Витончений тролінг із Вашингтону. Що залишилося за кадром переговорів у Женеві

Розминковий раунд "Діалогу про стратегічну стабільність" відбувся увечері, 9-го, під час спільної ділової вечері. Російську команду очолював заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков, американську – заступниця держсекретаря Венді Шерман.

Загалом переговори завершилися нічим, як і очікувалося. Сторони не змінили своїх позицій. США вкотре підтвердили, що у разі нового вторгнення РФ в Україну дадуть відповідь набагато жорсткіше, ніж у 2014-му, що питання про заборону вступу до НАТО інших держав, якщо вони того побажають, а члени НАТО будуть не проти, не розглядається і розглядатися не буде, і що Росії, якщо вона хоче миру, слід просто відвести війська від кордонів України назад до казарм. Росіяни повторювали мантру про нерозширення НАТО та "залізобетонні гарантії" невступу до НАТО Грузії та України, частина території яких була відторгнута Москвою.

Але були й зміни, хоч, на перший погляд, малопомітні. Поведінка голови російської делегації, заступника міністра закордонних справ РФ Сергія Рябкова до кінця восьмигодинних переговорів стала значно пристойнішою. І якщо 9 грудня Рябков, щойно приїхавши до Женеви, заявив, що "НАТО треба збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 року", то ввечері 10-го він різко знизив тон і заговорив про "складні, глибокі і конкретні переговори щодо гарантій безпеки" і про те, що "пошук балансу інтересів можливий".

Що ж змінилося у Рябкові за вісім годин спілкування з перемовниками із Вашингтона? Невже компроміс і баланс інтересів справді можливий?

Що ж, побачимо. Обговорення буде продовжено на засіданнях Ради Росія-НАТО у Брюсселі 12 січня, Постійної ради ОБСЄ у Відні, 13-го.

Гучний московський план

Нагадаю, що російські вимоги були сформульовані у вигляді проектів договору між Росією та США та угоди між Росією та країнами-членами НАТО. Проєкти були передані американській стороні під час зустрічі в МЗС РФ 15 грудня, а вже 17 опубліковані на сайті МЗС РФ у відкритому доступі. Така, без явної згоди другої сторони, публікація, з погляду дипломатичної практики, тлумачиться саме як ультиматум.

Росія вимагає визнання території колишнього СРСР зоною ГУЛАГу російського впливу (договір), і зобов'язання країн НАТО не розміщувати свої ЗС та озброєння "на території всіх інших держав Європи на додаток до сил, розміщених на цій території станом на 27 травня 1997 року". Що при цьому робити державам, що вступили до НАТО в 1999-2020 рр., коли до Альянсу приєдналися Угорщина, Польща, Чехія, Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія, Албанія, Хорватія, Чорногорія та Північна Македонія, Москва не пояснює.

Окремо в тексті угоди згадана Україна, причому згадана двічі (Ст. 6 і 7) — як країна, яку НАТО зобов'язується особливо інтенсивно не приєднувати, і не співпрацювати з нею, викресливши зі своїх географічних карт.

Очевидно, що вимоги Москви в жодному разі не можуть бути задоволені в повному обсязі, а висуваючи їх, Кремль, по-перше, розраховував на торг, сподіваючись отримати хоча б щось. В ідеальному випадку — відмову Заходу від допомоги Україні та здачу її у сферу російського впливу. Москва посилає сигнали про готовність відмовитися від Молдови, включаючи Придністров'я. Але тут росіяни, як завжди, лукавлять і намагаються збути ПМР до Молдови, забезпечивши її "максимально особливим статусом". Тоді за наступної зміни ситуації, з урахуванням де-факто спільного кордону Молдови з Росією, чого росіяни сподіваються досягти шляхом або поглинання України, або перетворення її на позбавлену суверенітету колонію, Молдову, вхопивши за "особостатусне Придністров'я", можна буде і повернути на орбіту Москви. Особливі надії Кремль при цьому покладає на місцевих зрадників із російськими паспортами, кількість яких у Молдові аномально велика, і яких РФ зможе вкотре "захистити".

Другий напрямок гри, яку веде Москва, – боротьба за імідж "європейського миротворця". Так само робив і Гітлер, домагаючись розчленування Чехословаччини "в обмін на мир". Отже, дипломатія Лаврова по праву успадковує не тільки Молотову, а й Ріббентропу, і питання, кому більшою мірою.

Тиха американська відповідь

Звичайно, США підготували свою лінію контрігри, частина якої очевидна, а частина поки що не засвічена публічно. Деяке уявлення про цю, незасвічену поки частину здатен дати проєкт угоди "Про заходи щодо відновлення та утвердження безпеки, принципів міжнародного права, прав людини та духу співпраці у Східній Європі", скани якої раптово спливли ввечері 9-го: спочатку в кількох публікаціях у соцмережах, виставлених, щоправда, в обмежений доступ, а потім на одному маловідомому молдавському ресурсі.

По суті, це контругода, протиставлена російському проєкту угоди з країнами НАТО. У ній декларується широке коло підписантів, не обмежене США, країнами НАТО та Росією. Це означає, що до неї можуть приєднатися всі країни Східної Європи та всі республіки колишнього СРСР, які російський план розглядав лише як об'єкт угоди. Її цілком могли б підтримати і за межами Східної Європи: Туреччина та Азербайджан, а також незалежні держави, що виникли на місці середньоазіатських республік СРСР. Всі ці країни зараз стежать за долею Казахстану, чия незалежність опинилася під питанням. Адже запросити російських миротворців (як і іншу погань), куди простіше, ніж попросити потім вийти геть.

Текст "Угоди" складається з дев'яти статей, відверто тролячи російський проєкт, у якому статей теж дев'ять. Тролінг видно і з тексту кожної статті у порівнянні її зі статтею з російського проєкту під тим самим номером.

Американські пропозиції включають визнання кордонів ексреспублік на момент підписання Біловезької угоди 8 грудня 1991 р., вводячи в обговорення російські дії щодо Грузії, Молдови та України. Наступний удар проєкт завдає по ідеї розділу Європи на сфери впливу, засуджуючи прояви авторитаризму та зовнішнього втручання у справи суверенних країн і наголошуючи, що "учасники [угоди] вважають неприпустимим включення суверенної держави, без її публічної на те згоди, у сферу інтересів або сферу впливу іншої держави". Таким чином, претензії Москви на особливі права щодо країн колишнього СРСР та Східної Європи повністю заперечуються.

Нарешті, Угода декларує намір її підписантів зайнятися налагодженням "традиційних механізмів забезпечення міжнародної безпеки, зокрема у Раді Безпеки ООН", шляхом "початку багатостороннього діалогу про шляхи реформування цих механізмів у напрямку більшої гнучкості та ефективності за збереження обов'язкового дотримання суверенітету всіх держав-членів ". Ця малопомітна, на перший погляд, деталь виразно позначає загрозу завдати удару по одному з найчутливіших місць Москви — сумнівному, з юридичного погляду, успадкування РФ постійного місця СРСР у РБ ООН.

Автоматичне визнання правонаступництва в ООН від СРСР до РФ вже неодноразово критикувалося багатьма фахівцями з міжнародного права. Звичайно, питання про виправлення допущеної помилки ще не виносилося на розгляд офіційно — але це недоопрацювання можна виправити, обравши слушний момент.

Окремо в проекті порушуються питання невизнання анексії та окупації, відповідальність та зобов'язання, що лягають на державу-окупанта, дотримання норм, законів та звичаїв війни, а також міжнародного морського права. Останній пункт прямо співвідноситься з піратською поведінкою Росії в Азовському та Чорному морях.

Звичайно, проект угоди показаний, що називається, з-під підлоги, у вигляді випадкового зливу, і ще не внесений до офіційного порядку денного. Але що буде, якщо США запропонують його до підписання, особливо з огляду на те, що список підписантів може бути необмежено розширений?

Відповідь очевидна: це створить роздоріжжя, де будь-який варіант російських дій – і обговорення американського проекту, і категорична відмова від його розгляду виявиться для Москви однаково програшним.

Хто кинув?

Судячи зі скрину першого листа, з проєктом угоди ознайомлена і Україна, що логічно, з урахуванням того, що в російському проєкті вона згадана окремо. Скрин також вказує на українську сторону як на ймовірне джерело витоку, але робить це надто нарочито.

Проте сам по собі злив логічний — це адресоване росіянам попередження про те, що все може обернутися для них набагато гірше, ніж сьогодні. Звичайно, поява такої угоди, яку в Європі, з великою ймовірністю, підпишуть усі, крім Росії та її сателіту Білорусії, означатиме глухий кут у переговорах. Точніше, його підписання матиме сенс і зможе знайти підтримку тільки в тому випадку, якщо конструктивні переговори з Росією остаточно проваляться і тупик, який виник, потрібно буде зробити максимально незручним для неї.

При цьому, угода добре укладається в загальну мозаїку подій навколо російсько-американських переговорів, успішно доповнюючи її і пов'язуючи в єдине ціле.

Так, телеканал "Аль-Джазіра", з посиланням на офіційні джерела зі США, повідомив 9 грудня, що американська сторона готова піти на поступки Росії, якщо та зробить зустрічні кроки і насамперед відведе своє ударне угруповання від українських кордонів. Можливі поступки включають обмеження на маневри у Східній Європі та відмову від постачання в Україну наступальних ракетних озброєнь. Останнє — прозорий натяк: хоча про постачання Україні тактичних ракет поки що не йшлося, але у разі непоступливості Росії список озброєнь, що поставляються, може бути істотно розширений. При цьому, як наголошує і "Аль-Джазіра", і інші стрічки новин, і офіційні американські джерела, військова присутність США в Східній Європі не буде скорочена в жодному разі. Натомість відповіддю на вторгнення в Україну стане поміщення Росії до списку ізгоїв, які піддаються найжорсткішим санкціям, поряд із Кубою, Іраном та КНДР.

Держсекретар Ентоні Блінкен, виступаючи 9 грудня у програмі "Положення в країні" на каналі CNN, погодився із твердженням, що Путіним рухає бажання відновити Радянський Союз, але заявив, що США не допустять цього.

"Думаю, що це одна з цілей президента Путіна — знову поширити сферу впливу на країни, які раніше входили до Радянського Союзу, — сказав Блінкен. — Як ми вже говорили, це неприйнятно. Ми не можемо повернутися до світу, поділеного на сфери впливу". Це вірний шлях до нестабільності, до конфлікту, до світових війн. Ми не повертатимемося до цього".

Нарешті, за день до зустрічі в Женеві, 8 грудня, у NYT з'явилася стаття про те, що Міністерство торгівлі США вже підготувало постанову, яка забороняє експорт до Росії будь-якої мікроелектроніки, розробленої в США, або містить елементи американського виробництва, включаючи смартфони, ноутбуки, холодильники, пральні машини і т.ін., і дасть йому хід по першій відмашці з Білого дому. З урахуванням стану справ над ринком мікроелектроніки і можливостей російської промисловості, це повернення Росії у "теплу лампову епоху ". Раніше про заборону на ввезення в Росію смартфонів говорили тільки як про віддалену і не дуже ймовірну перспективу, та й про таку всеосяжну заборону мова в жодному разі не йшла.

Як це може спрацювати

Якщо Росія не займе врешті-решт реалістичну позицію, США можуть винести свій проект на черговий саміт НАТО, оголосивши його відкритим для підписання, а потім через одного з європейських підписантів – на розгляд у ПАРЄ. У результаті проєкт неминуче підпишуть усі члени НАТО, включаючи країни колишнього соцтабору, і нехай не всі, але більшість колишніх республік СРСР. Росія, а з нею інші непідписанти, виявляться у меншості, дуже схожій на ізоляцію. Ординській дикості та реву голодного ведмедя-шатуна, якого в Женеві спробував зобразити Рябков, буде протиставлено підхід США, заснований на актуальному тлумаченні міжнародного права.

На наступному етапі Угоду можна буде вивести і на рівень ООН, піднявши, відповідно до її внутрішньої логіки, питання про правочинність постійного членства Росії в Раді безпеки. Якщо принцип прямого успадкування Росією місця СРСР буде відкинуто — а це майже неминуче при об'єктивному юридичному аналізі питання, постане питання про членство Росії в ООН як таке. Зрозуміло, що Москва зможе подати заявку на вступ, і її негайно приймуть. Але це стане страшним ударом по кремлівському самолюбству, тому Росія врешті-решт може і піти з ООН, як колись з Ліги Націй. Це означає абсолютно новий рівень її міжнародної ізоляції (і не треба порівнювати РФ із Швейцарією!). А в ході розгляду російської заявки на вступ, якщо вона таки буде подана, можна буде порушити й питання щодо Молдови, Грузії, України.

Іншими словами, Держдепартамент США в черговий раз, без зайвого галасу та гри на публіку, продемонстрував високий клас дипломатії. Це особливо помітно на тлі дешевого гопництва Кремля.