План Китаю для України. Навіщо Пекін розсипає конфетті під виглядом мирних ініціатив

Пекін, як і анонсував, 24 лютого, на річницю повномасштабного вторгнення Росії до України, оприлюднив своє бачення того, як має завершитися війна. Документ, що отримав назву "мирний план від Китаю", як і зауважував натомість представник КНР в ООН Чжан Цзюнь, дійсно виявився лише "позиційним документом" — декларативним і повним добрих побажань. При тому він складається з 12 пунктів, з яких деякі варті особливої уваги.

До декларативної частини можна віднести ті, де прописані такі речі як повага до суверенітету всіх країн, вирішення гуманітарної кризи, захист цивільних та полонених, відмова від "менталітету холодної війни", зменшення стратегічних ризиків.

До тих, на які варто звернути увагу, відноситься, наприклад, вимога Пекіну забезпечити стабільність ланцюгів поставок, зокрема експорту зернових, і промислових ланцюгів, оскільки російська війна завдала китайській економіці, що не оговталася після пандемії Covid-19, нового нищівного удару.

Окрім того, Китай доволі чітко сигналізує Росії про неприпустимість як ядерної війни, так і будь-яких провокацій на атомних електростанціях, одну з яких, найбільшу в Європі, — Запорізьку – російські війська окупували ще на початку вторгнення.

Однак найцікавіше – у пропозиціях Китаю щодо завершення війни. Очікувано, особливо після публікації своєї Глобальної безпекової ініціативи, Пекін пропагує просто "припинити бойові дії" та обрати "мирні перемовини", а заразом скасувати "односторонні" санкції.

А саме Китай наполягає, що "усі сторони повинні підтримати Росію та Україну в роботі в одному напрямку та якнайшвидшому відновленні прямого діалогу з метою поступової деескалації ситуації та досягнення всеосяжного припинення вогню".

Останнім же пунктом Китай визначив "постконфліктну відбудову" за участі "міжнародного співтовариства", в тому числі і за участі КНР. Це впадає в око, адже коли 14 листопада 2022 р. Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо створення міжнародного механізму із забезпечення відшкодування збитків, завданих агресією РФ, то Китай, як і Іран, проголосували проти. Проте через відсутність конкретики в 12-му пункті, важко сказати, чи це Пекін готовий змінити позицію щодо відбудови, чи то він просуває ту ж ідею, що й російські опозиціонери на Мюнхенській конференції з безпеки – відновлення України коштом США, Європи та інших країн, а не лише тільки російським.

Перекладаємо з дипломатичної

Пункт із закликом припинити накачування зброєю України, якого, як повідомляла раніше агенція Bloomberg, очікували європейські чиновники, включено не було саме у такому формулюванні. Але він все ж присутній у повітрі у вигляді "дипломатичних" формулювань в третьому пункті "плану": "Усі сторони повинні зберігати раціональність і проявляти стриманість, уникати роздмухування вогню та загострення напруженості та запобігати подальшому погіршенню кризи чи навіть її виходу з-під контролю".

Невеличкий плюс в тому, що цей заклик лише у риторичній формі, але не закріплений на папері. Вкупі з наративом про неприпустимість ядерної війни і голосуванням Китаю в ГА ООН до річниці вторгнення (Пекін, попри певні натяки на подальше зближення з РФ, все ж не проголосував проти відповідної резолюції), свідчить про те, що Пекін і Москва остаточно не сформували "союз навіки".

Цього не сталося, зокрема, і через попередження від США та Європи, і через те, що Росія створила масу проблем для КНР, яка прагне їх зараз вирішити. Але це не означає, що китайські пропозиції щодо завершення війни є на користь України.

Насправді мирний план містить певні небезпечні моменті у перспективі. Так, він має почасти збіги із мирною формулою, запропонованою Києвом і закріпленою у вище згаданій резолюції ГА ООН, однак має й також разючі відмінності.

Якщо Kyiv Security Compact передбачає перемовини лише за виконання умов повної деокупації українських території і виведення російських військ, то Китай артикулює ті ж тези, що й Кремль: сісти і домовлятися вже зараз. Питання звільнення українських території залишається за дужками, тобто їх пропонується віддати на поталу Росії. І для останньої це у поточній ситуації – перемога.

Процес урегулювання, як і санкційний механізм, Китай пропонує перевести під егіду ООН, яка безсила зробити щось дієве, справедливе і рішуче задля припинення війни. Тобто де-факто Пекін пропонує заморозити конфлікт на теренах ООН, де учасники перемовин і посередники будуть роками товктися на місці.

От тільки маючи за плечами досвід Тристоронньої контактної групи в Мінську, ми знаємо, як працюють такі механізми урегулювання за участі росіян, яким дозволили не програти.

Амбіції Пекіну

Проте у випадку з ООН для Китаю є ще один привід принаймні намагатися підсилити цю міжнародну структуру – це реагування на зовнішньополітичну децентралізацію своїх візаві.

Китай, як відомо, свій вплив поширює насамперед через інструментарій "м’якої сили" — інвестиціями, кредитами, гуманітарними місіями, тощо.

І робить це вкрай ефективно, що спонукало США та їхніх союзників шукати інших шляхів до консолідації, оскільки надвеликі міжнародні організації виявилися неповороткими і неспроможними реагувати на виклики оперативно і, тим більше, ефективно.

Саме тому за останні кілька років помітно інтенсифікувався процес формування, так би мовити, кластерів союзництва, коли ті чи інші країни фактично формували дво-три або чотирьохсторонні військово-політично-економічні союзи. Особливо в Азійсько-Тихоокеанському регіону, тобто на територію, яку Китай вважає своєю зоною впливу.

Яскравими прикладами є союз Великої Британії та США після підписання Нової Атлантичної хартії, австрало-британо-американський AUKUS, QUAD (Австралія, Індія, США, Японія).

Це виклик вже для Китаю: він змушений реагувати на те, як конкуренти реагували на його "м’яку силу" за кордоном.

Тому він зокрема, по-перше, ставить на геополітичний бекап – спробувати відкотити ситуацію до попередніх налаштувань, де була лише безсила ООН як регулятор суперечок.

По-друге, пропонує своє бачення формування біполярного світу. Так, голова канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ Ван І під час перемовин із очільником російського МЗС Сергієм Лавровим казав про необхідність побудови "багатополярного світу" та підтримку "справжнього мультилатералізму". Проте це він казав російській стороні, що досі мріє бути тим самим, другим у світі, надгравцем. Пекін Росію вже такою не вважає і відносить її радше до своїх сировинних і політичних васалів.

Ціль – проукраїнська коаліція

Втім Китай у своєму "плані" позбавляє суб’єктності і Україну. І війна з Росією проти України ідеально пасує йому для повернення статус-кво, коли всі щасливо жили у болоті безпорадності і стагнації, а Китай так само щасливо просувався на Захід і Південь. Наразі рух цей сповільнився в рази через шкоду, завдану російською війною світовій економіці, торгівлі, енергоринку і, передусім, міжнародній системі безпеки.

Пекін, як і Москва, з подивом дізналися, що здавалося б "слабкий" Захід може неочікувано потужно єднатися у боротьбі і бути вкрай рішучим. І не тільки щодо військової підтримки жертви терористичної країни "Росія", але й через впровадження санкційних заходів, не орієнтуючись на ООН, де процес відповідного покарання агресора знов-таки затягнувся б на невизначений час.

Така фрагментація політичної відповідальності, яку скріплює низка тісних міждержавних зв’язків, напрочуд ефективна. І КНР мусить це враховувати.

Особливо, якщо вона дійсно сподівалася захопити Тайвань, користуючись прецедентом Росії та ослабленням Заходу. Прецеденту немає. Росія не захопила Україну та ще й програє війну. А Трансатлантична спільнота та союзники у Азійсько-Тихоокеанському регіоні, навпаки, згуртувалися.

Проте не всі і не на 100%, звісно. Адже є в Європі ті, хто також просуває наративи про діалог та скасування односторонніх санкцій, що, знов-таки, не забезпечать завершення війни, а лише створять умови для нової агресії.

Це, наприклад, Угорщина, Австрія, певні політичні кола в інших країнах. Ось їх і може згуртувати Китай цією альтернативою мирного плану Києва "і вашим, і нашим". Тим більше, що кабінет Віктора Орбана міцно тримається за східних автократів Путіна та Сі, завдяки чому Китай розглядає Угорщину як власні ворота до Європи.

І це небезпечний для нас момент, оскільки з грамотною медійною роботою (а ресурси у Китаю є) і міжнародним впливом (це теж є) Пекін може розкрутити свій план і, як мінімум, спробувати змінити політичну кон’юнктуру не на нашу користь. І не на користь Росії, зрештою. Але нам від того легше не буде, бо цей китайський "компроміс", що пропонує перемовини, — поразка для нас. Перемовини – це те, чого зараз дуже прагне Москва, аби перегрупуватися для виваженішого і, цілком ймовірно, вже на 100% успішного удару по Україні.

На щастя, Україна та союзники скептично поставилися до китайського "плану".

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, коментуючи оприлюднення "плану", просто нагадав, що "до Китаю немає великої довіри", бо той так не засудив агресію РФ. А за словами президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, Китай пропонує не мирний план, а лише певні принципи, які блякнуть на тлі проголошення "необмеженої дружби" між Китаєм та Росією перед вторгненням РФ до України. ЄС, каже фон дер Ляєн, розгляне ці пропозиції в залежності від того, яку сторону обрав Китай.

І, що важливо, лідери, які вже відреагували на документ, усі зазначають відсутність конкретики в плані, що є його слабким місцем.

"Будь-яка конструктивна пропозиція, яка наближає нас до справедливого миру, буде тільки вітатися. Чи хоче Китай відігравати таку конструктивну роль, залишається під питанням", — зазначив президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр.

А радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван взагалі завважив, що пропозиція Китаю мала закінчитися вже після першого пункту про "повагу до суверенітету всіх країн".

Тож противагою потенційній інформаційній розкрутці Китаєм своїх мирних та безпекових ініціатив слугує відсутність в них конкретики і занадто обтічні формулювання, що справедливо викликають підозри у прагненні Пекіну закласти максимум підводних каменів під процес завершення війни.