Між двох вогнів. Коли в Туркменістан прийде ИГИЛ
У минулому червні президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов відзначив свій 61-й день народження, а в нинішньому лютому — 12-річчя у влади. Низка святкувань триває на тлі безнадійного фінансової кризи в країні. Раніше Світовий банк і Міжнародний валютний фонд рекомендували Ашхабаду почати вільну конвертацію національної валюти. Схоже, якщо цього не станеться, не виключено бунти. Що ж відбувається в ще недавно процвітала країні, на ідеологію якої останнім часом все більше орієнтується Росія? Тим більше в умовах розпочатого загострення в Центральній Азії у зв'язку з успіхами талібів і міграції в Афганістан кадрових підрозділі "Ісламської держави" (воно ж ІГ, раніше — ИГИЛ).
Загроза всередині
Бердимухамедова у Туркменістані називають Аркадаг, що означає Покровитель, — він одноосібно править країною після смерті Туркменбаші, тобто "вождя всіх туркменів", Сапармурата Ніязова (який, подейкують, доводився батьком нинішнього правителя). Він президент, глава уряду, лідер правлячої Демократичної (так-так!) партії, доктор медичних та економічних наук, академік, письменник, поет і співак. А ще туркменський лідер виступає за здоровий спосіб життя, адже ожиріння — це бич сучасності. Тому минулої весни він пересадив туркменів на велосипеди (тим більше що бензин дорогий) і ввів у моду велопробіги.
Цікаво, що, продовжуючи політику самоізоляції країни свого попередника, Аркадаг не прагне до системної співпраці навіть з РФ. Контактує хіба що з керівництвом Татарстану — час від часу обмінюються візитами глави МЗС. Адже з 2005 р. Туркменістан не входить в СНД, не є він і членом військового блоку ОДКБ. У свою чергу, державна пропаганда створює ауру чудового стану здоров'я глави держави і атмосфери благополуччя навколо президента, але при цьому відомо, що президентський "Боїнг" все частіше літає в Німеччину, і, ймовірно, це пов'язано з лікувальними процедурами.
Між тим ситуація в країні виходить з-під контролю. У державних магазинах у столиці Туркменістану з кожним днем збільшуються черги за продуктами. Щоб їх приховати, магазини торгують з чорного ходу, як за радянської влади. В областях хліб продають за паспортом, а в чергу за борошном записуються на місяць вперед. Дефіцит і значне зростання цін на продукти харчування в Туркменістані спостерігаються на тлі різкого подорожчання долара на чорному ринку. З курсом борються арештами валютників.
Фінансова криза, яка почалася в 2016 р., сьогодні посилюється. Курс долара дещо стабілізувався і тримається на рівні 18-19 манатів. При цьому офіційний курс, встановлений на рівні 3,5 маната. Казна спорожніла, і тепер влада будь-якими способами нарощують валютні запаси в країні.
Ряд іноземних компаній не можуть отримати свої гроші. Тільки турецьким фірмам Ашхабад заборгував $5-6 млрд. Тому не дивно, що Бердимухамедов після чергової перемоги Ердогана на президентських виборах минулого року відзначився лише вітальною телеграмою. Причина кризи у відносинах із спорідненою Туреччиною — відмова "родичів" фінансової допомоги.
Поглиблюється криза пов'язана відразу з декількома факторами, в основі яких так чи інакше опиняються культ особистості і нетерпимість до іншої думки. Як результат, цілий ряд фатальних, невірних рішень, що призвели до обвалення економіки.
За дала поштовх нинішньої кризи падінням цін на вуглеводні пішов цілий ряд невдалих зовнішньополітичних кроків, обумовлених серед іншого вкрай персоніфікованою мотивацією зовнішньої політики.
Паралельно — проведення часто безглуздих, але витратних заходів і "будівництв століття". У цьому Туркменістан чимало нагадує Північну Корею, що не дивно, враховуючи закритість і авторитарну модель правління.
Правда, ще три-чотири роки тому суворість туркменського режиму пом'якшувалась благополучною економікою. Зарплати в країні завжди були відносно невеликі, але громадяни безкоштовно отримували від держави бензин, електрику, газ, воду і навіть сіль. Проте близько двох років тому ситуація в країні різко погіршилася.
Витрати перенесли на населення, яке звикло до дотацій на товари першої необхідності та послуги. Зараз цей "соціалізм" майже ліквідовано.
Безкоштовна комуналка пішла в минуле. У приватних магазинах товари продають без обмежень, проте ціни зашкалюють. Різко подорожчало м'ясо. Курячі ніжки продають не більше 2 кг на людину. При цьому порожні прилавки магазинів заповнюють муляжами курей — набитими ватою упаковками. "Ковбасні" поїздки в столицю стали звичайною справою. Проблеми, втім, не стільки з продуктами, скільки з ліками — відсутні цілі категорії.
Побоюючись швидкого подорожчання палива, жителі Ашхабада масово скуповують бензин. На заправки навідуються вночі, оскільки вдень біля АЗС шикуються черги, чекати доводиться по два-три години.
Спроби імпортозаміщення і диверсифікації поставок викликають іншу низку проблем — система отримання ліцензій, природно, корумпована.
Дорожчають державні послуги — в середньому на 60% підвищилися тарифи пошти. Пенсіонери не можуть отримати пенсію, яку в Туркменістані переводять на банківську картку. Останнім часом гроші зараховують із запізненням, готівки в банкоматах не вистачає. У регіонах ситуація набагато гірша, ніж у столиці.
Пристрасть керівництва країни до масштабних проектів стала важким тягарем для бюджету Туркменістану. У 2016 р. в Ашхабаді відкрився аеропорт у формі сокола вартістю $2,3 млрд. Проведення Азіатських ігор в 2017 р. обійшлося республіці в $5 млрд. У травні 2018 р. у місті Туркменбаші (колишній Красноводськ) відкрився морський порт вартістю $1,5 млрд.
Кілька мільярдів доларів влади витратили на будівництво курорту Аваза на березі Каспійського моря, але відпочивати там нікому. Абсолютній більшості туркменів номер у готелях не по кишені. Очікувати напливу іноземців не доводиться як мінімум через жорсткого візового режиму.
Туркменістан не публікує даних про безробіття, але, за неофіційними даними, цей показник досягає 60%. При цьому тепер туркменські чиновники перешкоджають міграції: населення країни складає всього 5,5 млн осіб. Ашхабад заборонив виїжджати за межі республіки усім громадянам, які не досягли 40 років, багатьох зупиняють прямо в аеропортах.
Встановлені обмеження на зняття грошей за кордоном з туркменських пластикових карт. Крім того, опрацьовується можливість обмеження терміну дії закордонного паспорта одним роком.
Довершуючи економічне самогубство, Ашхабад посварився з ключовими покупцями вуглеводнів — Росією, Іраном і Китаєм. На сьогоднішній день робочі стосунки збереглися тільки з останнім. Росія закрила свій ринок в 2016 р., після конфлікту з-за аварії на туркменській ділянці магістрального газопроводу Середня Азія–Центр-4. У 2017 р. після звинувачень у невиплаті боргу припинилися поставки в північні провінції Ірану. За підсумками минулого року 94% загального обсягу туркменського газового експорту припало на Китай. Однак і у відносинах з Пекіном не все просто. Гроші надходять в Туркменістан не в повному обсязі, оскільки частина поставок здійснюється залік китайських кредитів.
В результаті видобуток газу неухильно знижувалася протягом останніх трьох років, що, природно, відбилося й на торговому балансі. За неофіційними даними, дефіцит зовнішньої торгівлі Туркменістану досяг $10 млрд. Втім, ця сума меркне перед тими грошима, які, ймовірно, були виведені з країни. Журнал The Economist з посиланням на швейцарський Банк міжнародних розрахунків повідомив, що на різних рахунках у Німеччині накопичено близько $23 млрд з Туркменістану, хоча персональна приналежність цих коштів невідома.
Не можна сказати, що Ашхабад не намагається вирватися з пастки. На торішньому саміті каспійської п'ятірки Бердимухамедов запропонував створити на Каспії транспортно-логістичний центр. Мабуть, Туркменістан все-таки планує не тільки будівництво газопроводів, але і пом'якшення своєї самоізоляції, правда, тут останнє є умовою першого.
Крім того, Аркадаг запропонував розробити угоду про проведення наукових досліджень в Каспійському морі, нагадавши, що важливо приділяти увагу попередженню та ліквідації надзвичайних ситуацій на Каспії. "Особливу актуальність набуває розробка п'ятистороннього угоди в сфері пошуку і рятування в Каспійському морі", — зазначив він.
Підписання цієї конвенції усуне найбільш критичне перешкода для Туркменії і Казахстану в їх проектах перекидання свого газу на європейський напрям. Існування цього бар'єру раніше багато в чому визначався позицією російської корпорації "Газпром", яка по відношенню до цих країн ще з часів першої газової війни між Росією і Україною полягала в тому, що вони можуть продавати газ кому і куди завгодно, але тільки не в Європу.
Все це, втім, лише плани. А дестабілізація стукає в вікно вже сьогодні.
Загроза зовні
У Туркменістані зараз немає етнічних чи конфесійних конфліктів. Прийшлих оперативно видавили ще на початку 1990-х, але їх було мало - спочатку керівництво проводило лінію на будівництво моноэтнического держави. Відома історія: ще при ранньому Путіні Туркменбаші позбавив паспортів місцевих росіян, а Москва промовчала в обмін на вигідний газовий контракт.
Але тепер ризики зростають, причому до такої міри, що влада змушує голитися бороданів, вбачаючи в бороді ознака симпатії до екстремізму.
Туркменське суспільство дуже довго вважалося політично індиферентною. Світська опозиція в республіці давно знищена, тому осідлати невдоволення можуть тільки релігійні екстремісти.
У країні періодично виявляють осередки радикальних угруповань (наскільки це реальні інциденти - інше питання). Зрештою, Туркменістан має довгий кордон з Афганістаном. При наростанні соціально-економічних труднощів ісламісти цілком можуть спробувати режим Бердимухамедова на міцність.
Ситуація на афгано-туркменському кордоні стала загострюватися ще чотири роки тому, коли на прикордонних територіях Афганістану різко посилився вплив талібів. Вони вийшли на кордон з республіками колишньої радянської Центральної Азії по всьому фронту - так, ціла прикордонна провінція Фарьяб, як визнав ще навесні 2015 р. один з афганських депутатів, майже повністю перейшла під контроль талібів.
Любилися Москви з Талібаном протягом останніх двох років тільки підвищили ризики дестабілізації регіону. Втім, вважалося, що таліби спробують проникнути в Середню Азію через Таджикистан і Узбекистан. Але виявилося, що вони намагаються створити коридор для проникнення в Середню Азію саме через Туркменістан, з яким і в офіційного Афганістану є територіальні суперечки.
Ускладнює справу те, що тепер в Афганістані, поряд з талібами, діють і прихильники "Ісламської держави" - їх чисельність на сьогодні складає від 5 до 10 тис. На афгано-таджицького кордону влітку минулого року з'явився багаторазово "знищений" Гулмурод Халімов на прізвисько "аль-Таджики", військовий командувач ІГ. Халімов - особистість надзвичайно харизматична, колишній начальник поліцейського спецназу Таджикистану, охороняв перших осіб, виучеником як радянської, так і американської школи. Саме Халімов свого часу змінив військового штурвала ІГ Умара аш-Шишани (Тархана Батирашвили), вихідця з грузинських чеченців-кистинцев, і прославився авантюрними операціями, а також багатомісячної обороною Мосула.
Однією з ймовірних цілей обох рухів (Талібану і ІГ) в Туркменістані називають Марыйский велаят, що межує з Афганістаном. Це один з провідних регіонів країни з промислового виробництва, сільського господарства і виробництва електроенергії. На його території знаходяться залізнична лінія і аеропорт. В Марійскому велаяті розташоване найбільше газове родовище країни, по його території проходять магістральні газопроводи Туркменістан-Китай і Середня Азія-Центр. Інші цілі - зрошувальні канали, адже той, хто контролює таку інфраструктуру, контролює область і, при певному везінні, країну. Особливо в умовах краху економіки. Саме така стратегія принесла успіх ІГ в Іраку.
Треба сказати, що Талібан часів мулли Омара завжди був орієнтований на внутрішні питання країни, на побудову халіфату в окремо взятому Афганістані. Але його загибель і мережева структура руху почали вносити серйозні корективи - франшиза Талібану поширюється на різні етнічні угруповання регіону, які присягнули на вірність руху, або перебувають з талібами в тісному альянсі, або користуються його тренувальними базами на території Афганістану. В даному регіоні ключовим партнером Талібану може виступати Ісламський рух Узбекистану (іру), створене раніше, в першій половині 1990-х.
ОДКБ, "оборонний мережевий оператор" під егідою РФ, наполегливо пропонує Туркменістану свої послуги. Тим не менш Ашхабад побоюється звертатися до Москви за військовою допомогою - з досвіду останніх років очевидно, що такі прохання закінчуються часткової окупацією або спробами скинути місцеву владу. Втім, роль ОДКБ після вірменської революції і арешту генсека блоку Юрія Хачатурова кілька розхиталася.
Що стосується ІГ, то якщо на півдні Афганістану (Гільменд і Кандагар) воно воює з талібами за контроль над маковими плантаціями і виробництвом наркотиків, то на півночі відбувається щось прямо протилежне - кооперація як мінімум в кадровій політиці. Інтереси ІГ і Талібану збігаються на основі використання основних тренувальних баз в північних провінціях Сарі-Куль, Фарьяб, Кундуз, Бадахшан, три з яких безпосередньо межують з територіями держав Центральної Азії. Причому місцеві афганські власті почали видавати паспорти прийшлим бойовикам. Арабів серед них небагато, це саме жителі країн Центральної Азії, можливо, Кавказу.
Захоплення талібами провінції Кундуз, що межує з Таджикистаном, не тільки змусив Росію зміцнювати свою базу в цій країні (також тривають переговори з Киргизстаном щодо нової бази в провінції Зш), але і стимулює Туркменістан до посилення афганського кордону. За повідомленнями туркменських ЗМІ, знаходяться за межами цієї інформаційно закритої країни, уздовж туркмено-афганського кордону вже в 2015 р. було сконцентровано до 70% боєздатної техніки і озброєння сухопутних військ, а батальонно-тактичні групи Держприкордонслужби, дислоковані на півдні Марийського і Лебапского velayats, що межують з афганськими провінціями Фарьяб, Джаузджан, Бадгіс і Герат, були посилені. У Марыйский велаят перекинута щонайменше одна танкова рота. Але чи здатен сьогодні туркменський режим утримувати армію на належному рівні? Попередник Аркадага Туркменбаші коли-то і зовсім розпускав її в помсту за голодні бунти як ненадійну організацію.
У той же час "отсоединившийся" від ОДКБ Узбекистан здатний виступити в якості надійного союзника, не несе такої загрози. В 2011-2015 рр. витрати Ташкента на оборону зростали в середньому на 11,65% в рік, збільшившись з $1,4 млрд у 2010 р. до $2,2 млрд в 2014-м У 2015 р. вони досягли $2,4 млрд. При цьому Узбекистан, тепер обзаведшийся умовно ліберальним керівництвом, лідирує серед країн Центральної Азії не лише по військових асигнувань, але і по боєздатності. А ось достовірні дані про військові витрати Туркменістану сьогодні в дефіциті. І навряд чи хто-небудь - Росія, США, Туреччина, Іран або Китай - стане допомагати режиму Аркадага з альтруїстичних спонукань.
