). Є ймовірність, що вона ще більше додасть у вазі, а популісти знову займуть місце під сонцем завдяки пандемії і викликаним нею обмеженням і фінансовими втратами.

І якщо проаналізувати статистичні дані з Німеччини, Франції, Італії, Іспанії і т. д., то можна звернути увагу на наступну тенденцію: як би тяжко не було людині, вона переважно підтримує чинну владу, бо боїться, що якщо в розпал настільки масштабної кризи вибрати кого-небудь іншого, стане лише гірше. Але як тільки коронакриза ослабне, європеєць заспокоїться і задумається про допущені провали влади, а потім вже відправиться на пошуки простих рішень або тих, хто ці рішення йому піднесе на блюдечку.

До того ж євроскептики 2020 р. відрізняються від євроскептиків 2013-2015 рр. Надивившись на те, як довго і з якими проблемами з ЄС виходила Великобританія, вони більш вже не пропонують Frexit або Italexit.

Вони пом'якшили вимоги і хочуть вже просто більше вільного союзу, де голос національних урядів буде звучать в рази голосніше.

Тут і може статися зіткнення ідеологій та цілей, адже лідери Європейського Союзу навпаки хочуть консолідувати ЄС під своїм началом.

Чим із задоволенням скористається Москва, яка буде знову вливати кошти в опонентів ХДС-ХСС, "Вперед", та ін., щоб зіштовхувати лобами різнорідні європейські політичні сили, а також Європу з НАТО і США.