Чи охопить Європу "міграційна повінь"
Тільки Німеччині цьогоріч прогнозують 750 тисяч потенційних політичних біженців, хоча ще зовсім недавно найсміливіші прогнози не перевищували 450 тисяч. Недарма днями канцлер Ангела Меркель висловилася у тому сенсі, що проблеми з Грецією - ніякі не проблеми, порівняно з проблемою мігрантів.
Такого напливу не очікував ніхто. Європейські міграційні служби звітують про переповнені табори і розгортання наметових містечок, в той час, як на кордонах збираються нові і нові претенденти на в'їзд. У великих містах починаються акції протесту місцевого населення, наляканого небаченою кількістю мігрантів і, головне, привидом ісламізації, який бовваніє за їхніми спинами. Після терактів, стрілянини, захоплення заручників у європейських містах питання мігрантів та ісламофобія загострилося неймовірно. Терористична війна у розпалі - і терористи можуть записати на свій рахунок перемогу, оскільки їхня тактика залякування провокує наразі у Європі справжню соціальну кризу.
Мігранти стали несподіваною частиною терористичної війни, яку радикальні ісламісти ведуть проти Заходу. Про роль ісламських анклавів у нагнітанні неспокою у європейських країнах відомо давно. Але наразі зброєю ісламістів стали біженці, які втікають від війни у благополучну Європу, і тим самим завдають потужного удару її економіці та соціальній сфері.
Ніяких дієвих засобів дати раду з напливом мігрантів наразі немає ані в Німеччини, ані у Франції, ані в Британії. ООН закликає всі країни заходу не відмовляти біженцям - бо що лишається ООН? Проблему може пом'якшити (хоча й не вирішити) швидке вмиротворення на Близькому Сході. Хоча б у Сирії, звідки, наразі, іде найбільший потік мігрантів. Але подібне вмиротворення поки що є радше бажаним, аніж ймовірним. Поки ж світові лідери витрачають час на безрезультатні перемовини про долю Асада, ІД розхитує Захід зсередини, насилаючи на нього все нові і нові хвилі обездоленого, заляканого люду.
Захід виявився не готовим до такого масованого напливу біженців. Ніяких стратегій, програм чи навіть просто політичної волі до якихось більш-менш жорстких рішень не має уряд жодної країни-лідера. Втім, не виключено, що для країн-лідерів момент просто вже загублений. Адже прийняти наразі якісь жорсткі рішення щодо мігрантів і справді майже неможливо. Не лише тому, що це викличе звинувачення на адресу урядів у дискримінації та інших страшних речах. А тому, що всередині цих країн вже давно існують і діють величезні мігранські анклави, які будь-що захищатимуть свої інтереси. Цей чи то тиск, чи то просто шантаж, який виявляється у найрізноманітніших формах - від вимог визнавати норми шаріату до розстрілу журналістів у європейських столицях - уряди не можуть не брати до уваги.
Тому економічні лідери єврозони заговорили про "квоти на мігрантів", відповідно до яких всі країни Євросоюзу мають приймати і влаштовувати в себе біженців. Це рішення стосується найперше допоки майже незадіяних у вирішенні проблем країн Центральної та Східної Європи. Але навряд чи ця ініціатива виявиться більш ефективною, ніж усі попередні. По-перше, тому, що країни цього регіону поки що роблять все можливе, аби відмовитися від такого сумнівного "подарунку", який ляже занадто тяжким тягарем на їхні і без того не такі вже й розвинуті економіки. По-друге, тому, що на це навряд чи погодяться мігранти, яким більше подобаються країни з високими соціальними стандартами.
Втім, країнам Центральної Європи, мабуть, варто замислитися над тим, що вони робитимуть, коли настане їхня черга "перетравлювати" проблему мігрантів. Бо, по-перше, високі соціальні стандарти в перенасиченій мігрантами Західній Європі можуть довго не втриматися. По-друге, частина мігрантів, яка не стільки шукає кращого забезпечення, скільки втікає від війни, може погодитися і на скромніші умови - аби лише не стріляли. Тому країнам Центральної Європи треба думати про власні міграційні програми вже зараз - поки вони не відчувають надмірного тиску мігрантів зсередини, як країни Західної Європи. Вони ще можуть зманеврувати, врахувати помилки західних колег, скласти ефективні програми, спрямовані на розсіяння, асиміляцію, забезпечення робочими місцями чи самозайнятістю, які б стали компромісними для мігрантів з одного боку і корінного населення - з іншого.
