Москва і регіональні еліти РФ готуються до неписаної федералізації

З Росії - тобто, не зовсім з Росії, а з майже-Росії, з Владивостока, прийшла несподівана новина. Тамтешній суд виніс 28 липня виправдувальний вирок Вадиму Ковтуну, Олексію Нікітіну Олександру Ковтуну, Максиму Кирилову і Володимиру Илютикову у справі про вбивство чотирьох осіб. За версією слідства, 27 вересня 2009 року члени групи позбавили життя мешканців селища Кіровський, які працювали охоронцями полів конопель.

Суд також відмовив потерпілим (родичам убитих) у цивільних позовах на 6 млн. рублів і постановив, що Олексій Нікітін і Володимир Ковтун мають право на реабілітацію. Троє інших поки залишаються під вартою за іншими епізодами. Натомість Олексій Нікітін і Володимир Ковтун були звільнені в залі суду ще 20 липня, на підставі вердикту присяжних.

Випадок цей для російського правосуддя мало сказати, що нетиповий - він винятковий і безпрецедентний. Якщо ж згадати про те, що мова йде про справі "приморських партизанів", колись дуже шумному і резонансному, а нині грунтовно забутий, то все стає ще цікавіше.

Нагадаю, що "приморські партизани" - неофіційна назва групи молоді, учасники якої були раніше визнані судом присяжних винними у бандитизмі і у скоєнні низки тяжких злочинів, у тому числі і стосовно співробітників МВС Росії в лютому - червні 2010 року.

Дії групи викликали явне співчуття з боку пересічних громадян - особливо після того, як у жовтні 2010 року в Мережі з'явилося відеозвернення "партизан", в якому вони звинувачували вбитих співробітників МВС в різних злочинах, і стверджували, що їх власні дії носили характер вимушеної оборони в ході фактичної війни, яку влада в Росії вже багато років ведуть проти її народу. У зверненні підкреслювалося, що "народ [в Росії] беззахисний і безропотный, але є й ті, хто не боїться".

Після цієї заяви справу "приморських партизанів" тут же перейшло з розряду банальних криміналу в принципово іншу якість - в політичний протест і громадянський опір свавіллю влади. Природно, що після упіймання партизан дії влади були максимально жорстокі. Двоє з членів групи, Андрій Сухорада та Олександр Солодких "застрелилися при затриманні", при обставинах, які не вкладалися у версію самогубства. Решта отримали великі терміни, в діапазоні від довічного до 23 років, і тільки Ковтун відбувся 8 роками. Міліцейське (а потім і поліцейське) начальство довго коментувало подію по центральним телеканалам. Але чим наполегливіше він наполягав на тому, що "коментарі в деяких ЗМІ про ментовском свавілля, толкнувшем хлопчаків на збройну боротьбу, не відповідають дійсності", тим очевидніше ставало, що це саме так і є.

І раптом, як грім серед ясного неба - виправдувальний вирок. Щоправда, прокуратура вже наполягає на приміщенні виправданих і звільнених партизанів під слідчий арешт і має намір оскаржити вирок у Верховному суді, так що нічого ще не окочено. Але факт, тим не менш, вже є - і він, цей факт, дуже і дуже показовий. Щось безумовно відбувається в Примор'ї. Але що? І тільки в Примор'ї?

Дуже цікава і діаметрально протилежна реакція ЗМІ: місцевих і центральних. Якщо місцеві журналісти говорять про торжество справедливості, то центральні російські телеканали послідовно проводять думку про дивному і помилковому виправдальний вирок злочинцям, який повинен бути скасований, акцентуючи свої репортажі саме на слові "злочинець". Москва і Владивосток в цій партії виразно грають один проти одного.

Тут треба додати, що "приморські партизани" - далеко не пай-хлопчики, які випадково опинилися не в тому місці і не в той час по дорозі в музичну школу. Всі вони - вихідці з націоналістичних структур, вчорашні низові бойовики, які пройшли хорошу школу вуличного насильства. Це, безсумнівно, люди дії - "прямої дії" - незалежно від того, на чиєму боці вони виступають. Ідеальні бойовики, а в перспективі - успішні польові командири.

Наскільки вони популярні в Примор'ї? Зади Російської Імперії та СРСР століттями формувалися за рахунок каторжан и ссыльнопоселенцев. Власне кажучи, точно так само вони формуються і донині. Тобто, відсоток осіб, які тягли тюремний термін, там дуже великий, він набагато вище, ніж у середньому по Росії, в якій він теж не малий. Крім того, великий відсоток тих, хто відсидів неминуче створює загальний фон нелюбові до "мусорам". Зрозуміло, їх ніде особливо не люблять, але чим далі на схід - тим сильніше, і в Примор'ї їх не люблять особливо сильно. З повним, до речі, на те підставою, оскільки російська мі-/поліція, по суті, давно вже стала ОЗУ на державному підряді. Таким чином, "партизани" неминуче популярні в Примор'ї. Вони улюблені народом. Вони - герої, і так думає більшість населення, незалежно від реальних обставин справи. І той, хто сприяє звільненню таких героїв - той в очах народу теж герой. Включаючи і присяжних, і суддю, і голови міськсуду і навіть губернатора Примор'я... Хоча, звичайно, згідно з Конституцією Російської Федерації, судова система незалежна і бла-бла-бла...

А вал труднощів, як і зміни московського настрої, сьогодні більш ніж можливі. Москва вже зараз дуже грунтовно тасує регіональну колоду, переставляючи чиновників з місця на місце, і зриваючи з насиджених і хлібних місць "ведмедів на воєводстві". Тільки за 28 липня - за один день, коли суд у Владивостоці виніс рішення про виправдання "партизан" - було змінено чотири губернатора і з десяток інших вищих чиновників.

Причому, у сформованій ситуації, навіть відхід на формальне підвищення для регіональних тузів небажаний. Часи Огурцова з комедії "Волга-Волга" пройшли. Місцеві князі, ті, хто мудріший, прораховують свої дії на випадок брезжащего на горизонті розпаду Росії і зміцнюють позиції на місцевому рівні. А нинішній губернатор Примор'я Володимир Миклушевский дуже активний у соцмережах. Він тримає популярний мікроблог, зайняв п'яту сходинку в рейтингу цитованості губернаторів-блогерів, зробив і продовжує робити продумані і своєчасні, з точки зору самопіару заяви про намір декриміналізувати край, розібратися з усіма випадками корупції, звільнити бездіяльних чиновників і т. п. У своєму твіттері Миклушевский відписується майже щодня, його із задоволенням читають приморці, йому пишуть, не соромлячись у виразах, про все, що діється в краї, просять допомоги, картають за бездіяльність. При цьому, на все, навіть на самі божевільні, послання Миклушевский (або команда, яка веде блог) відповідає.

Розрахунок губернатора тут досить ясний. Москва далеко, грошей у неї вже немає, і дати краю вона нічого не може - може тільки забрати. Пора подумати про життя в новій реальності, в якій рішучі люди, які відчувають до губернатора почуття вдячності за отриману свободу, зовсім не будуть зайвими, особливо на той випадок, якщо частина силовиків залишиться вірною центру.

Таким чином, незалежно від подальшого розвитку подій, виправдувальний вирок приморським партизанам - знакова точка. Можна сказати, що у Владивостоці стартував останній, і вже остаточний етап неминучого і давно назрілого розпаду Росії. І Кремль, і регіональні еліти готуються до майбутніх боїв.

Ось тільки не варто будувати ілюзії, що та купа тліючого мотлоху, на який Росія розпадеться в найближче десятиліття буде менш агресивна і менш небезпечна для всього світу, і для України зокрема. Але це вже інша тема.