Мовчання натовських ягнят. Коли по Румунії прилетить знову

У ніч на 4 вересня, під час атаки на український порт Ізмаїл на Дунаї, російський "шахед" промахнувся і вибухнув на території Румунії. Українські прикордонники повідомили румунським колегам "дивіться, вам прилетіло". Втім, ті теж все бачили. Знайшлися в Румунії та цивільні свідки удару "шахеда".

Постраждалих не було, просто вирва на полі, але це було вже чистим везінням. Наступного разу дрон цілком може вліпити і по житловому будинку. А оскільки обстріли українських портів не припиняються, то наступного разу не забариться. Тим часом Румунія – територія НАТО.

До речі, про везіння: 15 листопада минулого року під час російської ракетної атаки по Україні на території Польщі, в районі села Пшеводув, стався вибух. Загинули двоє людей.

Польський кейс

Реакція на той, уже давній випадок, була дивною — щоб не сказати "боягузливою і жалюгідною". Спочатку Associated Press, з посиланням на представника американської розвідки написала, що дві ракети, що впали, могли бути російськими. Саме формулювання було вкрай двозначним: а якими ще вони могли бути? Польщу атакував Марс? А якщо це були українські протиракети, які залетіли на територію Польщі, то що це змінювало? Двоє громадян Польщі, країни — члени НАТО та Євросоюзу загинули внаслідок російської ракетної атаки. Таке формулювання покрило б усі можливі випадки. Тому, якби не було російської ракетної атаки поблизу кордону з Польщею, не було б і протиракет.

Отже, Associated Press припустило, що ракети, що вбили польських громадян, могли бути російськими — але вже через день навіть це боязке припущення зникло з мережі. Його змінила ще більш політкоректна версія: "ракети могли бути російськими чи українськими", а кореспондента Джеймса ЛаПорту, який обмежився припущенням про лише російські ракети, звільнили за порушення редакційних стандартів. Пізніше Associated Press повідомило, посилаючись на дані трьох джерел, що ракета, яка впала в Польщі, була випущена українськими ППО по російській ракеті. Тут слідкуємо за руками: ракета українських ППО, одна штука. Але спочатку в інформації були ракети. Одну бачимо, куди поділися решта?

Припустимо навіть, що спостерігачі обрахувалися, і ракета була одна, і українська. І що? Навіщо знадобилася вся ця метушлива чехарда, якщо формулювання " в результаті російської ракетної атаки" універсальне? А якщо Associated Press прагне до скрупульозної точності, то ракета мала бути не "українською", а "німецькою", "американською" або навіть "радянською", випущеною українською ППО. Але ж це вже відверте марення?

Ні, це ще не марення. Початкова польська версія була крутішою: прес-секретар протипожежної служби Марцін Лебедович підтвердив, що на території села Пшеводув сталися вибухи, але заявив, що їхні точні причини невідомі. Трактор, в'їхавши на ваги зерносушарки, раптово вибухнув, і двоє людей загинули на місці.

Ви часто зустрічали трактори, що раптово вибухають? Це вже край? Але, ні, і це був лише початок колективного марення.

Президент Польщі Анджей Дуда заявив, що точних доказів того, хто запустив ракету та ознак навмисного нападу на Польщу немає. І остаточно переводячи стрілки від Росії, заявив, що ракету з великою ймовірністю запустила українська ППО.

Наступний крок зробив прем'єр Польщі Матеуш Моравецький, який сумнівався у необхідності запуску процедури НАТО за статтею 4, щодо консультацій у разі загрози. Це вже не лізло в жодні ворота: як це "нема загрози", якщо внаслідок російської ракетної атаки на території країни-члена НАТО гинуть люди? Не має значення, що удар по Польщі був ненавмисним — люди загинули. До того, що на загиблих українців на Заході всім начхати, ми вже знаємо, але тут загинули громадяни ЄС.

Далі все пішло звичайною в таких випадках доріжкою: розмазування і забалтування. Президент Байден назвав малоймовірним запуск ракети із Росії. Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Альянс не бачить ознак підготовки нападу Росії на нього, а отже, немає і загрози, і немає приводу вводити в дію четверту статтю. І ніхто не засумнівався в цій дивній логіці, і не поставив запитання: а хіба випадкові прильоти, які тягнуть загибель людей, не є загрозою, і не вимагають заходів щодо їх попередження?

Але добре – той випадок був першим. Винятковим. Хоча боягузтво західних лідерів було, звичайно, продемонстровано яскраво. У Кремлі її, напевно, відстежили, і зробили висновки. Але це був все ж таки листопад минулого року. Зараз пройшов майже рік – а реакція така сама.

Румунський кейс

МЗС України з посиланням на Держприкордонслужбу повідомило про удари російськими БПЛА по румунському березі Дунаю. У румунському МО у відповідь заявили, що російські дрони не становили прямої військової загрози Румунії, навпаки, вони їй лише на користь. А президент Румунії Клаус Йоханніс заявив, що на територію його країни "не падав жоден безпілотник".

Причина заяви була очевидною: якщо БПЛА таки вдарили по румунській території, то є ймовірність повторення. А, якщо вона є, треба вживати заходів. Особливо на тлі того, що випадок уже не перший, і на сакраментальне "одноразово не пі…онер" цю історію не списати. Зрозуміло, що росіяни і минулого й цього разу схибили випадково. Але небезпека наступного удару, який може спричинити людські жертви та серйозні руйнування, меншою від цього не стає.

Та й із "випадковістю" не все просто. По-перше, росіяни не бояться схибити, оскільки впевнені, що нічого їм за це не буде. Репутація Росії і так у глибокому мінусі, на її тлі навіть КНДР та Сомалі виглядають поважно. Ну, буде дипломатичний протест – і що? Мурка Захабалкова ці ноти використовує як прокладки в рамках імпортозаміщення. А якщо так, можна промахуватися знову і знову. І навіть навмисно, оскільки безкарність породжує спокуси. Можна завдати навмисного удару по одній із суміжних з Україною країн, задіяних у зерновому експорті чи постачанні озброєнь, списавши все на випадковість. І нерішуча поведінка країн Альянсу, спочатку Польщі, а зараз Румунії, зміцнює Москву у впевненості, що така витівка зійде з рук.

Чому б і ні? Росія нарощує вже не шпигунську, а прямо диверсійну діяльність у країнах НАТО. І зовсім не до виборів у Польщі, і не в одній лише Польщі. І залишається безкарною.

Звичайно, довести російську участь із залізною переконливістю можна лише в рідкісних випадках. Але існують ситуації, коли політична доцільність вимагає визнати достатність одних лише непрямих доказів. До речі, Захід нещодавно демонстрував таку рішучість у справах Скрипалів та Навального. А зараз Захід здується, вже вдруге. Причому, другий – це якщо вважати лише прильоти на територію ЄС.

На користь того, що млява реакція окремих країн НАТО і НАТО загалом на випадкові прильоти неминуче породить прильоти вже невипадкові, говорить і те, що Москва постійно загрожує завдати ударів по логістиці, через яку Україна отримує допомогу для протистояння російській агресії. Щоправда, для таких загроз на Росії тримають спеціально видресованих фриків, найбільш статусним з яких є екс-президент і голова Ради безпеки Дмитро Медведєв, через що загрози виходячи начебто неофіційними. Хоча, взагалі, президент Радбезу – вже не приватна особа. І державний телеканал, надаючи ефір для таких заяв, від кого б вони не виходили, не заявляючи про те, що демонструє їх лише як приклад неприпустимої поведінки, надає їм цілком офіційного характеру. І, взагалі, як казала мудра Голда Меїр, "якщо вас погрожують вбити, ви повинні брати загрози всерйоз". І реагувати всерйоз. Тому, що будь-яка інша лінія поведінки лише підштовхуватиме загрозливого привести свої погрози у виконання.

Але повернемося до румунських реакцій. Приблизно через добу міністр оборони Румунії Анхель Тілвар у коментарі телеканалу Antena 3 CNN повідомив, що уламки російського "шахеда" здається таки виявлені, хоча це не точно. "Ми обстежили дуже велику територію, в тому числі і ту, про яку велися дискусії в публічному просторі, і я підтверджую, що на цій території були знайдені фрагменти, які можуть бути залишками дрону", — сказав міністр, додавши, що Румунії необхідно посилити заходи безпеки. Це, відчайдушної сміливості, заяву Тілвар супроводжував зверненням до України: "Ми знаємо про російську агресію, ми співпереживаємо народу України. І переконливо просимо не втягувати в конфлікт сусідні країни, які вам допомагають. Виступаю з пропозицією та проханням перенести ваші підприємства та казарми подалі від нашого спільного кордону, щоб не виникало ситуацій, у яких наша територія піддається атакам супротивника".

Дуже дивно, і глибоко невірно, що ця заява залишилася без розгорнутої, з максимумом подробиць, офіційної відповіді України, яка, ймовірно, має прозвучати лінією МЗС. Тілвару слід роз'яснити, що, на жаль, перенести порти на Дунаї, і сам Дунай подалі від кордону з Румунією неможливо. Ймовірно, щоб запобігти втягненню в конфлікт, відважним сусіднім країнам, які допомагають Україні, потрібно самим зробити якісь кроки. Наприклад, евакуювати власне населення із зони, за якою можливі випадкові прильоти. Йдеться всього про смугу, шириною приблизно 50-70 км, тобто, питання плеве. Щоправда, виникає проблема: що робити, якщо приліт за межами цієї смуги таки станеться? Чи вводити в дію ст.4 Статуту НАТО, чи, навпаки, не вводити, а розширити смугу ще кілометрів на 30? А якщо приліт трапиться і поза розширеною смугою – що тоді? Можливо, цей спосіб поганий, і треба пошукати якийсь інший?

Наразі ситуація по прильоту до Румунії зависла. У середу, 6 вересня, Клаус Йоханніс, хоч і з явним небажанням, заявив, що походження уламків має бути встановлене точно, і що якщо вони дійсно мають російське походження, то "така ситуація буде абсолютно неприпустимим і серйозним порушенням суверенітету і територіальної цілісності Румунії, союзника НАТО". Хм… А якщо уламки, наприклад, іранські, з елементами західного та китайського виробництва – тоді нічого, все нормально? Дуже цікаво, які ще будуть реакції. Хоча вже очевидно, що вони будуть млявими, як… Ну, добре, залишимо обговорення політичної імпотенції Заходу, що допомагає нам, для іншого випадку.

Що тепер?

Якщо російське походження уламків підтвердиться, постане питання про практичні дії. Росіяни вже підстрахувалися, заявивши, що уламки могли привезти з України і підкинути на місце знахідки в Румунії. Таким чином, дипломатичні протести очікується простою формальністю. Це природно – бандити розуміють лише силу. Або, повертаючись для наочності, до Остапа Бендера та його зустрічі з румунськими прикордонниками… Втім, Бендер, не став би ні грабувати, ні вбивати румунський дозор, він лише хотів втекти з СРСР. А ось бойовики з радянського Закордота, а надалі з інших радянських диверсійних структур (Закордот розформували, але його діяльність тривала) регулярно вбивали румунських прикордонників, а потім, проникнувши на територію Румунії, вбивали всіх, кого зустрічали на шляху, ліквідуючи випадкових свідків. Тож причини для суворої зустрічі Остапа на румунському березі були серйозними.

На щастя для румунів геройський Анхель Тілвар не був тоді міністром оборони Румунії. І радянських терористів помалу навчилися ефективно відстрілювати, тож випадків їхнього успішного просочування до Румунії вже до кінця 1920-х поменшало. Така сама ситуація була по всьому західному кордоні СРСР, який вів із суміжними країнами, що відвалилися від Російської Імперії, і стали незалежними, терористичну війну під гаслом "світової революції". Зараз ця історія повторюється, хіба що диверсантів замінили ракети та дрони. Причому, як і сто років тому, західні сусіди Росії, навіть зібрані, як у пучок, в НАТО, все ще уявляють, що, поводячи себе тихо, і, по можливості, не звертаючи уваги на капості, дрібні, і не дуже, які робить Москва, зможуть уникнути втягування у війну з нею.

Припустимо, що зможуть – хоч це не точно. Але чого, власне, вони чекають? Вічної війни в Україні? А якщо не вічної, то який її результат представляється їм бажаним? Здається, на Заході досі не можуть зрозуміти, що робити з Росією, і які сили слід залучити для цього. І в НАТО, і в США все ще хочуть не дати Росії виграти, але водночас не хочуть дати їй програти та дозволити виграти Україні. Перед нами нова версія "дивної війни" на захист Польщі, в 1939 — всі пам'ятають, чим це скінчилося для її західних союзників.

Втім, залишимо знов-таки тему західної, і особливо європейської неготовності жорстко відповісти на російський виклик. Повернімося до конкретної проблеми випадкових прильотів, яких неминуче буде все більше, якщо не вжити заходів до їх припинення. Які саме заходи? Тут усе очевидно.

Зрозуміло, що про вступ НАТО до прямого конфлікту з Росією не йдеться. Хоча, скажімо прямо, превентивний удар, який перетворює на сміття російську ядерну палицю, був би в цій ситуації найвірнішим рішенням. Але добре, нехай це неможливо. На Заході немає сьогодні політиків масштабу Вінстона Черчілля, який міг би зробити такий крок. Але НАТО цілком під силу розмістити на своєму кордоні з Україною, поблизу неї, системи ППО, закривши ними небо також і над територією України, на всю дальність дії цих систем. Привід для цього є очевидним: прильоти на територію суміжних з Україною країн трапляються все частіше, а перехоплювати московські подарунки строго на кордоні неможливо. І НАТО, захищаючи свою територію, вимушено закриває небо і над частиною України. Оскільки мова йтиме про знищення БПЛА і ракет, тобто тільки безпілотних апаратів, нічого, окрім обурених криків від Москви, не буде. Щодо ресурсів ППО, то їх сьогодні для такої операції потрібно не так уже й багато. Сьогодні, поки Росія ще не нахабніла настільки, щоб видавати навмисні прильоти за випадкові, є лише три-чотири загрозливі ділянки, на яких потрібно здійснити таке закриття. Район дунайських портів України, протяжністю сто кілометрів максимум – один з них. П'яток "Гепардів", півсотні великокаліберних кулеметів та один комплекс Patriot закриють його з надлишком. Помножуємо на три, максимум на чотири – і проблему випадкових прильотів по всьому східному кордоні НАТО вирішено.

При цьому йдеться про захист території НАТО, а зовсім не України. Деяка частина української території опиняється в тіні цієї парасольки, лише поскільки. Крім того, і це дуже важливо, Росія отримає предметний урок: НАТО, в якісь віки, виявить реальну здатність захищатися від нападу на себе. У Москві напевно будуть украй цим здивовані.

Але все, як завжди, упирається у відсутність політичної волі у європейських лідерів. Ніхто з них не хоче виявитися винним у можливій ескалації. Тоді, можливо, Україні слід самій порушити питання щодо захисту від повітряних ударів території країн НАТО, суміжної з українською? Зрештою, на них розміщено вкрай важливу для нас інфраструктуру.