Різні ліги. Хто буде суперником Олесі Ілащук на дипломатичній дуелі в Болгарії

23 грудня президент Володимир Зеленський призначив нових послів в Бахрейні, Болгарії та Литві. Нічого сенсаційного, це стандартна і запланована процедура — якби не рішення щодо нової очільниці дипмісії у Софії. Фахового балканіста Віталія Москаленка, що був послом України в Болгарії з 2018 р. поки невідомо за чиєю порадою, замінить Олеся Ілащук.

Офіційної біографії Олеся Ілащук у тій же "Вікіпедії" не мала до 26 грудня. Саме після її призначення на цьому ресурсі з’явилася невеличка за обсягом стаття про майбутню очільницю посольства України в Болгарії.

Проте до цієї публікації ЗМІ досить оперативно зібрали інформацію про пані Ілащук, яка, як виявилося, не має не тільки жодного дипломатичного досвіду, але й мінімального досвіду роботи на державних посадах.

Відомо, що новоявлена дипломатка свого часу закінчила історичний факультет Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

Видання "Молодий буковинець" повідомляє, що вона також навчалася в організації — "Український Гештальт Інститут", вивчала курс бізнес адміністрування у Бізнес-школі Міжнародного інститут менеджменту (Київ).

За даними "Європейської правди", яка проаналізувала неверіфіковані профілі Ілащук в соцмережах, в одному з екаунтів вона "позиціонується як фахівчиня з питань обробки дорогоцінного каміння". Варто зазначити, що до ювелірної справи вона має якесь відношення, "Молодий буковинець", зокрема, пише, що вона навчалась в бельгійській компанії HRD Antwerp, яка спеціалізується на класифікації діамантів.

Окрім того, як повідомляє чернівецьке видання з посиланням на сайт аналітичної системи Youcontrol, з 2010 по 2015 р. Ілащук займала посаду керівника у ювелірній компанії "Джемма", що свого часу потрапила у скандал через відмивання грошей, в чому звинуватили, а потім, у 2015 р., виправдали колишнього директора Калинівського ринку Івана Ринжука.

Також за даними журналістів, з 2015 по листопад 2016 р. Ілащук очолювала ТОВ "ДІДЖІТАЛ-ПК ЛТД". Компанія займається оптовою торгівлею комп'ютерами та програмним забезпеченням.

В одному з профілів у Facebook, які згодом було заблоковано, вона називає себе "клінічним психологом, системно-сімейним терапевтом, гештальт-терапевтом, сексологом-консультантом".

Отже, поле діяльності у пані Олесі Ілащук, відповідно до публікації у ЗМІ, вельми різнопланове. І зрозуміло, чому призначення викликало бурхливу реакцію — через повну відсутність у пані Ілащук відповідних навичок і досвіду.

Так, політичні призначення на дипломатичні посади не є чимось екстраординарним. Така практика поширена в багатьох країнах. В тих же США таким чином президент розраховується з донорами або союзниками. Взяти для прикладу Рекса Тіллерсона, якого Трамп призначив держсекретарем, хоча той не є кадровим дипломатом. Потім їхні шляхи розійшлися, але то вже особливості кадрової політики та поведінки вже самого Трампа. Та Тіллерсон принаймні мав досвід керування транснаціональною корпорацією – очолював раду директорів нафтогіганта Exxon Mobil.

Простіше кажучи, брати на дипломатичну посаду людину з вулиці — не найкраще кадрове рішення. Тим більше в часі війни, коли від дипкорпусу так багато залежить. Особливо в такій складній для Україні державі як Болгарія, тим більше що її значення як постачальника зброї для ЗСУ зростає.

Для порівняння давайте подивимось на персону, яка захищає інтереси нашого ворога – Росії – в Софії, і якій муситиме протистояти Олеся Ілащук в якості посла України.

Елеонора Митрофанова. Випускниця Московського державного інституту міжнародних відносин МЗС СРСР (1975 р.). Колишня депутата Дерджуми від ЛДПР (1993-1995 рр.). Сестра іншого ексдепутата від ЛДПР, а потім від "Справедливої Росії" — скандального Олексія Митрофанова, що стояв за появою брудної кіно-пародії на Юлію Тимошенко та Міхеїла Саакашвілі, і який з 2014 р. є фігурантом кримінальної справи через вимагання (за даними ЗМІ, переховується у Хорватії). Водночас теж має певний дипломатичний бекграунд, оскільки в якості депутата відвідував балканські країни, Кубу, Саудівську Аравію.

Проте в його сестри все ж досвіду у дипломатії та міжнародних контактах набагато більше. Вона є кадровою дипломаткою.

Встигла попрацювати і заступником міністра закордонних справ РФ, і постпредом Росії в ЮНЕСКО, і замгендиректора ЮНЕСКО; і навіть була головою Виконавчої ради цієї організації, використавши цю посаду для лобіювання інтеграції Палестини.

З ЮНЕСКО Митрофанова пішла у 2016 р., щоб вже у 2017 р. очолити "Россотрудничество" – структуру, що давно є ширмою для російських спецслужб в їх діяльності за кордоном.

Влітку 2020 р. пішла з посади за рішенням Путіна і вже на початку 2021 р. Митрофанову було призначено послом до Софії.

Каденцію Митрофанової в Болгарії важко назвати позитивною, адже одразу після її призначення там було розкрито російську агентурну сітку, що супроводжувалося масовою висилкою російських "дипломатів" з цієї країни. Окрім того, експрем’єр Кирил Пєтков звинувачував Митрофанову в організації вотуму недовіри до нього у болгарському парламенті.

Але попри це Митрофанова досі є послом Росії у Болгарії, отже нарікань у Кремля, схоже, щодо неї немає. Тим більше, враховуючи історично регулярне втручання Москви у внутрішню політику Болгарії, як і більшості інших країн соцтабору, шпигунські скандали не позбавлять досвідчену російську дипломатку усіх важелів впливу на цю країну.

Присутність в Софії такої професіоналки з Росії є свідченням того, наскільки важливим для РФ є цей напрямок. Але не менш важливим він є і для України. Тому кидати проти Митрофанової Ілащук — очевидна помилка. Вагові категорії в них геть різні. Річ тут не в недовірі до молодих кадрів. Абсолютно ні. Річ у повній відсутності досвіду і відповідних навичок, що є критичними факторами під час війни.