Москва-2042. Путінський план "Б" і до чого тут ноу-хау Кісінджера

Поки Генрі Кісінджер вкотре обурював українську публіку на Давоському форумі, Москва готувалася до подальшого розриву з цивілізацією. І між цими сюжетами є цікавий зв'язок.

Отже, нагадаємо, колишній держсекретар США заявив, що "ідея нейтральної України в нинішніх умовах уже не має сенсу", а її членство в Альянсі було б "відповідним результатом" у ситуації, що склалася.

Раніше Кісінджер не підтримував вступ України до НАТО. А, у травні минулого року, на попередньому Давосі, він висловив думку про можливе перемир'я та початок переговорів між Україною та Росією після повернення до статус-кво 23.02.22. Це було сприйнято як заклик до Києва відмовитися від частини своїх територій заради миру, але на початку липня Кіссенджер в інтерв'ю Time уточнив свою позицію.

"Зараз Росія, як і раніше, окупує 15 відсотків довоєнної території України. Вони мають бути повернуті Україні, перш ніж можна буде встановити припинення вогню. Спірна територія — це невеликий куточок Донбасу, близько 4,5%, і Крим. — Я просто мав на увазі, що вона повинна мати окремий статус у будь-яких переговорах".

Тим часом, Росія розпочала процедуру виходу з пакету європейських конвенцій: 21 міжнародну угоду, брати участь у яких можуть лише держави-члени РЄ та 41 договір, у якому мають брати участь члени РЄ, але можуть брати участь і держави, які не перебувають у ньому.

Це не стало несподіванкою. У лютому минулого року Москву виключили з Ради Європи, а в березні вона оголосила, що йде сама – мовляв, не дуже й хотілося. Денонсація конвенцій була у зв'язку з цим логічним кроком, але Путін зволікав, явно на щось сподіваючись. І ось надії закінчилися: 30 грудня з пропозицією денонсувати весь пакет російських зобов'язань перед ЄС виступив Уряд РФ, а 9 січня Путін вніс до ДД законопроект про денонсацію Конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію. У рамках цієї конвенції РЄ моніторила рівень корупції в Росії, а Москва, неохоче, і через раз, але таки її підбривала. Зараз із цим покінчено і корупція може вже не приховувати свою ключову роль у влаштуванні російської державності. Другий законопроект – про денонсацію пакету договорів РЄ – того, в якому 21 угода, був тижнем пізніше. У пакет входять, переважно, статутні та протокольні документи, але також дві європейські конвенції, з прав людини та про припинення тероризму, і дві хартії — місцевого самоврядування та соціальна.

Першим наслідком денонсації стануть поправки до законів "Про надзвичайний стан" та "Про військовий стан". Наразі межі їхнього посилення обмежують конвенції, які Путін хоче скасувати. Крім того, антитерористична конвенція вступає в протиріччя з легалізацією ПВК "Вагнер", що набула юридичної форми акціонерного товариства "ПВК Вагнер Центр".

Із суми юридичних маневрів Путіна та заяви Кісінджера виразно вимальовується щось цікаве.

СРСР 2.0

Зрозуміло, що Росія начхати хотіла на всі європейські договори та конвенції, і систематично ними… нехтувала. Але досі вона, принаймні, вдавала, що їх виконує (а ви доведіть, що ні!). А зараз Росія демонстративно йде в інший, іноправний простір, де навіть понять, на яких побудовано європейське гуманітарне право, немає. І не просто йде, а голосно грюкає дверима. Ця бавовна – методичка для російської публіки: "Ми йдемо у свій, окремий світ, з підкидним дурнем і Захаровою в кокошнику. Це нам ближче й рідніше, ніж західний блекджек із трансгендерами із заниженою соціальною відповідальністю, в який нас постійно обшурюють!"

Це означає, що план "Київ беремо за три дні, Захід втирається, ми з незворушним виглядом продаємо йому газ та нафту" вже не актуальний. Путін більше не сподівається прогнути Європу і запустив план "Б": "СРСР 2.0" у паралельному вимірі.

План цілком прозорий: якщо Кремлю не вдалося за допомогою тероризму, криміналу та корупції маніпулювати Заходом, то від Заходу, який спокушає росіян сатанинськими спокусами, їх слід відгородити. Але повної ізоляції заважає технологічна слабкість Росії. І Путін має намір налагодити експорт технологій через незахідні країни. Звичайно, такі технології будуть четвертою свіжістю, але Путіну вистачить і їх, а те, чого не можна купити, можна спробувати вкрасти, якщо потрібно. По суті, це КНДР лише дуже велика. Або СРСР 2.0, з огляду на те, що КНДР – калька з пізньосталінського СРСР.

Але, на відміну від КНДР, яка не потрібна нікому, ресурси, що видобуваються на території РФ, потрібні всім. Просто скасувати санкції Захід не зможе, оскільки тоді Кремль, торгуючи з ним напряму, повернеться до плану А. Але якщо постачання сировини в обхід санкцій не буде налагоджене, це викличе у Заходу спокусу змінити режим у Кремлі, і він, хай не відразу, у силах це зробити.

Як компроміс, потрібний ланцюжок через треті незахідні країни: Китай, Індія, Туреччина, і далі список буде продовжено. Вони закуповують у РФ сировину і продають Заходу продукти його первинної переробки. Захід стежить, щоб у Росії через ці країни не потрапляли передові технології. За такої схеми навіть дипломатичні відносини між РФ та західними країнами, в принципі, не потрібні. Навпаки, краще, якщо їх не буде – так спокійніше Кремлю, і колективному Заходу.

Звісно, Путіну доведеться налагоджувати схему країн-прокладок. Вона неминуче знизить доходи РФ, це видно з прикладу торгівлі з Китаєм. Але якщо змусити покупців — третьомірців конкурувати, доходи, навіть за наявності західного тиску "граничних цін", можна буде підняти. Втрати все одно неминучі, але такою є ціна порятунку російської стабільності, незмінною з часів Івана III. І у Кремлі на налагодження цієї схеми вже націлилися: у списку учасників саміту G20, запланованого на 9-10 вересня у Нью-Делі, з'явився Путін. Індія поки що це не прокоментувала, але ще й рано. До вересня багато часу, всяке може статися.

Наскільки реальним є запасний план Путіна?

Робочий план, з якого боку не поглянь. Підстраховавшись ЯО, Путін та його оточення зможуть залишатися при владі дуже довго. Заходу буде простіше змиритися з існуванням російської дірки, ніж намагатися щось зробити, ризикуючи отримати або Третю Світову, або громадянську війну, на величезній території і з ядерною зброєю. Заходу зараз вигідніше пошукати компроміс із Путіним, який теж не проти ізоляції, як нічиєї. Якщо ізолювати Росію як джерело криміналу та корупції, щось, звичайно, просочиться і через треті країни. Але скуповувати пачками європейських політиків, як за старих добрих часів розрядки та "друзів Заходу" у Кремлі, Москві буде вже складніше. Потрібно тільки, щоб ярлик "токсично" залишався приклеєним до Росії і постійно оновлювався.

Загалом все вимальовується досить прийнятно. На південному сході від Росії – треті країни, через них вона торгує сировиною, закуповує дозволене, і нелегально тягне те, що їй заборонено, з більшим чи меншим успіхом. На Заході – залізна завіса, там Україна, і війна з нею, кінця якої не видно. Війна — окрема розмова, але, в іншому і для колективного Заходу, і для Кремля Залізна завіса 2.0, за якою Росія потихеньку гнитиме і деградуватиме — зручний варіант відстрочки. На який термін – невідомо. Можливо, на 20 років, а може, і на 120. Але треба відзначити дві важливі деталі.

Перше: світ Путіну не потрібний. Йому потрібно лише знизити інтенсивність конфлікту до рівня, яким він був із 2014 року до 23.02. 2022 року, або трохи вище. Перемога на тріумфальних для Путіна умовах неможлива. Будь-які інші, через завищені пропагандою очікування, будуть сприйняті росіянами як поразка. Рейтинг Путіна різко впаде, виникне небезпека перевороту палацу. А ще, коли за війною настає мир, з ним приходять очікування кращого життя. Але путінська влада не здатна покращити життя росіян. І тому Путіну вигідніше списувати погіршення життя на протистояння із Заходом, що триває. Тож і санкції Путіну (але не Росії!) лише на користь.

У режимі млявої війни, вже не Холодної, але й не гарячої, а Трохи Теплої, Росія, замкнувшись від світу, може існувати десятиліттями. А в умовах напіввоєнного стану без жодних проблем проведе і вибори у 2024 році, отримавши будь-який запланований результат і провівши Путіна на черговий термін.

Друге: зважаючи на все, президент Росії чудово здоровий, і може прожити і до 90, і до ста років. Помилкові чутки про тяжке захворювання Путіна, що залишає йому лічені дні-тижня-місяці життя, розпускаються російськими спецслужбами, щоб схилити Захід до обережної "неескалації конфлікту" в очікуванні його швидкої смерті.

Щодо Росії, то цього динозавра розпилять на стейки, мабуть, вже в зовсім іншому посткапіталістичному світі. Звичайно, роман Войновича про Росію 2042 року, пророчий, і збувається з вражаючою точністю, але падіння режиму МОСКОРЕПу там прописане непереконливо. Нема з чого йому падати, він міг ще сто років простояти.

Російська населення, а ніякий " народ " сприйме путінський план Б без проблем. Втеча від мобілізації її неабияк вихолостила, пручатися нікому, та й раніше майже не було кому. Незгодних, хто ще залишився і не причаївся, або видавлять із країни, або публічно, під оплески найкращих людей міста, страчують — тут кому як пощастить. Більшість тих, хто виїхав через рік-другий, повернеться або буде примусово повернуто до рідних берізок, і заскулить біля входу, вимолюючи прощення. Головне — не дозволяти їм збиратися за новим місцем проживання у маленькі "Росії за Путіна", а одразу позбавляти за такі номери посвідки на проживання, або навіть громадянства, і давати стусан на історичну Батьківщину. Тоді все чудово спрацює. Тліюча конфронтація між Росією та Заходом цьому допоможе, а окремі випадки явно складаються в загальний тренд. Нехай духи прокурора Палмера, сенатора Маккарті та прем'єра Черчілля допоможуть Заходу у тому, щоб така практика стала повсюдною.

Більше того, "багатонаціональний російський народ" (який взагалі не народ, а програмований через зомбоящик натовп із фальшивою історичною пам'яттю) теж буде щасливий, коли його поведуть від перемоги до перемоги (до деградації, здичанню та вимирання!). Предкам цих людей, і їм самим, ціле століття видають за "велику епоху" люту деградацію та дегуманізацію СРСР. Також легко вони проковтнуть і всі жахи російського постсовка.

А що ж Кіссінджер?

Пропозиція Кісінджера, детально викладена у статті 17 грудня, не суперечить підтримці вступу України до НАТО. Навпаки, це деталі єдиного плану, який Кіссінджер виклав у статті докладно, бачачи, що його короткі репліки залишаються незрозумілими.

План виходить із того, що хоча війна в Україні послаблює Росію, вона руйнує й Україну. Ніяка, навіть як завгодно щедра, допомога Заходу не може вирішити цю проблему повністю. Українців менше, ніж росіян, та війна "до перемоги", розуміючи під перемогою повне звільнення території України, включаючи Крим, знекровить український народ, як знекровила французів Перша Світова війна. Крім того, навіть вихід ЗСУ на кордони 1991 року нам нічого не гарантує. Кордони проведені так, що за наявності Росії, яка не може бути нічим, крім кримінальної імперії, вони не забезпечать безпеку Україні. Росію треба розгромити повністю, і, бажано, поділити, а кордони переглянути у плані безпеки для України, зрушивши їх на північний схід. Але спроба добитися цього "в лоб" матиме ще більшу ціну. Можна отримати, зрештою, хоч і перемогла завдяки західній підтримці, але знекровлену і зруйновану Україну, яка не оговтається від втрат і за століття.

Тому, в логіці Кісінджера, першочергове завдання не в тому, щоб розгромити і приблизно покарати Росію, а в тому, щоб врятувати Україну та український народ – націю, яка повернулася до Європи. Питання, що робити з Росією залишається на порядку денному, але це є менш пріоритетним завданням. А щоб врятувати Україну, треба якнайшвидше перевести протистояння з військової площини в економічну та політичну, провівши лінію розмежування та припинивши на ній вогонь. Або хоча б знизивши його інтенсивність, перейшовши до позиційної війни (і нескінченних переговорів, без жодного ефекту). При цьому всі претензії до Росії залишаються, а отже, залишається й привід санкцій. А також привід для створення потужної лінії оборони щодо лінії розмежування та зміцнення української армії. І, нарешті, для вступу України до НАТО,

Статут НАТО гнучкий, він не забороняє прямо приймати до Альянсу країни з неврегульованими територіальними проблемами. І ст.5 Статуту НАТО також може тлумачитись гнучко, а в договорі про вступ України до НАТО можна окремо прописати її тлумачення до повного врегулювання територіальних проблем. Наприклад, вона може вступати в дію при порушенні Росією лінії припинення вогню. Проходить, на жаль, але тут треба бути реалістами, українською територією. Це неприємно, але краще Україна без частини територій, ніж вся територія без України та українців.

Незавершений конфлікт та пов'язана з ним необхідність зміцнювати армію, ненавидіти Росію та готувати визволення та повернення в Україну всіх наших територій будуть нам на користь, якщо ми зуміємо мінімізувати в ньому наші втрати. А Кісінджер якраз і хоче зберегти українське життя. Плюс, за грамотної дипломатії його план може спонукати Захід допомогти нам стати його вітриною на східному кордоні. У чому ж Кісінджер неправий?

Повернення до лінії 23.02 — не важливе становище. Лінію потрібно проводити там, де Росія буде достатньо побита, щоб бути готовою укласти перемир'я на наших умовах. Поки що вона до перемир'я не готова взагалі, і її треба продовжувати бити.

А чи зможе НАТО наслідувати пораду Кісінджера та прийняти Україну з незавершеним конфліктом та частиною територій під російською окупацією? Тут немає точної відповіді: Альянс розрісся, став дуже великий, і тому погано керуємо. Сьогодні НАТО перебуває у перманентній кризі – історія з прийомом Швеції та Фінляндії показала це дуже яскраво. Можливо, обговорення прийому в НАТО України в рамках плану Кісінджера допоможе знайти шлях подолання загальної кризи НАТО.

Що ж до Росії, то вона неминуче розпадеться. Нам просто потрібно набратися терпіння, зміцнювати оборону та тиснути російських нацистів усіма можливими способами, скрізь, де це можливо. Є шанси і на те, що РФ у найближчому майбутньому не зможе обслуговувати свою ядерну зброю. КНДР зможе (хоча не факт, що має), Іран зможе, якщо зробить, а Росія не зможе. Причина також очевидна: у КНДР та Ірані є ідеологія і є нація. Так, і там і там є потворна ідеологія, і хвора нація, але вони є. А в Росії немає ні нації, ні ідеї, що об'єднує. Будь-який російський проект з цієї причини приречений на розкрадання. Розкрадуть і ядерну галузь, якщо вже не розкрали, і російське ЯО не стало блефом. Перевіряти це практично ніхто не захоче, але така ситуація зовсім не виключена. У всякому разі, судячи з стану звичайних озброєнь, працездатних боєголовок у Путіна значно менше, ніж заявлених.