• USD 41.9
  • EUR 43.5
  • GBP 52.4
Спецпроєкти

Мертвий Прігожин, демарш Орбана і війна в Ізраїлі. Яким був 2023 у міжнародній політиці

Нові збройні конфлікти, боротьба за Глобальний Південь, політичні розбіжності у США і повернення популістів

Реклама на dsnews.ua

2023 рік не приніс полегшення світові. Розв’язана Росією війна проти Україна триває і, за задумом Кремля, має забезпечити Владіміру Путіну черговий президентський термін. Хоча парадоксальним є те, що попри це питання, власне, війни і мобілізації максимально виключають з його передвиборчої кампанії.

Загалом погіршується і безпекова ситуація на планеті, ілюстраціями чого є низка нових або ймовірних військових конфліктів – на Близькому Сході і в Латинській Америці.

Війна РФ проти України

Кремль впродовж року спорадично натякав і пропонував, насамперед, Сполученим Штатам провести перемовини щодо замороження війни проти України. Піковий період – літо та осінь, тобто на тлі наступу СОУ, що, на жаль, розпочався і відбувався без отримання від партнерів у повному обсязі обіцяних техніки та устаткування.

В іншій руці в якості козирів, на думку режиму Путіна звісно, він мав, по-перше, ядерний шантаж; а по-друге, "обіцянки" тривалої війни на виснаження. Завважимо, що останній аргумент набув в РФ більшої інтенсивності за перший. Особливо під кінець року.

Підставами стали як певне зниження обсягів допомоги Україні, так і налагодження Москвою сірого імпорту життєдайних чіпів і мікросхем для виробництва зброї; а також функціонування чисельного тіньового флоту, що забезпечував поставки російських енергоносіїв за кордон, а отже і надходження коштів на продовження війни. Хоча наприкінці року вартість, зокрема, нафти почала знижуватися, чому не завадило турне Путіна до Саудівської Аравії та ОАЕ; і паралельно США та Іран збільшили видобуток сировини, а ЄС розробив низку заходів, покликаних завдати удару по тіньовому флоту і забезпечити стелю цін на нафту на рівні 60 доларів за барель.

Відповідь Євросоюзу

Реклама на dsnews.ua

На шантаж з боку Росії і попри низку проблемних питань, зокрема щодо військової та фінансової допомоги для України, Європейський Союз відповів незгодою на умови Кремля.

Навпаки, Брюссель під час зустрічі Євроради 14-15 грудня ухвалив історичне рішення – розпочати з Україною перемовини про вступ до ЄС. Сталося це за рік після того, як ми, 23 червня 2022 р., разом з Молдовою отримали статус кандидата на вступ.

На грудневому саміті ЄР Сакартвело також отримала статус кандидата. І країни-члени Євросоюзу погодилися розпочати перемовини про вступ до ЄС із Боснією і Герцеговиною, ймовірно, в березні і за умови виконання Сараєво відповідних умов. Таким чином ЄС нівелював аргумент проти перемовин з Україною, а саме – ігнорування прагнень і руху до Євросоюзу країнами Балкан.

Проте варто зважати на деструктивну позицію проросійського і просербського голови Республіки Сербської Мирослава Додіка, який входить до Президії БіГ. Додік цього року доклав максимум зусиль для дестабілізації БіГ, схиляючись до сепаратизму і порушення Дейтонівських угод. Що разом з тінню чергового загострення у відносинах між Сербією і Косово, і на користь інтересам Москви, зберігає у силі глобальну дестабілізацію південно-східної частини Європи.

Втім, порушення Додіком Дейтонівських угод може навпаки прибрати його з політичної мапи БіГ. Адже у порушення цих угод очільник Республіки Сербської у липні відмовився визнавати на території сербського ентитету постанови Конституційного суду і рішення Верховного представника ООН Крістіана Шмідта і його як посадову особу з конкретними обов’язками і можливостями, серед яких – право усувати осіб, які особисто або через свої рішення загрожують суверенітету і безпеці БіГ. Власне, щодо Додіка у грудні, з невеликою затримкою, розпочався суд, і йому загрожує від шести місяців до п’яти років позбавлення волі.

Демарші Орбана

Очільник угорського уряду Віктор Орбан протягом всього 2023 р. перебував в опозиції до Брюсселю як в контексті вимог ЄС до Будапешту дотримуватися принципів, правил і цінностей Євросоюзу; так і в контексті підтримки України, а також ставлення Європи до країни-агресорки – Росії, та й до Китаю, з яким європейські союзники США намагаються одночасно знайти точки дотику і зайняти більш жорстку позицію. Попри це Орбан був єдиним з лідерів країн-членів ЄС, хто відвідав саміт китайської ініціативи "Один пояс, один шлях" у Пекіні, де зустрівся не тільки з лідером КНР Сі Цзіньпінем, але й з російським диктатором Путіним.

Щодо України, Орбан постійно блокував рішення ЄС на користь України, зокрема це стосується нових пакетів допомоги.

Тому напередодні саміту 14-15 грудня існували побоювання, що Орбан також заблокує початок перемовин з Києвом про вступ до ЄС, адже він перманентно стверджує, що Україна не готова до членства і що це нашкодить Європі – аж до ризику можливої конфронтації з Росією.

Проте за кілька днів до саміту стало відомо про те, що Брюссель погодився розморозити 10 млрд євро з коштів, які мав отримати Будапешт, якби не порушення уряду Орбана. А безпосередньо на саміті Орбан вирішив піти з зустрічі, як пише Politico, за відповідною пропозицією канцлера ФРН Олафа Шольца. Вже після засідання Євроради Орбан проголосив блокування допомоги Україні на суму 50 млрд євро на 2024-2027 рр.

Водночас, 18 грудня британська Financial Times з посиланням на джерела у європейських дипломатичних колах повідомили, що в ЄС все ж розглядають сценарій позбавлення Угорщини права голосу у зв’язку з порушенням європейського законодавства згідно із статтею 7 договору про ЄС 2007 р. (Лісабонської угоди).

Заручники республіканців

Підтримка України дещо загальмувала цього року і в Сполучених Штатах через внутрішні розбіжності між Республіканською та Демократичною партіями у таких питаннях як: процедура імпічменту щодо президента Джо Байдена, витрати федерального бюджету; фінансування офісів прокурорів, які розглядають справи проти Дональда Трампа, посилення заходів безпеки на кордоні з Мексикою, тощо.

Питання імпічменту Байдена, яке торпедували ультраконсервативні республіканці (трампісти), у жовтні коштувало Кевіну Маккарті посади спікера Палати представників, оскільки той дотримувався думки, що все ж з процедурою імпічменту поспішати не варто. Наступником Маккарті було обрано Майка Джонсона, трампіста, втім він все ж визнав, що підтримка України та Ізраїлю є одним з пріоритетів США.

Пертурбації у Палаті представників призвели до відтермінування ухвалення бюджету на новий фіскальний рік, до якого за пропозицією Білого дому було внесено пропозицію про нове фінансування допомоги для України, Ізраїлю та гуманітарної допомоги у розмірі $105 млрд, з яких 61 млрд адміністрація Байдена пропонує виділити безпосередньо для України.

З метою переконати конгресменів в необхідності ухвалити допомогу для України до Вашингтону у грудні приїжджали дві делегації: на чолі з міністром оборони Рустемом Умєровим, спікером Ради Русланом Стефанчуком, головою ОПУ Андрієм Єрмаком; а згодом приїхав безпосередньо Володимир Зеленський. Однак попри те, що республіканці почули і прийняли аргументи української сторони, подолати розбіжності щодо безпекових заходів на кордоні партіям не вдалось.

Конгрес навіть подовжив роботу, щоб досягти компромісу, але партіям це не вдалося, тому, як заявили згодом сенатори, рішення щодо фінансування допомоги для України навряд чи буде ухвалено в 2023 р.

Гайп Маска

В контексті політичного протистояння республіканців і демократів за рік до виборів президента варто також згадати поведінку і заяви відомого бізнесмена, засновника Tesla, SpaceX і віднедавна власника Twitter Ілона Маска, який після того, як його син Ксав’єр став Дженною, раптом змінив табір – замість Демпартії він почав підтримувати консерваторів. А до купи – відзначився цього року новими суперечливими коментарями щодо російської війни проти України.

Вони почали лунати ще минулого року. Власне у 2022 р., на початку якого "старлінки" Маска стали неабиякою допомогою для ЗСУ, SpaceX після масштабних збоїв у роботі "старлінків" надсилала до Пентагону листа з проханням взяти на себе фінансування цього супутникового зв’язку в Україні.

А згодом стало відомо про зрив операції СОУ з ураження російського флоту в Криму через відмову Маска, який мав телефонні розмови з Путіним, включити Starlink біля тимчасово окупованого Криму. CNN тоді повідомляв, що Маск, начебто, хвилювався, що ця операція спровокує Росію на ядерний удар. Бізнесмен стверджував, що запит на ввімкнення зв’язку біля Криму надійшов вже коли операція почалася, але він його не задовольнив. Вже цього року, виступаючи на техноконференції All-In Summit, він виклав нову версію: Starlink було вимкнено через санкції США проти РФ, і вмикати його без дозволу Білого дому він не мав права.

Наприкінці жовтня Маск під час виступу на онлайн-панелі в X назвав війну РФ проти України "безнадійною ситуацією", стверджував, що Штати де-факто "рухаються до Третьої світової війни", і закликав до припинення вогню, себто до замороження конфлікту.

Між тим, 18 грудня стало відомо про початок розслідування Єврокомісією щодо X через можливе порушення Закону Євросоюзу про цифрові послуги, що набрав чинності в листопаді. Йдеться про поширення у соцмережі незаконного контенту в ЄС, а саме контенту російських пропагандистських ресурсів. Значному їх поширенню, згідно із дослідженням ЄК, на яке посилалася The Washington Post, сприяло послаблення стандартів безпеки в X, що Маск вилучив з добровільного кодексу поведінки для боротьби з дезінформацією, а також через відмову керівництва компанії Маска від позначення російських державних медіа і афілійованих з Кремлем екаунтів.

Таким чином бізнесмен Ілон Маск остаточно закріплюється в політичному середовищі – не тільки американському, але й глобальному. Тому не стане сюрпризом, коли у виборчій кампанії 2024 р. в США він підтримає Дональда Трампа.

Справи Трампа

До речі про Трампа, який артикулює готовність погодитися на замороження війни РФ проти України, та його перспективи повернутися до Білого дому. У другій половині цього року спостерігалося падіння рейтингів Джо Байдена, натомість його головний візаві з Республіканської партії почав випереджати чинного президента США в опитуваннях. І сталося це попри чергові "рекорди" Трампа.

Власне, він став не тільки першим президентом в історії США, щодо якого двічі було ініційовано процедури імпічменту, але й першим президентом, щодо якого було порушено кримінальну справу. При цьому Трамп є фігурантом одразу чотирьох розслідувань, пов’язаних з фінансовими махінаціями; підкупом осіб, чиї свідчення могли б зашкодити його репутації як президента; втручання у вибори у штаті Джорджія, а також через його можливу роль у штурмі Капітолію 6 січня 2020 р.

Втім, розслідування і судові розгляди згідно з американським законодавством не забороняють йому участі у виборах чи навіть в поверненні на посаду президента. Тим більше, що розгляд справ у суді – кропіткий, тривалий процес, який ще більше розтягнеться у часі через бомбардування апеляціями командою адвокатів Трампа.

Проте за 16 днів до крайнього терміну для формування переліку кандидатів на праймеріз Верховний суд Колорадо заборонив Трампу балотуватись у штаті, посилаючись на 3-й пункт 14-ої поправки Конституції США, що було ухвалено під час Громадянської війни. Зокрема йдеться про те, що будь-яка особа, яка була конгресменом чи урядовцем, не може обіймати посади президента, віце-президента, сенатора, тощо, якщо вона брала участь у повстанні або заколоті проти основного закону Сполучених Штатів. Такі обмеження можуть бути скасовані двома третинами голосів в обох палатах Конгресу, однак в жодній у "слонів" немає необхідної кількості законодавців.

Тож єдина можливість для Трампа виплутатися з цієї ситуації – це апеляція до Верховного суду США, яку він має подати до 4 січня. На цей час дія постанови суду Колорадо призупинено. З іншого боку, штаб Трампа використає це судове рішення у власній медійній кампанії в контексті звинувачень поточної адміністрації у політичних переслідуваннях.

Глобальний Південь і мертвий Прігожин

Цьогоріч адміністрація Джо Байдена та європейські союзники США помітно інтенсифікували зусилля в боротьбі за вплив на Глобальний Південь з Китаєм і Росією. Останні вбачають в активній взаємодії з країнами Африки, Латинської Америки, Південно-Східної Азії економічні, політичні і військові можливості.

Для КНР "фундаментом" поширення впливу на Глобальний Південь традиційно є різноманітні економічні проекти й ініціативи, зокрема на базі "Одного поясу, одного шляху". Для Росії ж не менш традиційними, враховуючи обмеженість її ресурсів в умовах війни, є гібридні засоби інкорпорації до цих країн. Провідником і яскравим прикладом можна зазначити діяльність в Африці найманців з колишньої ПВК "Вагнер".

В цьому контексті варто зупинитися на ще одній гучній події 2023 р. – на спробі заколоту очільника ПВК Євгєнія Прігожина, найманці якого пішли з позицій на фронті і вирушили на Москву. До столиці РФ вони так і не дійшли і зупинилися за декількадесят кілометрів від неї, коли Кремлю, схоже, вдалося знайти аргументи, щоб заспокоїти "вагнерів". А вже 23 серпня, за два місяці після заколоту, Прігожин і найважливіші його командири загадково загинуло в авіакатастрофі у Тверській області.

Смерть воєнного злочинця, ймовірно, за наказом іншого воєнного злочинця – Путіна – призвела до переділу бізнес- і військової імперій Прігожина, в тому числі МО РФ взяло під контроль найманців ПВК "Вагнер" в Африці, які вже є представниками "Африканського корпусу" (алюзія на Африканський корпус Третього Рейху), а отже і фінансові потоки.

І тепер тандем Китаю та Росії з використанням типових для них схем посилення впливу на інші країни намагаються втягнути на свою орбіту впливу деякі країни Глобального Півдня. Завважимо також, що це відбувається на тлі вже очевидного формування нової "вісі зла" — ситуативного альянсу світових диктатур-ізгоїв, до складу якого входять Росія, Іран, КНДР, ймовірно, опосередковано Китай, який отримає власний зиск від подібної геополітичної конфронтації авторитарним систем з провідними демократіями. Попри те, що Пекін через економічну кризу вельми зацікавлений також у поліпшення відносин з США і Європою, ілюстрацією чого є друга з часів президентства Байдена його зустріч із Сі Цзіньпінем на саміті АТЕС у Сан-Франциско.

Окрім того, Сполучені Штати та Європа, теж, нагадаємо, почали цього провадити більш активну політику щодо Глобального Півдня, деякі представники якого позитивно сприйняли "деколонізаторські" наративи того ж Кремля. Отже, колишні колонії мають отримати від колишніх метрополій щось дійсно вартісне, а саме вибачення, визнання і справедливу економічно-політичну співпрацю. Тому США та ЄС пішли на зустріч і, по-перше, запросили Африканський союз до G20 в якості постійного члена; по-друге, цього року розпочався політичний процес розширення складу Ради Безпеки ООН за рахунок країн Африки.

Глобальна напруга

Повномасштабна війна, розв’язана Росією проти України, стала не єдиним військовим конфліктом у світі.

7 жовтня бойовики терористичного угруповання ХАМАС та низки інших палестинських організацій, що також підтримуються Іраном, здійснили напад на Ізраїль, в результаті чого загинули загинуло, щонайменше, більш 1200 осіб на території Ізраїлю, які також піддавалися тортурам і сексуальному насильству. Єрусалим у відповідь розпочав операцію "Залізні мечи" у секторі Гази зі знищенням інфраструктури та, власне, бойовиків ХАМАС.

До того ж, зберігається загроза для Ізраїлю з боку ліванської шиїтської терористичної організації "Хезболла" і єменських хуситів (теж підтримуються Іраном). У відповідь на ракетні обстріли з боку "Хезболли" Ізраїль припустив військове вирішення кризової ситуації – нової наземної операції проти ліванських бойовиків. Що ж стосується хуситів, то вони стали серйозної загрозою не тільки для безпеки Ізраїлю, але й для свободи судноплавства у Червоному морі, де під обстріли все частіше потрапляють комерційні кораблі.

Разом з тим в іншій частині світу – у Латинській Америці – теж виникла загроза збройного протистояння, коли режим Ніколаса Мадуро ініціював консультативний референдум з метою заявити про своє право на дві третини території сусідньої Гаяни, що має великі поклади корисних копалин.

Збройні сили Венесуели мають значну перевагу над армією Гаяни, однак, завважимо, що ця маленька країна є близьким партнером США і Великої Британії, тож у разі збройного конфлікту Гаяна радше за все отримала б підтримку цих держав. Втім ймовірно і те, що Мадуро не мав наміру розпочинати збройне протистояння, адже війна РФ проти України навпаки дозволила йому вийти на певний контакт з Вашингтоном, оскільки США таким чином вирішили послабити позиції РФ на світовому ринку енергоносії. Як наслідок, Мадуро отримав певне ослаблення санкційних заходів із перспективою подальшого поліпшення відносин між двома країнами. Його ж небезпечна гра у конфлікт з Гаяною, вірогідно, є спробою посилити власні переговорні позиції у діалозі зі Сполученими Штатами. Про це свідчить і те, що 14 грудня Мадуро і президент Гаяни Ірфаан Алі під час зустрічі у Сент-Вінсенті і Гренадінах відмовилися від бойових дій як засобу вирішення питання.

Тож дуже схоже не те, що Москва може не розраховувати на ще один збройний конфлікт, тим більше на "задньому подвір’ї" Сполучених Штатів.

Ще одним розчаруванням для РФ є звільнення Азербайджаном, який має активну підтримку Туреччини, Карабаху 20 вересня – після доби повномасштабних боїв. Зазначимо, що у конфлікт не втрутилися ані Вірменія, ані інший член ОДКБ – Росія.

Капітуляція Карабаху стала остаточним свідченням абсолютної недієздатності і нежиттєздатності таких структур як СНД чи ОДКБ. Власне чергове ігнорування Росією положень ОДКБ і відмова допомогти союзнику призвели до стрімкої зміни Єреваном власного зовнішньополітичного вектору на користь посилення взаємодії зі Сполученими Штатами, Європою і НАТО.

Пошук легких рішень

Тренд 2023 р. – це також повернення на політичний олімп у низці країн право- і лівопопулістичних сил.

Так, в Аргентині перемогу на президентських виборах отримав най і проамериканський, але яскравий популіст Хав’єр Мілей, який, втім, також підтримує й Україну.

Щодо Європи, то цього року парламентські вибори відбулися у сусідній з нами Словаччині, а також в Нідерландах. В Словаччині перемогла партія експрем’єра з корупційним і проросійським бекграундом – Роберта Фіцо.

Таким чином в ЄС на додачу до "бунтівного" Орбана з’явився ще один лідер, який прагне стабілізації відносин з Росією, а також відмовляється від надання Україні військової допомоги. З іншого боку, Фіцо як і Орбан не блокували перемовини про вступ України до ЄС.

Нідерланди. В цій країні, що є одним з лідерів "авіаційної коаліції", створеної з метою передачі Києву сучасних винищувачів, вперше за історію свого існування на виборах перемогла Партія свободи. Її очільник – Герт Вілдерс, відомий євроскептик, правопопуліст і ісламофоб. Свого часу він активно поширював кремлівські пропагандистські наративи, але засудив повномасштабне вторгнення РФ і підтримав Україну. Щоправда не виключає можливого корегування політики Нідерландів щодо військової допомоги, тим більше Вілдерс вже заявив про необхідність відмовитися від її надання Києву. Але для цього Вілдерс ще має сформувати коаліцію й уряд, що є не надто простим завданням з урахуванням широкої палітри партій, представлених у парламенті.

Вищезазначені приклади, а також соціологічні дослідження, дають підстави припустити, що у 2024 р., коли відбудуться вибори до Європарламенту, різноманітні популістичні партії можуть отримати ще більше підтримки. І такий сценарій ілюструє новий пошук виборцями в Європі "легких рішень", які і пропонують популісти. Аналогічні процеси в ЄС відбувалися на тлі міграційної кризи у 2015-2016 рр. 

    Реклама на dsnews.ua