Метавсесвіт a la russe. Що спільного між Рюриком та Охлобистіним

На вчорашньому засіданні наглядової ради платформи "Россия — страна возможностей" Володимир Путін заперечив норманську теорію походження руської держави. Мовляв, "є думка", що у Рюрика мати була слов'янка, тож його його призвали княжити в Новгороді невипадково. І якщо вже хтось призвав, значить "квазідержавні структури вже існували на цій території".

Путін не вигадав нічого нового – слов'янське походження Рюрика доводив іще Ломоносов, і після нього обґрунтування місцевого походження влади в імперії двох столиць періодично ставало головним завданням ідеологів від історії. Тож ця заява – чергова показова віха. Антинорманізм ставав провідною державницькою ідеологемою кожного разу, коли не зумівши влізти в петровське "вікно в Європу", Росія це вікно намагалась забити. Вона була тим стрижнем, на який нанизувалися і слов'янофільство імперії Романових, і сталінська боротьба з "безродним космополітизмом". Тепер, коли вже путінська Росія відгороджується від західної цивілізації колективними зусиллями обох сторін, імперія знову потребує історичного імпортозаміщення, бо визнавати, що навіть своїм існуванням вона зобов'язана нинішньому ворогу – неприпустимо.

Та якщо вже Рюріка систематично примушують "родіну любіть", немає нічого дивного і в звичній для Росії практиці тотального присвоєння – всього: земель, віри, винаходів, благ і цінностей. Ця метафора наказової самодостатності обложеної фортеці є провідною скрепою і російського суспільства, і російської державності.

Будь-які інородці визнаються росіянами, якщо вони, як мінімум, не оскаржують права Росії на це присвоєння. Але росіянин перестає таким бути, оскаржуючи це право. Так діє мембрана русского міра. Тому обвуглений на Донбасі бурят-танкіст має куди більше прав називатись росіянином, аніж Новодворська чи Сахаров – але цей принцип працював задовго і до виникнення самого поняття "русского міра", і до нинішнього режиму. Характерний нюанс: найвідоміший російський зек Навальний цього права не оскаржує. А тому залишається росіянином – і личинкою наступного Путіна.

Що ж до Путіна нинішнього, то дозволю собі ще раз повторити те, про що писав неодноразово: його режим – не реставратор. Дуже велика помилка вважати, що він відновлює імперію. Він – реконструктор, і держава, яку він очолює – це найбільша команда реконструкторів в історії, як географічно, так і чисельно. Реконструктор не відтворює минуле – він будує модель, керуючись уявленнями про нього. Уявленнями, які не тотожні знанню.

Звідси хвиля "попаданчеської" фантастики, що до 2014 року набула характеру цунамі. Звідси захоплення "новою хронологією", "русскім царем Іваном Батиєм" і подібною фоменківщиною. Звідси щорічні напади побєдобєсія, штурми картонних рейхстагів і паради дідоносців. Звідси імперський синкретизм, гармонійне поєднання двоголового орла із зіркою, зірки – з триколором, симбіоз комуністичних та монархічних наративів. Це основа суспільного консенсусу.

Постійне програвання ключових моментів, зацикленість на гаслах і датах – принципові елементи тотальної російської гри в реконструкцію. Це фіксація – в тому самому клінічному сенсі.

Бачимо свіжі її прояви. Приміром, військово-пропагандистський перформанс окупантів із підйомом копії "прапору перемоги" в херсонському Парку Слави. Чи істеричну вимогу Путіна до генштабу взяти бодай щось в Україні під сакральну дату 9 травня. Не кажучи вже про те, що всі режисовані Кремлем події минулого та поточного років підпорядковані логіці перезаснування радянської імперії на сторіччя її створення, тобто у грудні 2022 року.

…Гітлер був не безталанним, але посереднім художником. Єдиний відомий малюнок Путіна – це кішка, вигляд ззаду. Але Владімір Владіміровіч у своїй менеджерській творчості перевершив Адольфа Алоїзовича. Під його керівництвом було створено метавсесвіт задовго до того, як техногіганти навіть замислилися над цією ідеєю. Причому цей метавсесвіт являє собою не якусь цифрову, а, даруйте за каламбур, реальну паралельну реальність. Цей метавсесвіт a la russe переріс рамки міфологічної системи, але такі її характерні риси як визначення "золотого віку" та "кінця історії" лишаються для нього визначними. І це велика небезпека для цілого людства. Тому що розташований в минулому золотий вік (в даному випадку – смачний пломбір та ковбаса по 2.20) легітимує кінець історії в категоріях кінця світу, а не зміни епох. Відтак і кисельовський "радіоактивний попіл", і путінське "Мы как мученики попадем в рай, а они просто сдохнут", і недавнє дугінське "Мы стали активными участниками Апокалипсиса", і нарешті вчорашнє "Мы взорвем этот мир! Мы всех убьем!" від п'яного Охлобистіна – це дещо більше, ніж пропаганда, марення та біла гарячка. Це дія запрограмована – причому не лише оскаженілими геронтами, але й їхнім безпосереднім оточенням, для якого Армагеддон — просто частина плану.

Питання лише в тому, як зупинити цю програму.