Светлодарская дуга. Захід плювати, але нам це тільки на користь
У неділю російські "ихтамнеты" і сепаратисти різко активізувалися на Донабассе, зокрема в районі Светлодарской дуги. Обстріл зросли багаторазово: починала артилерія, а потім в хід йшли інші сили.
Масовані обстріли велися з Дебальцеве, Вуглегірська, Калинівки. Українським бійцям по силам було зменшити запал бойовиків, але бої не стихли. Основний інформаційний бум припав на понеділок, 19 грудня, але це не означає, що зараз на Светлодарской дузі спокійно. Прес-центр АТО офіційно повідомляв про шість загиблих українських бійців, а за деякими даними, їх вже семеро, і ще один солдат зник безвісти. Десятки поранених. Втрати бойовиків також є і, як повідомляють обізнані джерела, їх в рази більше, ніж у ВСУ.
Версії, що пояснюють найсильнішу з літа ескалацію, називаються різні: від бажання створити новий котел, захопити ТЕС і розширити територію, до використання на повну котушку залишився перед інавгурацією Дональда Трампа. Ще в серпні, за інформацією волонтерів, там відбулася ротація - зайшли нові "буряти". Деякі військові експерти вважають, що ця "свіжа кров" просто бажає проявити себе.
У будь-якому випадку на тлі останніх подій у тій самій Сирії, активізація росіян, помітна неозброєним оком, вкрай тривожна. Однак, по всій видимості, вона турбує в основному українців.
Так, відреагували в США. Спікер Держдепартаменту Джон Кірбі у вівторок заявив про глибоку стурбованість Вашингтона, порушення мінських угод і закликав до деескалації через вплив Москви на свою улюлюкающую натовп "Д/ЛНР". Але Штати традиційно активніше, скажімо, відстежують ситуацію в Україні і реагують на зміни. Європейські партнери ж зайняті своїми справами.
Тихо і в інформаційному полі. Не сказати, що вже зовсім преса проігнорувала Светлодарскую дугу, але в рази більше уваги приділила націоналізації Приватбанку. Про це написали, наприклад, такі "гіганти", як The Wall Street Journal, Bloomberg, CNBC, Financial Times, Politico, Deutsche Welle, Reuters, AFP, The Telegraph, EUobserver, New Europe, а також Stratfor, МВФ і навіть Indian Express. На ескалацію звернули увагу в набагато меншому ступені. І в більшості випадків ті ЗМІ, у яких є в Україні філія кшталт "Радіо Свобода", BBC. Ну, і природно, українські видання, орієнтовані на Захід - Kyiv Post, Ukraine Today або Ukrinform.
Безумовно, тема націоналізації ближче до тіла європейця, стурбованого ситуацією в банківському секторі, який в ЄС переживає нелегкі часи з-за низьких темпів зростання, процентних ставок і інфляції. Як вірно 4 жовтня зауважив американський фінансист з Janus Capital Group, мільярдер Білл Гросс, глави центробанків своєю безпрецедентною грошово-кредитною політикою перетворили світові фінансові ринки в казино. Фінансисти побоюються повторення 2008 року.
А трагедії на Донбасі сьогодні мало кого чіпляють в Євросоюзі. Але не тільки тому, що у Заходу вистачає своїх приводів для занепокоєння. Насправді Светлодарская дуга просто не стала мейнстрімом. Пов'язано це насамперед з тим, що Україна залишається на цивілізаційної узбіччі. Тому-то виникають відмовки у наданні безвиза. Тому-то голландці голосують проти угоди про асоціацію.
Більше інтересу на Заході проявили до аннексированному Криму. Генасамблея ООН напередодні завершила процедуру прийняття історичної резолюції про порушення прав людини на півострові. І тут, до речі, теж не все так райдужно. Коли 15 листопада Третій комітет ГА голосував цей документ, то його підтримали представники 73 країн-членів. 19 грудня їх було вже 70.
Але чому ж Крим привабливіше Донбасу? Причина проста - півострів добре відомий європейцям ще з Кримської війни ХІХ століття. Там чимало полягло англійців, французів та сардинців. Пам'ять останніх восени минулого року президент РФ возив вшанувати Сільвіо Берлусконі. А на знаменитій лондонській Пікаділлі, наприклад, навіть є пам'ятник героям цієї війни, так і чимало військових традицій Сполученого Королівства вибудувано на кримському протистоянні.
Однак коли в інформпростір раптом потрапляють повідомлення про сутички українців з росіянами, то в головах європейців виникає набір шаблонів: якась нація, що пережила два Майдану, на периферії Європи, яка, начебто, нещодавно була в СРСР, б'ється з носіями загадкової російської душі, п'ють горілку на ведмедів з балалайками.
Якщо провести аналогію, то для Заходу конфлікт на Донбасі мало чим відрізняється від постійних прикордонних сутичок Індії та Пакистану у спірному Кашмірі. Загалом, десь там далеко, хтось вбиває один одного. Так і з Україною.
Цікаво, як би реагувала та ж Європа на загибель людей в результаті військових дій в межах своїх кордонів? Уявімо, наприклад : британці продовжують віддалятися від континентальної Європи, ігноруючи протести Единбурга. А потім в один момент якісь популісти-яструби війни розігріли народ або в Британії, або у Франції (де теж, до речі, не менше своїх войовничих ксенофобів), згадали давні образи і багатовікову історію воєн...Ну, загалом де-небудь в Нормандії або в околицях Кале раптом разверзнулся таке пекло, як на відео нижче? Теж ігнорували б або штампували стурбовані заклики?
Кошмари кровопролиття і насильства стають близькі, коли удар наноситься в саме серце Європи. В іншому ж спостерігається стійке бажання не помічати, що агресивна держава виконує хаку у східних кордонів. Відразу ж виникають якісь паралелі з романом Томаса Харріса "Мовчання ягнят" і його екранізацією однойменної з неперевершеним сером Ентоні Хопкінсом.
Але... В принципі, такий метод ведення політики на Заході. Він працює вже багато років. Так, Європа та Північна Америка - цивілізаційний двигун, хоча цей двигун готовий працювати суто у вузьких географічних рамках з незначним проникненням у зовнішній світ. Алгоритми порушуються ким-небудь ще, Захід намагається виправити ситуацію, але без ентузіазму, щоб уникнути або істотно скоротити особисті втрати. Тому-то Будапештський меморандум виявився просто папірцем, втім, як і багато інші міжнародні угоди, як минулі, так і майбутні.
З іншого боку, якщо так подумати, поки Москви душать санкціями, українська армія вже перетворилася в потужну силу. Сьогодні вона вже на другому місці в Європі за чисельністю, причому тих же танків у ВСУ більше, ніж у Німеччині, Франції та Британії разом узятих. Та й військові інструктори з Канади або США зізнавалися, що їх збройним силам є чому повчитися в українських. На цьому тлі дещо дивно вислуховувати від західних експертів настанови, як чинити опір гібридної війні РФ, тому як активну фазу цієї війни Україна переживає останні три роки, як кажуть, тет-а-тет.
Загалом, якась самоустраненность і небажання ЄС втручатися грають на користь українській державі, роблячи його сильніше. Правда ціна висока і жахлива - на передовій гинуть і калічаться українці.