Мільярд з військторгу. Як Путін може використовувати Лукашенка

Самопроголошений президент Білорусі (він же губернатор Північно-Західного краю РФ ) Олександр Лукашенко, коментуючи хід військових навчань "Захід-2021", заявив про намір витратити більше $1 млрд на закупівлі російського озброєння. Витрачати свій мільярд в московському військторзі Мінськ має намір неспішно і вдумливо, розтягнувши шопінг до 2025 року. При цьому, за словами Лукашенка, мова йде про десятки літаків, кілька десятків вертольотів, а також про зенітні ракетні комплекси Тор-М2. Крім того, як повідомив Лукашенко, на нещодавній зустрічі з Путіним обговорювалися і поставки ракетних комплексів С-400 для розміщення їх на кордоні з Україною, причому Путін вже дав доручення Шойгу опрацювати це питання з білоруською стороною.

У цій історії примітні два моменти. По-перше, коментарі про закупівлю озброєнь були озвучені тільки Лукашенком, а Путін вважав за краще відмовчатися. По-друге, цікава сума передбачуваних закупівель: мільярд — багато це чи мало?

Подивимося на ціни. Російський винищувач Су-30СМ коштує на експорт близько $30 млн за штуку. Мі-35М — близько $20 млн. Експортна версія С-400 "Тріумф" за ринковою ціною складає пів мільярда за дивізіон. Втім, С-400, ймовірно, йдуть окремим рядком витрат.

І, тим не менше, навіть з урахуванням окремо поставок С-400 мільярд доларів, розтягнутий на чотири роки, виглядає до непристойності скромно. Єдине можливе пояснення — це поставка за викидними цінами літаків і вертольотів б/у, знятих з консервації. Що ж стосується С-400, то, ймовірно, мова піде не про продаж, а про передачу в користування деякої кількості комплексів, з числа тих, що вже стоять в Росії на бойовому чергуванні. Найімовірніше, їх передадуть з російськими екіпажами, хоча формально комплекси будуть білоруськими і відповідальність за їх застосування буде лежати на Мінську.

Версія передпродажної підготовки збройового секонд-хенду добре пояснює і осінній літакопад, який накрив Росію в останній місяць. Схоже, що там стали масово знімати з консервації та обльотувати для "братів-білорусів" весь авіаційний мотлох, що накопичився, який "бацькові" частково продадуть за безцінь, почасти просто подарують, передавши в борг, а потім цей борг списавши.

Зрозуміло, що такі подарунки просто так не робляться. Озброюючи білоруську армію на українському кордоні, Путін включає її в гру, яку веде на західному напрямку. У що ж має намір зіграти Москва?

До деякої міри плани Кремля щодо Білорусі (назва Білорусь резервується за неіснуючою незалежною державою) можна прорахувати, ознайомившись зі статтею "Переоцінка близькості. Як Росії будувати відносини з Україною", написаною директором Московського центру Карнегі Дмитром Треніним. Її основні положення зводяться до двох тез:

- Не дуже то Росії і потрібна інтеграція з Україною, і без неї проживемо.

- Тим не менше сусідські відносини з Україною будувати треба, сподіваючись на появу в Києві "керівництва, здатного налагодити прагматичні відносини з Москвою", але не чекаючи цього пасивно, а, навпаки, активно користуючись тим, що "питання, пов'язані з Україною, стали менш пріоритетними для керівництва країн Заходу".

Уважно вчитавшись в статтю, можна розгледіти і програму дій Москви на найближчий період часу. Це створення приводу для пошуку контактів і компромісів з Україною поза Мінським форматом, який явно зайшов в глухий кут. При цьому думка Треніна про те, що тісна інтеграція з Україною, аж до її де-юре поглинання, була б Росії в будь-якому випадку економічно і політично невигідною і що політику щодо України слід переорієнтувати в напрямку ефективної відкачки українських ресурсів, в першу чергу людських, логічно проєцується і на Білорусь.

У сумі з планами на російські озброєння, озвученими Лукашенком, це дає картину коригування кремлівського курсу щодо Білорусі.

Судячи з усього, зламавши опір Лукашенка і перетворивши його в керовану маріонетку, в Москві вирішили відкласти план поглинання Білорусі як недоцільний в даний час. Таке поглинання неминуче викликало б нову хвилю санкцій щодо Росії і було б вкрай затратно економічно. У той же час відрив Лукашенка від реальності, здійснений під закулісним управлінням Кремля, дає Москві можливість створити нове вогнище напруженості в Європі, до якого Росія формально не матиме жодного відношення.

Більш того, підштовхнувши Мінськ до конфлікту малої інтенсивності на україно-білоруському кордоні, Москва отримає і чималий набір бонусів.

Такий конфлікт відверне увагу ЄС і США від Донбасу і, тим більше, від Криму. Він дасть можливість поховати "Мінськ", після чого Москва спробує проштовхнути новий формат переговорів з прямою участю представників Л/ДНР. Шанси на успіх такої трансформації будуть тим більшими, чим успішніше Кремль доб'ється для себе ролі миротворця в новому конфлікті між Мінськом і Києвом — а шанси на це у нього дуже великі. На тлі явно неадекватного Лукашенка Путін буде виглядати цілком респектабельно. До того ж в сконструйованій Москвою ситуації тільки Путін зможе відчутно впливати на міньйона, що зірвався з котушок і впав в істерику. Так що Європа російську миротворчість може і підтримати.

Зрозуміло, для початку конфлікту потрібна провокація. Але у Росії є всі можливості для її організації, а підштовхнути Лукашенка до військових авантюр в даний час не складе великих труднощів. Все вказує на те, що мінський диктатор дезорієнтований, оскільки канали, за якими він отримує основну інформацію про ситуацію навколо Білорусі, повністю контролюються Кремлем. До того ж Лукашенко перестав довіряти своєму оточенню. З урахуванням його психічного нездоров'я, насичення білоруських спецслужб і армії російською агентурою, фактичним взяттям в заручники Миколи Лукашенка, а також санкційних труднощів, яких зазнає білоруська економіка, це робить Лукашенка абсолютно керованою Москвою фігурою.

Отже, поки ми чекали російсько-білоруського аншлюсу, скалькованого з німецько-австрійського, в Кремлі підготували пхеньянізацію режиму Лукашенка, набагато зручнішу для Росії. Зігравши Лукашенком на загострення, а потім картинно стримавши його, Москва цілком може спробувати зайняти місце регіонального миротворця, змушуючи ЄС, а слідом і Україну визнати за нею цей статус.

Разом з тим це зовсім не виключає в подальшому ні поглинання Білорусі, ні спільного російсько-білоруського удару по Україні. Інше питання, що обидві ці ситуації повинні дозріти. Ініціатива об'єднання двох країн повинна виходити в першу чергу від самих білорусів, які втомилися від схибленого "бацьки". А чергова хвиля проблем, яка накрила США і ЄС, укупі з провальними економічними діями української влади цілком здатна в якийсь момент створити зручне вікно можливостей для російсько-білоруської атаки на Україну, організованої під гаслом "боротьби з нацистським режимом". При цьому білорусам буде відведена роль героїчного авангарду, благо, що ні їх, ні переданої їм старої техніки росіянам буде анітрохи не шкода, а всі втрати і провали будуть потім списані на білоруського диктатора, який вже став непотрібним.