Путін злякався Ердогана. Як Сирія вислизає з рук Росії
Інтервенція російсько-ірансько-асадовского тріумвірату в оплот сирійських повстанців в Ідлібі зірвалася, так і не розпочавшись. Мало того, ситуація в Сирії в цілому складається далеко не на користь Москви, яку фактично тіснять на кількох фронтах - Туреччина, Ізраїль, міжнародна коаліція в особі США, Великобританії, Франції. І це після низки гучних обіцянок повернути під контроль Кремля Асада всі території Сирії.
Почнемо з того, що 7 вересня в Тегерані відбувся саміт щодо Сирії за участю лідерів Туреччини, Ірану та Росії - Реджепа Тайіпа Ердогана, Хасана Рухани і Володимира Путіна. Саме під час цього заходу став очевидний розкол між ситуативними союзниками щодо настання в Ідлібі. Хоча, як і передбачала "ДС" перед самітом, Ердоган буде активно пручатися початку бойових дій на північному заході Сирії в регіоні, що межує з Туреччиною і на який Анкара сама має види. І тегеранська зустріч стала тому підтвердженням: президент Туреччини запропонував Путіну і Рухани режим припинення вогню в Ідлібі, на що ті відповіли відмовою.
Туреччина, у свою чергу, почала нарощувати сили на кордоні з цією провінцією. Мало того, і про це писали не тільки російські, сирійські та іранські ЗМІ, але і та ж німецька Die Welt, Анкара почала на допомогу повстанцям перекидання в Сирію танків, зенітних гармат, гаубиць і т. п. тобто, виріши Москва і Тегеран справді влаштувати чергову (в дусі Алеппо) різанину вже в Ідлібі, малою кров'ю вони не обійшлися б. Це раз. Ну і очевидна ескалація відносин між турками та росіянами, до якої, судячи з усього, Ердоган був готовий.
Готуватися до атаки росіян, асадовцев та іранців почали також члени західної коаліції. Так, 10 вересня радник Білого дому з питань нацбезпеки Джон Болтон повідомив про активному обговоренні Вашингтоном, Парижем і Лондоном скоординованої атаки в Сирії на випадок, якщо режим Асада все ж застосує хімічну зброю при настанні в Ідлібі. Що з великою часткою ймовірності все ж сталося б, бо як сирійський "друг" Кремля вже дав добро потруїти повстанців, а з ними, як зазвичай, жінок і дітей. Союзники не могли цього допустити. Навіть в Берліні були готові вдарити по силам режиму. Зокрема, як повідомляла Bild, можливість участі Бундесверу в спільних з США, Францією і Британією операціях розглядала міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйен.
Цікаво, що сочинські домовленості турецького і російського лідерів були укладені без участі Рухани. Іран, безупинно порушує всі угоди, виключили з рівняння. У чому він особливо і не відрізняється від Кремля, тільки біда в тому, що росіяни часто виступають гарантом дотримання Тегераном тих чи інших домовленостей. Зокрема, під час переговорів з Ізраїлем. Наприклад, Єрусалиму обіцяли, що іранських "ихтамнетов" не буде на розділовій лінії, але ось вони топчуться уподовж Голанських висот. Домовлялися сторони і про ненапад - і знову в молоко. Не дивно, що Ізраїль в кінцевому підсумку оцінив в нуль гарантії РФ і почав ганяти іранців ледь не по всій Сирії.
За даними Сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини, за два місяці в результаті авіаударів Ізраїлю вбиті 113 іранців і бойовиків, ймовірно з числа місцевих проксі Тегерана - "Хезболли". Поле діяльності ізраїльської авіації, нехай в ЦАХАЛ традиційно відмежувалися, досить велике. Це і військова база біля Алеппо, військовий аеродром Меззе поблизу Дамаска, кілька об'єктів в провінції Ель-Кунейтра, ще один військовий аеродром Ед-Дабаа в сирійській провінції Хомс на кордоні з Ліваном, військовий аеродром Т-4 (південний захід Сирії), міжнародний аеропорт Алеппо і військовий аеропорт в Хамі. А також склади зі зброєю біля Баніяс і аеропорту Дамаска, куди було доставлено зброю для іранців або "Хезболли"; міста Масіаф, Хама і т. д.
Як бачимо, Ізраїль не на жарт розійшовся. Під прицілом не тільки іранці, але об'єкти Асада, якого Єрусалим таким чином намагається примусити до домовленостей. Якщо з Іраном їх досягти не представляється можливим, то з сирійської маріонеткою Кремля - цілком ймовірно. Ба, ізраїльські сили не соромляться робити непрозорі натяки і самої Росії.
Мова про удар по Баниясу, Хамі, але насамперед Латакії, частково контрольованої росіянами і знаходиться недалеко від військової бази РФ в Хмеймиме, в ніч на 18 вересня. Метою, за повідомленням сирійського інформагентства SANA, нібито є склади Інституту промислових технологій, афілійованого з міноборони Сирії, який зайнятий у розробці ракет і хімзброї. Що ж, навіть з урахуванням того, що про це повідомляє сирійське агентство, поки ЦАХАЛ скромно відмовчується, удар Ізраїлю по складах цілком міг бути. Крім того, знову дісталося Баниясу і Хамі. Дамаск запевняє, що ППО з нальотом впоралися, але зображення пожеж і вибухів, що з'явилися в мережі, тому суперечать.
Головною ж жертвою, як не дивно, виявилася Росія. Її база в Хмеймиме в 23:00 17 вересня втратила зв'язок зі своїм Іл-20 РЕБ, на борту якого знаходилися 15 військовослужбовців. Цей літак був призначений для ведення радіотехнічної розвідки та радіоелектронної боротьби і, ймовірно, крутився в Середземному морі, у зв'язку з прибуттям до сирійським берегів багатонаціональної військової групи НАТО. А в підсумку був збитий. У відомстві Сергія Шойгу спершу навіть не змогли визначитися з тим, кого звинуватити. У міноборони заявили, що на момент зникнення літака в 35 км від узбережжя, нібито зафіксовані пуски ракет з французького фрегата Auvergne. Також винуватцями призначили ізраїльські F-16, які вдарили по Латакії. Косо поглядали у бік США, які, за твердженням Дамаска, спільно з британцями і французами випустили 28 "Томагавків" по Сирії.
ЦАХАЛ продовжує зберігати мовчання. У Пентагоні, в свою чергу, заявляють, що американська сторона не завдавала ракетний удар, але і не назвали того, хто ж це міг зробити. Однак CNN, посилаючись на американських чиновників, повідомив, по-перше, що ізраїльська авіація справді вдарила по Латакії (але не ракетний удар, про який тлумачать в Москві або Дамаску); по-друге, Іл-20 сирійські ППО збили, відважно відображали цю саму ізраїльську атаку.
І ось через деякий час російське оборонне відомство, скрегочучи зубами, визнало, що так, Іл-20 все ж збитий сирійськими ППО, які Дамаску продала Москва. Яка іронія...Але! І тут в Москві викрутилися і провину все ж поклали на Ізраїль, чиї F-16 нахабно "підставили його (Іл-20) під вогонь засобів ППО Сирії". Спікер міноборони Ігор Конашенков охрестив "свідомою провокацією" Ізраїлю те, що його винищувачі прикрилися літаком головного союзника режиму Асада. В чому провокація тут неясно. Більше схоже на логічне тактичний хід задля реалізації поставлених завдань щодо множення на нуль сирійського арсеналу хімічної зброї.
Як би те ні було, але в Шойгу дуже розгнівані і загрожують Єрусалиму "адекватними відповідними діями". Тільки от чи підуть вони на них? Швидше ні, ніж так. Позиції РФ в Сирії неабияк похитнулися. По правді більше схоже, що її взяли в лещата по декількох напрямках. Це і Ердоган, який домовленостями Идлибу нівелює значну частину конфлікту з США. Так, на порядку денному залишаються гострі питання - звільнення пастора Бренсон, а також загроза неотримання Анкарою винищувачів F-35 в разі, якщо вона таки отримає російські ЗРК С-400. З іншого боку, досягнуто взаєморозуміння в Сирії. Турки співпрацюють з американцями в Манбидже, а на додачу ще й вберегли Ідліб від бомбардування.
Це і Ізраїль, який інтенсивно прасує іранців і їх проксі, об'єкти Асада в безпосередній близькості до російським силам. Це, звичайно ж, і міжнародна коаліція, і НАТО в цілому. Адже біля узбережжя Сирії крутяться кораблі не тільки США, Великобританії, але і Канади, Нідерландів, Греції.
До того ж не виключено, що і Іран в помсту за переговори в Сочі проверне яку-небудь, вже на самому справі, провокацію, намагаючись повернутися до рівняння, з якого його викинули Ердоган і Путін. Наприклад, КВІР влаштує-таки химатаку і обставить все як справа рук Асада або навіть росіян. Останній варіант ще гірше, бо після Солсбері і минулих "пригод" РФ зі зброєю масового знищення в Сирії, щодо Росії автоматично введуть міжнародні санкції.
Фактична одномоментність, що відбувається, дає підстави вважати, що не так вже неправий сирійський режим, коли заявив про тісної координації США, Великобританії, Франції та Ізраїлю. Додати сюди Туреччину - і на виході виявляється, що російські сили в Сирії мають не той рівень ініціативи і можливостей, що хочуть, а той, який їм дозволяють: вони обкладені і з заходу (кораблі міжнародної коаліції), і з півдня (Ізраїль), і з півночі (Туреччина), і, цілком ймовірно, що проблем варто очікувати зі сходу - з Ірану.
